Відкрити головне меню

Неровецький Олександр Інокентійович

Олександр Інокентійович Неровецький (17 березня 1884(1884-03-17), Черкаси, Україна — 31 грудня 1950(1950-12-31), Київ, СРСР)  — радянський учений, фахівець у галузі будівельного виробництва, дійсний член Академії архітектури УРСР.

Олександр Інокентійович Неровецький
Олександр Інокентійович Неровецький.jpg
Народився 17 березня 1884(1884-03-17)
Черкаси, Київська губернія, Російська імперія
Помер 31 грудня 1950(1950-12-31) (66 років)
Київ, СРСР
Поховання Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність архітектор
Alma mater Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Сфера інтересів будівництво
Нагороди
Орден «Знак Пошани» Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

БіографіяРедагувати

Народився в Черкасах 17 березня 1884 року в родині лікаря. В 1901 році закінчив Черкаську гімназію з золотою медаллю і в тому ж році вступив до Київського університету на математичний факультет, звідки навесні 1902 року був виключений за участь у студентських хвилюваннях. Восени цього ж року витримав конкурсний екзамен до Київського політехнічного інституту на інженерно-будівельне відділення, яке закінчив у 1907 році з дипломом 1-го ступеня і званням інженера-будівельника.

Починав свою трудову діяльність (19071911) по службі шляху і будівель Московсько-Києво-Воронезької залізниці помічником і начальником дільниці шляху, згодом працював на будівництві нових ліній залізниць Московсько-Києво-Воронезької і Владикавказької начальником дільниці, начальником будівництва кесонних мостів. Під керівництвом Неровецького виконані наступні будови:

  • будівництво Льговського вузла Московсько-Воронезької і Північно-Донецької залізниці вартістю 4 мільйони карбованців (1911—1912) з вокзалом, депо, майстернями, рядом житлових будинків, двома мостами, шляхопроводом через ряд станційних шляхів, водопровідним переходом під річкою, укладкою колій сортувальної станції;
  • будівництво п'яти великих кесонних і на опускних колодязях мостів через Десну в Чернігові та біля села Вітемлі, через Сіверський Донець, через річки Куму і Підкумок, а також 20 середніх і малих залізничних мостів і труб, п'ять дерев'яних мостів, всього 30 різних мостів;
  • побудовано більше 100 км залізничних колій, 5 вокзалів і станцій.

В роки перших п'ятирічок з 1922 року займався будівництвом промислових, шахтних і цивільних будівель і споруд в промислових районах Донбасу і Придністров'я. Працював на керівних посадах у ряді великих будівельних організацій України. У 1925 році О. І. Неровецького призначено технічним директором та головним інженером республіканського об'єднання «Індбуд». За його керівництва розробляли і втілювали в життя нові ефективні будівельні конструкції та вироби. Найважливішим результатом його досліджень стало впровадження швидкісних методів будівництва. Вперше у світі було розроблено технічні умови на виробництво будівельних та спеціальних робіт у зимовий період. Також очолював «Укрдержбуд», «Південномонтажбуд», «Укрбудоб'єднання» та інші. Брав участь у будівництві і реконструкції великих промислових об'єктів України:

  • реконструкція Дніпропетровського, Дніпродзержинського, Єнакієвського, Ворошиловського і Макіївського металургійних заводів, Одеської і Новобаварської текстильних фабрик;
  • будівництво Дніпропетровського, Дніпродзержинського, Макієвського, Ворошиловського коксохімічних заводів, Нікопольського трубопрокатного, турбіно-генераторного, станкобудівельного, Краматорського машинобудівельного, Київської кінофабрики, Ворошиловоградського паровозобудівельного, Пантелеймонівського вогнетривкого заводів, Веселоподільського цукрового заводу, швейної і взуттєвої фабрик у Києві, взуттєвої фабрики в Одесі, понад 15 поліклінік і лікарень, Центральний поштамт, тракторний, турбінний і станкобудівельний заводи, клуб будівельників у Харкові, велика кількість житлових будинків, в тому числі крупноблочних;
  • збудований продовольчий і військовий пункт в Ромодані, електростанція в Лубнах, 5 клубів і до 50 житлових будинків на Донбасі.

Після відвоювання Києва в листопаді 1943 року радянськими військами брав участь у роботі компетентної комісії по визначенню першочергових робіт з відбудови міста. Давав конкретні рекомендації для зміцнення будівельних конструкцій в результаті чого вдалося зберегти для подальшої експлуатації багато житлових будинків.

У 1941 році інженер-новатор був обраний членом-кореспондентом Академії архітектури СРСР, а у 1945 році — дійсним членом Академії архітектури УРСР. Під час своєї роботи в Академії архітектури УРСР О. І. Неровецький керував Редакційно-видавничою радою, був обраний керівником відділу будівельних наук та директором інституту будівельної техніки. Крім того, він керував багатьма іншими відповідальними структурними елементами Академії архітектури УРСР. Згодом О. І. Неровецький був обраний віце-президентом Академії архітектури УРСР.

За заслуги перед Батьківщиною цивільний інженер був відзначений почесними нагородами, такими як орден «Знак Пошани» і медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

 
Могила О. І. Неровецького

31 грудня 1950 року Олександр Інокентійович помер після тяжкої хвороби. Похований у Києві на Лук'янівському кладовищі (ділянка №9-А, ряд 3, місце 16). На могилі прямокутна стела, барельєф із білого мармуру.

Наукова і педагогічна діяльністьРедагувати

Олександр Неровецький поєднував роботу будівельника, вченого, педагога і громадського діяча. Він був першим головою Українського республіканського наукового інженерно-технічного товариства (з 1935 року).

Керував кафедрою будівельного виробництва в Українській Промакадемії (1931—1934), Харківському інженерно-будівельному інституті (1934—1941), Магнітогорському гірничо-металургійному інституті (1942—1944), і в Київському інженерно-будівельному інституті (1944—1950).

ПраціРедагувати

Олександр Неровецький автор ряду праць та перших підручників з технології і організації будівництва. Серед них:

  • «Основи будівельного виробництва», т. 1, Харків — Київ. 1934;
  • «Швидкісне будівництво», 1939;
  • «Будівельне виробництво», 1941;
  • «Завдання індустріалізації житлового будівництва на Україні», 1948;
  • «Основи організації та економіки будівництва», ч. 1, Київ — Львів, 1948 та ряду інших.

Всього понад 300 наукових праць, підручників.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати