Відкрити головне меню

Наказне́ прова́дження — це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Цей вид судового провадження існував вже римському праві й мав назву інтердиктне провадження[1].

Наказне провадження ще можна назвати не протокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах (журналі судового засідання чи ін.) Розгляд проводиться без судового засідання та без повідомлення заявника і боржника (ст. 167 ЦПКУ).

Наказне провадження не є свідченням відсутності спірних правовідносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права. Справи наказного провадження визначені законом виходячи з вимог процесуальної економії. Тобто, у деяких справах вимоги, які пред'являються до суду, можуть бути розглянуті на відміну від загальної цивільної процесуальної форми.

Це провадження являє собою спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадження у суді першої інстанції і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони­ боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов’язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні — це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-­правових відносин

Справи, які відносяться до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені Розділом II (статті 160-173) ЦПКУ[2].

Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги (ст. 161 ЦПКУ):

  1. про стягнення не виплаченої заробітної плати;
  2. про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
  3. про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції;
  4. про стягнення аліментів;
  5. про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є діюче рішення суду;
  6. до юридичної особи або ФОП про стягнення заборгованості за письмовим договором.

Особами, які беруть участь в наказному провадженні є:

  • стягувач;
  • боржник;
  • їхні представники.

Заявником виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, що є предметом судового вирішення — стягувач. Заінтересованою особою виступає особа, з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимоги заявника, — боржник.

Вирішення справи у порядку наказного провадження стосується видачі судового наказу — судового рішення особливої форми. Судовий наказ відповідно до ст. 160 ЦПК є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановленими законодавством про виконавче провадження.


Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Цивільний процес: навчальний посібник. / А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. / За ред. Ю. В. Білоусова. — К.: Прецедент, 2005. — 172 с.

ПосиланняРедагувати

  1. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи Навчальний посібник. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. - 448 c.
  2. Розділ II. Наказне впровадження Цивільний процесуальний кодекс України.