Мірза Галіб

Мірза Галіб (*27 грудня 1797 —15 лютого 1869) — урдумовний та перськомовний поет та письменник часів остаточної загибелі династії Великих Моголів.

Мірза Галіб
Ім'я при народженні	Мірза Асадула Баіг-хан
Псевдо	Асад
Народився	27 грудня 1797(1797-12-27) Kala Mahald, Аґра або Бгаратпур (держава)
Помер	15 лютого 1869(1869-02-15) (71 рік) Kala Kasim Khand, Старе Делі, Делі, Британська Індія, Британська імперія
Країна	Імперія Великих Моголів  Британська Індія
Місце проживання	Ghalib ki Havelid Kala Kasim Khand Старе Делі
Діяльність	поет
Відомі учні	родичі =
Знання мов	перська, урду і арабська
Жанр	газель
Титул	Мурза
Конфесія	іслам
Батько	Мірза Абдула Баіг-хан
Мати	Іззат-ун-ніса Бегум
У шлюбі з	Умрао Бегум
Діти	7 дітей
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив зі знатної тюркської родини. Син Мірзи Абдули Баіг-хана, сановника нізамів Хайдарабада. При народжені отримав ім'я Мірза Асадула Баіг-хан. У 1803 році втратив батька, який загинув у битві при Алварі (Раджастхан). Малий Мірза Асадула виховувався своїм дядьком. У 1810 році одружується й переїздить до Делі. Тут завершив освіту, зокрема вивчив перську та арабську мови, вивявив хист до складання віршів. Завдяки своєму таланту поета у потрапив до двору номінального володаря з Великих Моголів. У 1850 році падишах Бахадур Шах Зафар надав Галібу аристократичні титули дабір-уль-мульк та наджим-уд-даула, а також стає придворним істориком. У 1854 році стає насавником падишаха у поезії, а у 1856 році призначається вчителем шах-заде Фахр-ал-Діна. У 1857 році Мірза Галіб пережив Сипайське повстання, загибель свого учня та значної частини родини Бахадур Шах Зафара.

Втім Мірза Галіб залишився у Делі, продовжуючи займатися творчістю. Водночас намагався виклопотати пенсію в британського уряду (як придворний аристократ Моголів), проте марно. Наприкінці життя отримав покровительство від наваба Рампура.

Творчість

Галіб був не тільки поетом, однаково успішно писав на фарсі та урду, але і вченим, не поривав з реальною дійсністю і підтримував авторитет справжнього знання. Так, в «Рецензії на Аїн-і Акбарі» Абу-л-Фазла він закликає не відвертатися від проблем реального буття, жити днем сьогоднішнім, а не «торішнім календарем» і висловлює захоплення перед силою людського розуму, чудесами науки і техніки, що перетворюють енергію води і вітру.

Література

Галіба називають «останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Нового часу». Поезія Мірзи Галіба формувалася в руслі придворно-аристократичної традиції та персомовної літератури Індії. Пройшовши прекрасну школу на фарсі (більшість створеного ним написано цією мовою), Галіб водночас звертався і до урду. З часом його творчість вийшла за рамки звичних мотивів офіційної літератури, насичуючись загальноіндійською проблематикою. Звернувшись до урду, Галіб розширив ідейно-тематичне коло і палітру своєї поезії.

В його віршах відображена невпинна робота думки, яка прагне проникнути у «сутність речей», «країну сенсу», вловити найтонші відтінки почуттів. Художній світ поета суперечливий: тут і плач по «доброму старому часу», і жага змін, готовність скуштувати радості швидкоплинного життя і засудження бездумної благодушності; критика догматів релігії й дяка їм.

З усіх жанрів Мірза Галіб особливо полюбляв працювати в жанрі газелі.

Також значущими є прозові праці — «Мехрі Німруз» («Полуденне сонце») та «Дастанбу», що містить опис Сипайського повстання 1857 року.

Епістолярна спадщина Мірзи Галіба стали внеском у розвиток прози урду.

Джерела

• Dalrymple, William: The Last Mughal, London: Bloomsbury, 2006

Посилання

• Галіб // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 338. — ISBN 966-692-578-8.