«На торзї» — оповідання Леся Мартовича, написане приблизно в другій половині 1899 року. Вперше опубліковано у Львові в збірці оповідань «Не-читальник», мало посвяту Романові Роздольському.

На торзї
Жанр оповідання
Автор Лесь Мартович
Мова українська
Написано 1899
Опубліковано 1900
Видавництво Українсько-руська видавнича спілка
Видання 1900

Історія появи та друкуРедагувати

Оповідання, ймовірно, було написане в 1899 році, й опубліковане у Львові накладом Українсько-руської видавничої спілки в 1900 році в другій, за ліком, збірці покутського автора. Для Українсько-руської видавничої спілки то була Серія І. № 23.

Після першої своєї творчої спроби, Мартович не був у захваті від відгуків на свого літературного первістка. Тому майже десятиліття він не вдавався до писання. Та перебуваючи в колі активних українців та маючи чимало друзів літераторів (Стефаника, Павлика та інших) він раз-по-раз та навертався в сторону літератури. Тим більше, що в товаристві він вважався найкращим оповідачем та ще й гострим на слівце. Відтак, саме наприкінці століття Мартович знову навернувся до літератури й написав кілька оповідок, зокрема й оповідання «На торзї».

Саме після публікації збірки оповідань, в якій була оповідка «За топливо», за Лесем Мартовичем закріпилося звання гостро-соціального молодого письменника, який найперше бачить і відтворює комічні сторони життя своїх сучасників. Їхня темність, забитість пояснюється вузькістю життєвої стежини, визначеної селянинові, його безправ'ям, мілиною інтересів, міщанським розумом.

Літературознавець Олена Плешканова розкрила в історії написання оповідання Мартовича про його задум і сюжет. Отож, в ті часи існував податковий службовець у Снятині Пехнік, поляк з роду, зукраїнізувався, ходив на торги і ярмарки та дуже пильно стежив за селянським життям і побутом. Мартович і Стефаник, що були з ним знайомі, з захопленням слухали його дотепних оповідань. Вони й завдячують йому багато сюжетів до своїх оповідань, а Мартович зокрема сюжет оповідання «На торзі». Саме епізод цього оповідання про селянина, з трьома капелюхами на голові і дротом на шиї розповів Мартовичеві цей Пехнік.

СюжетРедагувати

Оповідання «На торзї» — це драматично-саркастичні сценки з побуту тогочасного селянина.

Дійові особиРедагувати

  • Проць — дрібний селянин (який пішов по торгу докупити собі цвяшків до газдівства);
  • Проциха — жінка селянина (покірна дружина Проця, знеморена торговищем);
  • Жидівка — місцева крамарка (з надокучливим характером);
  • Жидок — дванадцятилітній гебрейський син (пихатий син одного з крамарів);
  • Старий жид — досвідчений торгаш (вправний гендляр, який вторгувався з Процем).

ОсобливостіРедагувати

Оповідання було видруковане у збірочці із «Посвятою Романові Роздольському»[1]. Очевидно що це була дань поваги до багаторічного друга Мартовича і знаного українського науковця та етнографа Осипа Роздольського. Тож оповідання Лесь Мартович присвятив своєму приятелю Осипу, невтомному збирачу українського фольклору, на честь уродин його сина[2].

Кіолькома роками пізніше, коли книжечка Мартовича потрапила до Америки, частина її оповідань зворушили українськуспільноту і зацікавили місцевих авторів та читачів. Тому почали появлятися переклади творів Мартовича за океаном, правда ті первістки були аматорськими, але символізують затребуваність творчості Мартовича. Так в 1905 роців ньюйорській соціалістичній німецькій газеті «Зойтагсблят дер Нюйоркер Штатсцайтунг» в ч. 4. появився переклад оповідання Деся Мартовича «На торзі», акий німецькою носив назву: «Авф дем Маркт, Скіцвавс дем Рутенішен, фон Лесь Мартович»[3].

ПублікаціїРедагувати

За радянського часу оповідання не друкувалося, підпадаючи під цензуру. Очевидно, що глибока сатира на неписьменного селянина та відверте висміювання гендлярської суті гебреїв та часте використання слова «жид» — стали визначальними в забороні цього твору.

Уже за часів Незалежності, лише деякі видання почали публікувати це оповідання. Але воно й далі, за чиновницькою інерцією чи етнічними фобіями, не є присутнім ні в шкільній програмі (де вивчають майже всі твори Мартовича), ні публічному середовищі.

Наразі, цей твір можна знайти радше на сторінках інтернет книгарень, аніж в підручниках чи збірках.

ДжерелаРедагувати

  • Василь Стефаник: Перший твір Леся Мартовича, «Кривавого року», віденський ілюстрований альманах на 1917 рік, стор. 163—165.
  • В'ячеслав Будзиновський: Не-карієрович (Із споминів про Леся Мартовича), місячник «Нові Шляхи», Львів, лютий 1930, № 2, стор. 319—323.
  • Лесин В. М. Примітки до збірки творів Леся Мартовича // Мартович Л. Вибрані твори /Упоряд., вступ. ст., примітки, словник Лесина В. М. — Ужгород: Карпати, 1989

ПриміткиРедагувати

  1. такі посвяти автор зробив — три
  2. Щодо посвяти Роману Роздольському[недоступне посилання]
  3. Перший переклад оповідання (німецькою мовою). Архів оригіналу за 9 липня 2016. Процитовано 23 квітня 2019. 

ПосиланняРедагувати