Накіє Ельгюн
Накіє Ельгюн (тур. Nakiye Elgün; 1882, Румеліфенері[tr], Османська імперія — 23 березня 1954, Стамбул, Туреччина) — турецька політична діячка і викладачка[1], одна з перших жінок-членів Великих національних зборів Туреччини, обрана на загальних виборах 1935 року[en]. Представляла в ньому Ерзурум[2].
| Накіє Ельгюн тур. Nakiye Elgün | |
 | |
| Народження: |
1882 Rumelifenerid, Сариєр, Стамбул, Османська імперія |
|---|---|
| Смерть: |
23 березня 1954 Стамбул, Туреччина |
| Країна: | Туреччина |
| Освіта: | Darülmuallimatd |
| Партія: | Республіканська народна партія |
Ельгюн — одна з педагогів, які працювали над поширенням освіти серед дівчаток у кінці османського періоду і в перші роки існування Турецької Республіки. Вона приєдналася до османського жіночого руху і стала однією з перших жінок республіканської епохи, що отримали політичні права. 1930 року Ельгюн стала першою жінкою-членом Стамбульських муніципальних зборів.
Життєпис ред.
Ельгюн народилася 1882 року в Стамбулі[1]. 1911 року, в епоху другої Конституції[en], влаштувалася на роботу в недавно відкриту Стамбульську школу Інасіо[3]. Вона грала активну роль у суспільному житті, а також у галузі освіти. Ельгюн працювала в асоціації Тіл-і-Нісван, одній з перших османських жіночих організацій. Під час її роботи в школі Інасіо міністерство освіти попросило її підготувати проєкт, який став провідним при оновленні системи рівнів освіти. Також Ельгюн запропонувала, щоб учні займалися в класах білого кольору. Коли її проєкти міністерство освіти відхилило, 1914 року Ельгюн подала у відставку[1][4].
Протягом 1914—1917 років Ельгюн працювала в Міністерстві благочестя (Evkaf Nazırlığı); вона брала участь у відновленні та організації шкіл Фонду, створеного в Султанахметі. 1916 року на запрошення військового і цивільного адміністратора Сирії Ахмеда Джемаль-паші вона разом з Халіде Едіб Адивар очолила кампанію зі створення вчительських шкіл для дівчаток у Сирії, де викладала турецьку мову в Дамаску, Єрусалимі та Бейруті[4]. Оскільки Міністерство освіти, на основі централізації всієї освіти взяло під свій контроль усі школи Фонду, Ельгюн вирішила, що їй немає що робити в офіційному шкільному секторі, і залишила посаду[3].
Пізніше вона прийняла пропозицію відновити стару школу, засновану в Беязиті 1915 року, яка занепала, коли Мустафа Сати-бей[en] пішов з посади директора школи. Ельгюн відновила її 1917 року під назвою Февзійської середньої школи[3][5].
Під час Першої світової війни Ельгюн була доброволицею Червоного Півмісяця[tr][1], а після неї виступала на різних зборах у Стамбулі як голова Асоціації вчителів у той період, виступаючи проти окупації Анатолії[6][7]. 23 травня 1919 року вона була серед промовців на великому мітингу на площі Султанахмет. Саме в цей час, за деякими оцінками, Накіє Ельгюн перетворилася на політичну фігуру[4].
Під час Війни за незалежність Туреччини Ельгюн заснувала Товариство допомоги сім'ям мучеників. Вона також підтримувала національну військову кампанію, ховаючи деякі військові матеріали, які відправлялися в Анатолію через Бартин, на складах школи Фейзіє[3]. Товариство допомоги сім'ям мучеників розпущено після закінчення війни[1]. Накіє Ельгюн звільнилася зі своєї посади в школі Февзіє наприкінці 1928 року.
Після війни Ельгюн брала участь у відкритті стамбульського відділення Турецького авіаційного товариства[en], започаткованого в Анкарі, і була його президентом[1]. Вона також брала участь у створенні стамбульського відділення Товариства економіки та заощаджень, а потім працювала в стамбульському відділенні халкевлері[1]. Тим часом 1929 року повернулася до освітньої діяльності і призначена директором Стамбульської середньої школи для дівчат[tr]. Однак коли 1930 року жінкам надали право обиратися в муніципальні та провінційні ради, Ельгюм залишила пост і приєдналася до Стамбульської генеральної асамблеї як член від Бейоглу. Вона стала першою жінкою, обраною членом Постійної ради асамблеї. На виборах 1934 року її знову обрано в Стамбульську генеральну асамблею і Постійну раду[1].
5 грудня 1934 року, коли жінкам надали право голосувати і бути обраними, Ельгюн активно брала участь в урочистостях, організованих жінками[1]. На виборах 8 лютого 1935 року її висунуто в парламент Республіканською народною партією і з 870 голосами обрано у Великі національні збори Туреччини як депутатку від Ерзурума на п'ятий термін[2].
24 березня 1935 року її обрано президентом Товариства захисту жінок на його четвертому засіданні. 25 травня 1935 року Ельгюн обрано членом Центральної виконавчої ради Турецької авіаційної асоціації, а 13 червня 1936 року — членом керівництва Головного управління служби у справах дітей[tr]. 1938 року вона прийняла на себе обов'язки голови Товариства Топкапи Фукарапервер[tr] і продовжувала виконувати цю роль до своєї смерті[8].
Накіє Ельгюн померла 23 березня 1954 року в Стамбулі. На честь неї названо проспект у Османбеї[tr].
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к Duroğlu, Sibel. Türkiye'de İlk Kadın Milletvekilleri : [арх. 7 лютого 2015]. — Ankara University Institute of Social Sciences (Master's Thesis), 2007. — С. 87—92.
- ↑ а б Erzurum Finance Office website. Архів оригіналу за 19 вересня 2007. Процитовано 24 березня 2020.
- ↑ а б в г Özyürek, Mustafa. Osmanlı'dan Cumhuriyet Bir Eğitimci:Nakiye Elgün (PDF). www.duzen.com.tr. Atatürk Journal, Vol. 3, Issue 2, Year 2014. Архів оригіналу (PDF) за 7 травня 2017. Процитовано 24 березня 2020.
- ↑ а б в Yıldız, Hacer. Türkiye'de Kadınların Siyasi Haklar Mücadelesi ve Nakiye Elgün (PDF). acikarsiv.ankara.edu.tr. Ankara University Institute of Social Sciences, Department of Women's Studies, 2015. Архів оригіналу (PDF) за 7 травня 2017. Процитовано 24 березня 2020.
- ↑ Kurnaz, Şefika, Balkan Harbinde Kadınlarımızın Konferansları, Aile ve Toplum, March 1991, volume 1, issue 1
- ↑ TBMM Official Report of the General Assembly [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.], 22nd Period 4th Legislative Year, 69th Unification,
- ↑ Kaplan, Leyla, Türkiye Büyük Millet Meclisi'nde Kadın Milletvekilleri, Atatürk Research Center website
- ↑ Özbek, Nadir. 90 Yıllık Bir Hayır Kurumu: Topkapı Fukaraperver Cemiyeti (PDF). nadirozbek.com. Tarih ve Toplum journal, Issue: 180, Date: December 1998. Архів оригіналу (PDF) за 3 грудня 2015. Процитовано 24 березня 2020.