Граф Міклош Берчені (угор. Bercsényi Miklós; 6 грудня 1665, замок Тематин, Угорщина — 6 листопада 1725, Текірдаг, Османська імперія) — угорський граф, один з лідерів антигабсбурзького угорського національно-визвольного повстання Ференца ІІ Ракоці. Служив у армії Ракоці генерал-майором. Свого часу володів Ужгородським замком на Закарпатті.

Міклош Берчені
Bercsényi Miklós VU.jpg
Народився 1665[1][2][…]
Тематин, Лука (село), Нове Место-над-Вагом, Тренчинський край, Словаччина
Помер 1725[1][2][…]
Текірдаг, Османська імперія
Країна Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Діяльність революціонер
Alma mater University of Trnavad
Знання мов угорська[4]
Титул граф[d]
Військове звання генерал-майор

ЖиттєписРедагувати

Міклош Берчені народився 6 грудня 1665 року в родинному замку Тематин, що на території сучасної Словаччини. Навчався у єзуїтській колегії міста Трнави. Згодом здобував освіту у Трнавському університеті на факультеті семи вільних мистецтв. Закінчив навчання при дворі угорського палатина Пауля Естергазі. Після Віденської битви 1683 року служив у імператорській армії. Брав участь у битвах проти Османської імперії. З 1685 року був капітаном у Шаля. У 1686 році став полковником.

У 1689 році Берчені отримав від імператора Леопольда І Габсбурга графський титул.

 
Друга дружина Міклоша Берчені, графиня Крістіна Чакі

Одружувався двічі. Від першої дружини — Крістіни Другет — мав троє дітей. Після смерті дружини став жупаном комітату Унг та отримав у володіння Ужгород. У 1694 році одружився вдруге — із Крістіною Чакі.

Водночас відбувалися масштабні перебудови в Ужгородському замку. Граф Берчені з дружиною жили на другому поверсі замку.

Участь у національно-визвольній війні угорського народу (1703—1711)Редагувати

Вперше Берчені зустрівся із Ференцом ІІ Ракоці у другій половині 1690-х років. У 1698 році став один з ініціаторів змови, внаслідок якої мала бути повалена влада Габсбургів в Угорщині з допомогою короля Франції Людовика XIV. Проте змову викрили, у Берчені був змушений тікати з Угорщини до Речі Посполитої. Там його заарештували, але він втік із в'язниці та повернувся до Ракоці.

У 1703 році Ференц Ракоці підняв дворянське повстання проти влади Габсбургів в Угорщині. З самого початку Міклош Берчені брав участь у цій національно-визвольній війні на посаді генерал-майора. Виконував переважно воєнно-організаційні доручення. У 1705—1707 роках був головою посольства до московського царя Петра І, оскільки розмовляв російською. У ході переговорів із послом царя московською стороною було обіцяно військову підтримку повстання, проте повстанці її так і не дістали.

У 1708 році Берчені брав участь у битві при Тренчині. При відступі дістав поранення.

В останні роки національно-визвольної війни виконував дипломатичні доручення, зокрема брав участь у переговорах з Річчю Посполитою та Московією.

Після придушення угорського повстання Берчені разом з дружиною та князем Ракоці втік до Речі Посполитої. В Австрії вони були оголошені зрадниками Батьківщини. Маєтності Берчені, зокрема і Ужгородський замок, дісталися графам із роду Шенборнів.

СмертьРедагувати

Згодом після втечі до Речі Посполитої Берчені переселився до Османської імперії, де султан Ахмед III надав йому, Крістіні Чакі та Ференцу ІІ Ракоці притулок у місті Текірдаг. Помер Міклош Берчені 6 листопада 1725 року.

У 1906 році тіло Берчені було перепоховано у соборі святої Єлизавети Угорської в Кошице.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Faceted Application of Subject Terminology
  2. а б Bibliographie annuelle de l'histoire de France — 1956. — ISSN 0067-6918
  3. а б NUKAT — 2002.
  4. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.

ПосиланняРедагувати