Вікіпедія

Мішель Вельбек

французький письменник і поет
(Перенаправлено з Мішель Уельбек)

Мішель Вельбек
Michel Houellebecq
Мішель Вельбек
Ім'я при народженні Мішель Тома́
Псевдонім Michel Houellebecq
Народився 26 лютого 1958(1958-02-26) (66 років)
Сен-П'єрр, Реюньйон
Громадянство Франція Франція
Національність Франція Франція
Діяльність прозаїк, поет, есеїст, співак, кінорежисер, сценарист
Сфера роботи література[1], фотографія[1], кінорежисураd[1] і кіносценаристикаd[1]
Alma mater Ліцей Шапталя, Institut National Agronomique Paris-Grignond і Національна вища школа імені Луї Люм'єра (1981)
Заклад Logica, міністерство сільського господарства Франціїd і Національна асамблея Франції
Мова творів французька
Роки активності 1991 — тепер. час
Напрямок постмодернізм
Жанр роман, есе, поезія
Magnum opus «Елементарні частки»
Мати Lucie Ceccaldid
Нагороди
Сайт: michelhouellebecq.com
CMNS: Мішель Вельбек у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Міше́ль Вельбе́к (фр. Michel Houellebecq фр. вимова: [miʃɛl wɛlˈbɛk], справжнє прізвище — Тома, Thomas; народився 1958) — французький прозаїк, поет, співак, сценарист, кінорежисер. Лауреат Премій за найкращу книгу року (1998), Інтеральє (2005). Лауреат Гонкурівської премії (2010) за роман «Карта і територія».[5][6] Один з найбільш читаних у світі французьких авторів.

Біографія ред.

Дитинство й навчання ред.

Мішель Вельбек народився 26 лютого 1958 р. на острові Реюньйон, володінні Франції в Індійському океані. Його батько, провідник в горах, і його мати, лікар-анестезіолог, приділяли йому мало уваги після народження сестри. Спочатку його виховували бабуся і дідусь по материнській лінії, що жили в Алжирі, а у шість років його забрала до себе бабуся з боку батька, Генрієта, активна прихильниця комуністичної партії. З нею в Вельбека складаються прекрасні стосунки, саме її прізвище він вибере згодом своїм літературним псевдонімом. У шістнадцять років Вельбек відкриває для себе твори Говарда Лавкрафта, творчості якого він через двадцять років присвятить окрему книгу. Майбутній письменник відвідує підготовчі курси при ліцеї Шапталя (Chaptal) в Парижі, щоб в 1975 р. вступити у Національний агрономічний інститут Париж-Гріньон (Institut National Agronomique Paris-grignon). Там він створює літературний журнал «Карамазов» (Karamazov), для якого пише декілька поем, і робить постановку любительського фільму, під назвою Cristal de Souffrance.

Сім'я і трудова діяльність ред.

У тому ж році з'являється на світ його син Етьєн. Далі в житті Вельбека наступає період безробіття і відбувається розлучення з дружиною. Все це викликає у нього глибоку депресію. З 1983 року Вельбек працює в Парижі системним адміністратором, потім деякий час — у Міністерстві сільського господарства (цей період життя письменника знайде відображення в його дебютному романі «Розширення простору боротьби»), і нарешті, — в Національній асамблеї.

Літературну діяльність Мішель Вельбек починає з написання віршів і есе. У 1991 письменник публікує свої перші книги — збірка есе «Залишитися живим», присвячений постаті поета в сучасному світі, і дослідження про творчість американського письменника, класика літератури жахіть, Говарда Філіпса Лавкрафта «Г. Ф. Лавкрафт: Проти світу, проти життя». Через рік з'являється поетичний збірник «Гонитва за щастям». Його перші твори залишаються непоміченими.

Популярність і визнання ред.

Популярність до Мішеля Вельбека приходить разом з виходом його першого роману «Розширення простору боротьби» (1994), у якому він ставить під сумнів ліберальні досягнення західного суспільства. Головним об'єктом критики стає сексуальна свобода, що на практиці обертається, на думку письменника, черговою пасткою для сучасної людини. Тема отримує розвиток в наступному романі Вельбека «Елементарні частки» (1998), у якому він аналізує шлях, пророблений західним суспільством, починаючи з сексуальної революції 1960-х, і приходить до невтішного висновку — людство приречене. Ця книга приносить французькому автору всесвітню славу і державну премію «Гран прі» з літератури.

Роман Вельбека «Можливість острова» (2005) завоював літературну премію «Інтеральє». За мотивами своєї книги Вельбек поставив однойменний художній фільм. Картина, прем'єра якої відбулася в серпні 2008 року в рамках кінофестивалю в Локарно, не викликала ентузіазму в критиків і викликала розгромні рецензії.

Мішель Вельбек залишив Францію в кінці 1990-х (можливо, не останню роль у цьому рішенні зіграли судове переслідування та загрози з боку представників мусульманської громади), жив в Ірландії, потім в Іспанії.

