Нетребко Олег Володимирович
Оле́г Володи́мирович Нетре́бко (15 липня 1984 — 29 листопада 2014) — солдат Збройних сил України, гранатометник 93-ї механізованої бригади. Учасник боїв за Іловайськ та боїв за Донецький аеропорт. Псевдо «Кеня». Один із «кіборгів».
Нетребко Олег Володимирович | |||
---|---|---|---|
Солдат | |||
Загальна інформація | |||
Народження |
15 липня 1984 Нова Одеса | ||
Смерть |
29 листопада 2014 (30 років) Донецький аеропорт | ||
Псевдо | Кеня | ||
Військова служба | |||
Роки служби | ???, 2014 | ||
Приналежність | Україна | ||
Вид ЗС | Сухопутні війська | ||
Рід військ | Механізовані війська | ||
Формування | |||
Війни / битви | |||
Нагороди та відзнаки | |||
|
Життєпис
ред.Народився на Миколаївщині.
За спогадами матері Людмили Миколаївни, ріс дуже допитливим, любив і захищав тварин. На день народження 10 років попросив коня, йому подарували коня на ім'я Квітка.[1]
Доглядав за квітами, висадив кілька дерев біля річки, планував озеленяти власну вулицю. Був рибалкою і грибником.
Мав добрі фізичні дані — зріст 195 см. Служив в армії, згодом працював у спецпідрозділі «Спрут» м. Києва.[1]
Бойовий шлях
ред.14 березня 2014 року Олега призвали за частковою мобілізацією. В червні переведений до 93-ї окремої механізованої бригади, був зарахований до зведеної ударно-штурмової роти на посаду гранатометника.[1]
Після місяця навчань з бойової підготовки надійшла команда вирушати на схід. Під час передислокації з десяти машин шість поламались, лагодили по дорозі. Прибули в Старобешеве, наступного дня вирушили на Грабське, де прийняли перший бій. Українських вояків обстрілювали з мінометів, що були встановлені на техніці — на квадроциклах та на КамАЗі. Їх не вдавалося зачепити контрбатарейним вогнем, тому їх знищили, атакувавши табір супротивника.[1]
З Грабського направились до Іловайська у серпні 2014 року. Заходили до міста разом із батальйоном «Донбас». Олег із побратимом-кулеметником Олексієм зайняли позиції у школі, влаштувались у коридорі на другому поверсі.[1]
Проявив у боях мужність, матері його товаришів по службі дзвонили його матері, дякували, що допоміг уціліти їхнім синам.[1]
Після Іловайського «котла» приїхав додому. Привіз прапор, прострілений, увесь у мазуті, який виніс, обв'язавшись ним.[1]
Зовнішні зображення | |
---|---|
Олег на даху Нового терміналу ДАП. // осінь 2014 |
29 листопада 2014-го загинув під час боїв за Донецький аеропорт — з побратимами прикривав «швидку», що евакуювала поранених із аеропорту. Тіло не змогли забрати одразу, бо воно було під завалом. В середині грудня Ігор Гофман із побратимами обміняли чотири трупи росіян — одного десантника та трьох танкістів — на тіло Олега.[2]
Як зниклий безвісти перебував в розшуку 4 місяці. Похований в Новій Одесі на Миколаївщині 2 квітня 2015-го.
Нагороди та відзнаки
ред.- Орден «За мужність» III ступеня (4 червня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.[3]
- Відзнака міста Кривий Ріг «За Заслуги перед містом» 3 ступеня (посмертно).
- Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж Фокша О. Є., Він знав відповідь на запитання: «Навіщо я живу?»[недоступне посилання] // Миколаївський обласний центр пошукових досліджень
- ↑ Андрій Міхейченко, Ігор Гофман тричі повертався в пекло на летовище [Архівовано 2018-04-05 у Wayback Machine.] (дзеркало [Архівовано 2019-01-23 у Wayback Machine.]) // Народна армія — № 49, ст. 14, — 16 грудня 2016
- ↑ Указ Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела
ред.- Фокша О. Є., Він знав відповідь на запитання: «Навіщо я живу?» // Миколаївський обласний центр пошукових досліджень
Посилання
ред.- Нетребко Олег Володимирович // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Нетребко Олег Володимирович // Небесна Гвардія