Неймарк Ізраїль Овсійович

Ізраїль Овсійович Неймарк (21 серпня 1907, Підгородне — жовтень 1997, Нью-Йорк) — український радянський фізико-хімік, фахівець з колоїдної хімії, педагог. Доктор хімічних наук (1955), професор (1959). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972). Першим у СРСР здійснив синтез цеолітів типу А і Х (мікропористих молекулярних сит), розробив експериментальні методи одержання мінеральних адсорбентів.

Ізраїль Неймарк
Народився	21 серпня 1907(1907-08-21) Підгородне, Російська імперія
Помер	жовтень 1997 Нью-Йорк, США
Alma mater	Дніпропетровський фізико-хіміко-математичний інститут (1931)
Галузь	фізична хімія, колоїдна хімія
Заклад	Дніпропетровський металургійний інститут (1931—1933) Інститут фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського АН УРСР (1933—1989)
Посада	науковий співробітник, завідувач відділу, консультант
Вчене звання	професор (1959)
Науковий ступінь	доктор хімічних наук (1955)
Відомі учні	Володимир Ільїн, Володимир Стрелко
Членство	член і секретар Українського республіканського хімічного товариства імені Д. І. Менделєєва
Відомий завдяки:	першій у СРСР синтезованості цеолітів типу А і Х (мікропористих молекулярних сит), розробці експериментальних методів одержання мінеральних адсорбентів
Нагороди

Понад 55 років — науковий співробітник Інституту фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського АН УРСР (1933—1989), з яких 18 років — завідувач відділу синтезу та дослідження сорбентів. Учень професора Михайла Полякова, засновник власної наукової школи.

Життєпис

Народився 21 серпня 1907 року в селі (нині місто) Підгородне на теперішній Дніпропетровщині.

У 1931 році закінчив Дніпропетровський фізико-хіміко-математичний інститут. Протягом двох років працював у Дніпропетровському металургійному інституті.

З 1933 року — науковий співробітник адсорбційної групи і лабораторії відділу каталізу Інституту фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського АН УРСР (ІФХ), учень професора Михайла Полякова. Згодом захистив кандидатську дисертацію.

У 1955 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь доктора хімічних наук. Через два роки очолив новостворену лабораторію, пізніше відділ синтезу та дослідження сорбентів ІФХ. У 1959 році затверджений у вченому званні професора. З 1975 року — старший науковий співробітник-консультант відділу.

Жив у Києві, в будинку № 22/26 по вулиці Анрі Барбюса. Наприкінці 1980-х років емігрував до США, де й помер у Нью-Йорку в 90-річному віці в жовтні 1997 року.

Наукова діяльність

Засновник власної наукової школи. Серед учнів Ізраїля Неймарка, зокрема, професор Володимир Ільїн і академік Володимир Стрелко. Один із перших членів Українського республіканського хімічного товариства імені Д. І. Менделєєва, його секретар.

За ініціативою академіка Михайла Дубініна проводив фундаментальні дослідження синтезу цеолітів. У 1957 році створив лабораторію з дослідження мінеральних сорбентів, де вже через два роки, першим у СРСР, здійснив синтез цеолітів типу А і Х (мікропористих молекулярних сит). Академік Володимир Стрелко називав професора Неймарка в переліку піонерів вивчення адсорбції, наголошуючи, що він експериментально дослідив закономірності пороутворення в неорганічних гелях.

Автор теорії структуроутворення силікагелів, яка була використана як фундамент для розробок методів одержання ксерогелів із заданою однорідною пористістю. З'ясував механізм синергізму для змішаних сорбентів різних класів.

У 1972 році, спільно з колегами, нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки «за науково-технологічну розробку, впровадження виробництва дисперсних кремнеземів з хімічно модифікованою поверхнею та їх застосування як загусників мастильних матеріалів».

Науковий доробок (частковий)

