Мико́ла Григо́рович Мінько́ — український письменник, жертва червоного терору.

Мінько Микола Григорович
Мінько Микола Григорович.jpg
Народився 9 березня 1902(1902-03-09)
Минківка
Помер 15 грудня 1937(1937-12-15) (35 років)
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність проза

ЖиттєписРедагувати

Народився 1902 року у селі Минківка сучасного Валківського району в родині залізничного службовця. Протягом 1918—1921 років навчався в Катеринославській українській гімназії, учителями були Василь Біднов, Ілько Вирва, професор Петро Єфремов.

1919 року вступив до повстанського загону на чолі з Трифоном Гладченком, перебував у ньому до грудня 1919-го. 1920 року стає членом української молодіжної організації «Юнацька спілка», навчався в інституті журналістики.

Протягом 1921—1922 років вчителював на Вінниччині, 1923-го вступив добровольцем до Червоної Армії. Дещо згодом повернувся до Катеринослава, жив у лівобережному передмісті Мануйлівці.

Писати почав зі шкільних років, 1925 року написав повість «Манівцями», яку через 2 роки надрукували в часописі «Червоний шлях». На протязі 1920-1930-х написав декілька десятків оповідань, 1931-го — роман «Виселок в пилу», письменник показав побут юнаків й дівчат Донбасу. Цей роман був вилучений як «шкідливий» і «наклепницький».

Був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників України, працював літературним консультантом. Входив до складу редколегії, був відповідальним секретарем редакції дніпропетровського журналу «Зоря» (згодом — «Штурм»).

25 жовтня 1937 року заарештований. Протягом півтора місяців його катували, вимагали зізнання в приналежності до української націоналістичної терористичної організації, що він займався вербуванням повстанських терористичних кадрів. 15 грудня 1937 року розстріляний. Без батька лишився син Роман, 5 лютого 1943 року під час авіанальоту радянської авіації на Дніпропетровськ трагічно загинула і його дружина — Олена Шпота, українська письменниця та журналістка.

1962 року реабілітований посмертно.

ДжерелаРедагувати