Нафія Сарайлич
Нафія Сарайлич (уроджена Хаджикарич; босн. Nafija Sarajlić; 3 жовтня 1893 року — 15 січня 1970 року) — перша жінка — боснійська письменниця- прозаїк..
| Нафія Сарайлич | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народилася | 3 жовтня 1893 або 1893[1] Сараєво, кондомініум Боснія і Герцеговина | |||
| Померла | 15 січня 1970 або 1970[1] Сараєво, Югославія | |||
| Діяльність | поетеса | |||
| У шлюбі з | Шемсудін Сарайлич | |||
| Діти | 5 | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Нафія Сарайлич народилась 3 жовтня 1893 року в Сараєво, Боснія і Герцеговина, в боснійській родині майстрів. Вона була однією з восьми дітей — трьома синами та п'ятьма дочками. Її батько, Авдія Хаджикаріч, багато часу приділяв вихованню і синів, і дочок — незвичний вчинок серед мусульман у 19 столітті. Його п'ять дочок здобули освіту в Сараєво, щоб стати вчительками. Доводилось виконувати домашнє завдання при світлі жирових свічок і щодня ходити до школи.[2] Нафія отримала освіту і три роки працювала вчителькою початкових класів.[3]
У 17 років Нафія Хаджикарич вийшла заміж за письменника Шемсудіна Сарайлича. У них народилося п'ятеро дітей: Халіда (1912 р.н.), Галід (1914 р.н.), Джемал (1918 р.н.), Абдурахман (1920 р.н.) і Недвета (1925 р.н.). Їх старша дочка Галіда померла у 1918 році у віці шести років. Шлюб не перервав її захоплення освітою і змусив молоду жінку почати писати оповідання. Після смерті найстаршої дитини Сарайлич більше ніколи не писала і відійшла від громадського життя.
Нафія стала вдовою після 50 років шлюбу в 1960 році. Сарайлич померла 15 січня 1970 року в Сараєво[4]. Незабаром після її смерті письменник Алія Ісакович сказав: «Вона померла тихо, як і жила. Ніхто, крім невеликої кількості друзів і шанувальників, не знав, що перший прозаїк серед мусульманських жінок помер»[5].
Творча діяльність
ред.Перед Першою світовою війною Сарайліч почала публікувати свої короткі історії, які вона називала, теми. Її перша історія «Rastanak» була опублікована в журналі «Земан», заснованому в Мостарі в 1912 році. Вона написала 23 оповідання, опублікованих між 1912 і 1918 роками. Інші новели були опубліковані в журналі Biser за підтримки редактора Муси Цазіма Цатича.[6]
Сарайлич, як єдиний представник боснійської літератури в період Австро-Угорщини, відповідала літературним тенденціям того періоду, хоча пробула в літературному світі дуже короткий термін.[7][8] Вона видала збірку оповідань до і під час Першої світової війни. Сама література в цей період намагалася європеїзувати боснійську культуру та її народ відповідно до духу нового часу. Її твори охоплювали різні теми та соціальні проблеми того часу: переміщення боснійців під час Першої світової війни, забобони, бідність та соціальну відсталість. У 1978 році письменник Муріс Ідрізовіч зауважив, що її оповіді «виглядають як живі спостереження» і сказав, що Сарайліч була «спостерігачем життя, аналітиком».[9]
Бібліографія
ред.- Растанак (Прощання, 1912)
- Кілька сторінок тебі (Кілька сторінок для вас, 1918)
- Kokošija pamet (Куряча пам'ять)
- Камінь на дорозі
- Jedan КАН (один клас)
Примітки
ред.- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Bosnjacka romanticna knjizevnost. SCRIBD. 15 квітня 2012. Процитовано 31 березня 2016.
- ↑ Voices in the Shadows: Women and Verbal Art in Serbia and Bosnia. Google Books. 2000. Процитовано 31 березня 2016.
- ↑ Glasnik Vrhovnog islamskog starješinstva u SFRJ. Google Books. 1970. Процитовано 31 березня 2016.
- ↑ Život. Google Books. 1972. Процитовано 31 березня 2016.
- ↑ Kako će to biti divno (PDF). Kulturpunkt. 2015. Архів оригіналу (PDF) за 27 квітня 2022. Процитовано 31 березня 2016.
- ↑ Žene kroz smjenjivanje epoha. Buka. 14 січня 2015. Процитовано 31 березня 2016.
- ↑ Women Documented Women and Public Life in Bosnia and Herzegovina in the 20th Century (PDF). Boell. 2014. Процитовано 31 березня 2016.
- ↑ Abdurezak Hifzi Bjelevac. Google Books. 1978. Процитовано 31 березня 2016.