список наукових робіт

• Неймарк І. О., Хрізман І. А. Об'ємне азотування фуродиту // Вісті Ін-ту фіз. хімії. — 1946. — Т. 14. — С. 86–95.
• Неймарк И. Е. Адсорбционные свойства силикагелей и их связь со структурой // Сообщ. о научн. работах членов Всесоюзн. хим. об-ва им. Д. И. Менделеева. — 1947. — Вып. 2. — С. 41–42.
• Неймарк И. Е. Изменение пористости силикагелей при их прокалывании // Сообщ. о научн. работах членов Всесоюзн. хим. об-ва им. Д. И. Менделеева. — 1947. — Вып. 3. — С. 34–35.
• Неймарк И. Е., Хацет Ф. И. Влияние поверхностного натяжения коагулятора на формирование внутренней структуры силикагелей // Коллоидный журн. — 1947. — Т. 9, вып. 43. — С. 288—296.
• Неймарк І. О., Флейдлін Л. Х., Фрідман Г. А. та ін. Зміна структури силікагелевого каталізатора при його отруєнні // Доп. АН УРСР. — 1947. — № 5. — С. 27–32.
• Неймарк И. Е., Хацет Ф. И., Шейнфайн Р. Ю. Сорбционные свойства и структура агликагелей // Докл. АН СССР. — 1948. — Т. 61, № 5. — С. 1057—1060.
• Неймарк И. Е., Хацет Ф. И. Влияние поверхностного натяжения коагулятора на формирование внутренней структуры силикагеля // Коллоидный журн. — 1949. — Т. 9, № 4. — С. 289—296.
• Неймарк И. Е., Шейнфайн Р. Ю. Влияние характера пористости силикагеля-катализатора на процесс парофазного гидролиза хлорбензола // Журн. физич. химии. — 1949. — Т. 23, вып. 5. — С. 595—604.
• Неймарк И. Е., Шейнфайн Р. Ю. О механизме термической дезактивации силикагеля // Укр. хим. журн. — 1949. — Т. 14, вып. 2. — С. 24–32.
• Неймарк І. О., Хацет Ф. І. Про роль структури адсорбента в молекулярній хроматографії парів // Доп. АН УРСР. — 1949. — № 2. — С. 24–29.
• Неймарк І. О., Фрейдлін Л. Х., Фрідман Г. А., Шейнфайн Р. Ю. Зміна структури силікагелевого каталізатору при його отруєнні // Доп. АН УРСР. — 1949. — № 5. — С. 27–32.
• Неймарк І. О., Фрейдлін Л. Х., Фрідман Г. А., Хацет Ф. І., Шейнфайн Р. Ю. Пористість каталізатора і умови оптимального використання його поверхні // Доп. АН УРСР. — 1949. — № 6. — С. 27–31.
• Неймарк И. Е. Зависимость адсорбционных и каталитических свойств силикагелей от характера их структуры // Катализ: Труды Всесоюзного совещания по катализу, посвященного памяти им. Л. В. Писаржевского. — К.: Изд-во АН УССР, 1950. — С. 178—196.
• Неймарк И. Е., Хацет Ф. И. О фазовом состоянии веществ в адсорбционном слое // Докл. АН СССР. — 1950. — Т. 74, № 4. — С. 751—754.
• Силикагель, его получение, свойства и применение / И. Е. Неймарк, Р. Ю. Шейнфайн ; АН УССР. Ин-т физ. химии им. Л. В. Писаржевского. — Киев: Наук. думка, 1973. — 200 с. : ил.
• Синтетические минеральные адсорбенты и носители катализаторов / И. Е. Неймарк. — Киев: Наук. думка, 1982. — 216 с. : ил.
• Пористые адсорбенты в народном хозяйстве / И. Е. Неймарк. — Киев: О-во «Знание» УССР, 1986. — 31,[1] с.

Авторські свідоцтва на винаходи (у співавторстві)

• 1944 — «Способ изготовления заменителя воска»
• 1946 — «Способ изготовления закрепителя казеиновых покрывных красок»
• 1951 — «Способ получения силикагеля»
• 1954 — «Способ получения смешанного сорбента-графито-силикагеля»
• 1957 — «Способ получения аэрогеля кремниевой кислоты»
• 1965 — «Способ получения алюмосиликатного адсорбента»
• 1965 — «Способ получения катионитов, содержащих карбоксильные группы»
• 1966 — «Способ одновременного получения этилбензола и стирола»
• 1967 — «Способ получения цеолита типа природного фожазита»
• 1967 — «Способ получения карбоксилорганокремнезема»
• 1968 — «Способ получения металлизированных силикагелей»
• 1968 — «Способ получения адсорбентов»
• 1968 — «Способ получения металлического палладия»
• 1970 — «Способ приготовления носителя для катализаторов»
• 1975 — «Способ очистки хлористого метилена»
• 1975 — «Способ очистки газов от ртути»
• 1975 — «Способ получения пористого алюмофосфата»
• 1978 — «Способ получения синтетических цеолитов»
• 1981 — «Состав для получения синтетического цеолита»
• 1987 — «Способ получения силикагеля с молекулярно-ситовыми свойствами»