У 2010 році Вельбека звинуватили в плагіаті. За заявою французького інтернет-порталу Slate, письменник в своєму новому романі «Карта і територія» скопіював декілька абзаців з французької Вікіпедії практично без змін. Статті, які частково скопіював автор: Фредерік Ніу (Frédéric Nihous), кімнатна муха (Mouche domestique) та Бове (Beauvais).[7]

Проте саме цього 2010 року Вельбек здобув давно очікувану Гонкурівську премію, що є найвищою відзнакою письменника-романіста у Франції. Популярний літературний журнал «Le Magazine Littéraire» на першій сторінці помістив великий заголовок «Мішель Вельбек, нарешті!»[8] Премією відзначено саме роман «Карта і територія». Це була третя номінація Вельбека на Гонкурівську премію, попередні дві спроби, коли було висунуто його романи «Елементарні частинки» та згодом «Можливість острова», зазнали невдачі.

Твори ред.

  • H.P. Lovecraft. Contre le monde, contre la vie, éditions du Rocher (1991)
  • Rester vivant, méthode, La Différence (1991)
  • La Poursuite du bonheur, poèmes, La Différence (1992), відзначено премією Трістана Цара
  • Extension du domaine de la lutte, roman, Maurice Nadeau (1994)
  • " Approches du désarroi ", contribution, in Objet perdu. Idées — Fictions — Images, album collectif, Parc (1995)
  • La Peau, poèmes, livre d'artiste avec Sarah Wiame (680 примірників, травень 1995)
  • La Ville, poèmes, livre d'artiste avec Sarah Wiame (25 примірників, січень 1996)
  • Le Sens du combat, poèmes, Flammarion (1996), відзначено премією Флори
  • Rester vivant et La Poursuite du bonheur, réédition remaniée en un volume, Flammarion (1997)
  • Interventions, recueil d'articles, Flammarion (1998)
  • Les fourmis imaginaires, essai, Flammarion (1998)
  • Les Particules élémentaires, roman (премія Novembre) Flammarion (1998)
    • Елементарні частинки («Фоліо», 2005)
  • Renaissance, poèmes, Flammarion (1999)
  • Lanzarote, récit, Flammarion (2000)
  • Poésies, poèmes, J'ai lu (2000)
  • Plateforme, roman, Flammarion (2001)
    • Платформа («Фоліо», 2004)
  • " J'ai un rêve ", Bordel, n° 3, Flammarion, (2003)
  • La Possibilité d'une île, roman (премія Interallié), Fayard (2005)
    • Можливість острова («Фоліо», 2007)
  • Ennemis publics, Flammarion Grasset (2008) (листування з філософом Бернаром-Анрі Леві)
  • Interventions 2, recueil d'articles, Flammarion (2009)
  • La Carte et le Territoire, Flammarion (Гонкурівська премія) (2010)
    • Карта і територія («Фоліо», 2012)
  • Configuration du dernier rivage, Flammarion (2013)
  • Non réconcilié. Anthologie personnelle: 1991—2013, Poésie/Gallimard (2014)
  • Soumission, Flammarion (2015)

Кінематограф ред.

Як режисер:

  • 1978 : Cristal de souffrance (чорно-білий німий фільм на 30 хвилин)
  • 1982 : Déséquilibres (короткометражний чорно-білий фільм на 12 хвилин)
  • 2001 : La Rivière (короткометражний фільм на 16 хвилин)
  • 2008 : La Possibilité d'une île

Як сценарист:

  • 1999 : Extension du domaine de la lutte, разом з Філіппом Ареоем (Philippe Harel)
  • 2004 : Monde extérieur de David Rault, разом з Loo Hui Phang

Дискографія ред.

  • Le Sens du Combat (1996), читання віршів на тлі імпровізованої музики за участі Jean-Jacques Birgé et Martine Viard, éd. Radio-France (France Culture)
  • Présence humaine (2000), Мішель Вельбек співає деякі свої тексти на музику Бернара Бургала (Bertrand Burgalat); disque sorti chez Tricatel
  • Établissement d'un ciel d'alternance (2007), читання віршів за участі композитора Жана-Жака Бірге (Jean-Jacques Birgé) (GRRR, dist. Orkhêstra)

Українські переклади ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ LIBRIS — 2012.
  4. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  5. ↑ Марія Сердюк (8 листопада 2010). Гонкурівську літературну премію отримав Мішель Вельбек. УНН. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 11 грудня 2019.
  6. ↑ Гонкурівську премію отримав Мішель Вельбек. Друг читача. 10.11.2010. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 11 грудня 2019.
  7. ↑ Houellebecq, la possibilité d'un plagiat [Архівовано 29 листопада 2010 у Wayback Machine.] на сайті slate.fr від 2 вересня 2010 року.
  8. ↑ http://www.magazine-litteraire.com/content/homepage/article?id=17071 [Архівовано 12 листопада 2010 у Wayback Machine.] Le Magazine Littéraire

Посилання ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мішель_Вельбек&oldid=40768781