Нижньорейнська рівнина
51°32′10″ пн. ш. 6°21′37″ сх. д. / 51.5361° пн. ш. 6.3602° сх. д.
| Нижньорейнська рівнина | |
 | |
| Країна |
 Німеччина |
|---|---|
| Адміністративна одиниця | Північний Рейн-Вестфалія |
 | |
 | |
Нижньорейнська рівнина[1] (нім. Niederrheinisches Tiefland) — один із природних регіонів Німеччини, розташований на обох берегах Рейну на північ від міста Дюссельдорф.
Географія
ред.Нижньорейнська рівнина межує на півдні із Нижньорейнською[en] і Кельнською[en] низовиною, на південному сході з Бергішес-Ланд[en], на сході та північному сході з Вестфальською низовиною[en] і на заході з Нідерландами.
Нижньорейнська рівнина має терасований ландшафт, за винятком теренів де рівні тераси перериваються різними елементами, такими як V-подібні долини, заплави, старі річища або кінцеві моренні хребти Нижнього Рейну. Нижче Калькара і Міллінгена заплава переходить у Нижньорейнські болота. [2] Майже всюди висота місцевості нижче 100 м над рівнем моря.
Геологія
ред.Геологічно Нижньорейнська рівнина є північним продовженням Нижньорейнської низовини, її утворення пов'язано з відкладеннями за останні 30 мільйонів років, що призвело до утворення відкладень і шарів осадових порід на цій рівнині товщиною до 1300 м.
Клімат
ред.Річна кількість опадів становить 700 — 750 мм, а середньорічна температура становить 9,5 — 10,5 °C. Цей регіон має переваги «північноатлантичного» клімату з м’якою зимою та тривалим вегетаційним періодом.
Примітки
ред.- ↑ Dickinson, Robert E. (1964). Germany: A regional and economic geography (2nd ed.). London: Methuen.
- ↑ Karlheinz Paffen: Natur- und Kulturlandschaft am deutschen Niederrhein. In: Bundesanstalt für Landeskunde (Hrsg.): Berichte zur Deutschen Landeskunde. 20. Band, 2. Heft (März 1958), Selbstverlag der Bundesanstalt für Landeskunde, Remagen 1958, S. 177–228 (hier: S. 180, 184).[de]
Література
ред.- Karlheinz Paffen: Natur- und Kulturlandschaft am deutschen Niederrhein. In: Bundesanstalt für Landeskunde (Hrsg.): Berichte zur Deutschen Landeskunde. 20. Band, 2. Heft (März 1958), Selbstverlag der Bundesanstalt für Landeskunde, Remagen 1958, S. 177–228.