Вікіпедія

Міжзоряні об'єкти

Міжзоряні об'єкти — об'єкти (комета, астероїди тощо), які знаходяться в міжзоряному просторі[2], не пов'язані силами тяжіння з жодною зіркою[3].. Міжзоряний об'єкт може бути виявлений тільки якщо він проходить через нашу Сонячну систему поблизу від Сонця або якщо він відокремився від хмари Оорта і почав рухатися по сильно витягнутій гіперболічній орбіті, не пов'язаній з гравітацією Сонця[3].

Міжзоряні відвідувачі в Сонячній системі охоплюють весь діапазон розмірів - від кілометрових великих об'єктів до субмікронних частинок. Також міжзоряний пил і метеороїди носять з собою цінну інформацію з їхніх материнських систем. Виявлення цих об'єктів уздовж континууму розмірів, однак, не очевидно.[1]

Перший виявлений міжзоряний об'єкт ʻOumuamua[2]. Об'єкти зі слабо гіперболічними траєкторіями вже спостерігалися, але траєкторії цих об'єктів кажуть, що вони були викинуті із хмари Оорта, тобто утворилися в нашій Сонячній системі, а не в іншої зірки або в міжзоряному середовищі.

Сучасні моделі утворення хмари Оорта показують, що більшість об'єктів викидалися з неї в міжзоряний простір, і тільки мала частина залишалася в хмарі. Розрахунки показують, що кількість викинутих із хмари об'єктів в 3-100 разів більше тих, що в ній залишилися[3]. За іншими моделями кількість викинутих об'єктів становить 90-99 % всіх утворених там об'єктів[4] і немає ніяких підстав вважати, що в інших зоряних системах утворення об'єктів відбувається за будь-яким іншим механізмом, що виключає подібне розсіювання[2].

Міжзоряні об'єкти повинні час від часу проходити через внутрішню частину Сонячної системи[2], вони повинні підходити до Сонячної системи з різними швидкостями, переважно з області сузір'я Геркулес, оскільки Сонячна система рухається саме в цьому напрямку[5].

З огляду на крайню рідкість об'єктів зі швидкістю руху, що перевищує швидкість втечі від Сонця (до сих пір виявлено лише два таких об'єкти: астероїд ʻOumuamua і комета C/2019 Q4 (Борисова)), можна зробити висновок, що існує верхня межа густини об'єктів у міжзоряному просторі. Імовірно густина міжзоряних об'єктів не може перевищувати 1013 об'єктів на кубічний парсек[6]. Згідно з іншими аналізами, верхня межа густини втричі менше — знаходиться на рівні в 4,5× 10−4 на одну кубічну астрономічну одиницю в кубі (3× 1012 об'єктів на кубічний парсек)[3].

У рідкісних випадках міжзоряні об'єкти можуть бути захоплені при проходженні через Сонячну систему і переведені тяжінням Сонця на геліоцентричну орбіту. Комп'ютерне моделювання показує, що Юпітер — єдина планета, яка досить масивна для того, щоб захопити такий об'єкт і перевести його на навколосонячну орбіту, але ймовірність подібного захоплення — раз в 60 мільйонів років[6]. Прикладом такого об'єкта, можливо, є комета 96P/Макхольца, яка має дуже незвичайний хімічний склад, схожий зі складом міжзоряного середовища, з якого вона і могла утворитися[7].

Вісім гіперболічних комет є хорошими кандидатами на статус міжзоряних об'єктів, оскільки всі вони мають V∞ <-1,5 км/с: C/1853 R1 (Брунса), C/1997 P2 (Spacewatch), C/1999 U2 (SOHO), C/2002 A3 (LINEAR), C/2008 J4 (Макнота), C/2012 C2 (Брюеньє), C/2012 S1 (ISON) і C/2017 D3 (ATLAS)[8].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Hajdukova, Maria; Sterken, Veerle; Wiegert, Paul; Kornoš, Leonard (1 листопада 2020). The challenge of identifying interstellar meteors. Planetary and Space Science (англ.). 192: 105060. Bibcode:2020P&SS..19205060H. doi:10.1016/j.pss.2020.105060. ISSN 0032-0633. Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 24 серпня 2021.
  2. ↑ а б в г Valtonen, Mauri J.; Jia-Qing Zheng, Seppo Mikkola. Origin of oort cloud comets in the interstellar space : [арх. 13 вересня 2019] : [англ.] // Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy : journal. — Springer Netherlands, 1992. — Vol. 54, № 1—3 (March). — С. 37—48. — DOI:10.1007/BF00049542.
  3. ↑ а б в г Francis, Paul J. The Demographics of Long-Period Comets : [арх. 16 грудня 2019] : [англ.] // The Astrophysical Journal. — IOP Publishing, 2005. — Vol. 635, № 2 (20 December). — С. 1348—1361. — Bibcode: 2005ApJ...635.1348F. — DOI:10.1086/497684.
  4. ↑ Choi, Charles Q. (24 грудня 2007). The Enduring Mysteries of Comets. Space.com. Архів оригіналу за 3 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2008.
  5. ↑ Struve, Otto; Lynds, Beverly and Pillans, Helen. Elementary Astronomy : [англ.]. — New York : Oxford University Press, 1959. — С. 150.
  6. ↑ а б Torbett, M. V. Capture of 20 km/s approach velocity interstellar comets by three-body interactions in the planetary system : [англ.] // Astronomical Journal : journal. — 1986. — Vol. 92 (July). — С. 171—175. — DOI:10.1086/114148.
  7. ↑ MacRobert, Alan (2 грудня 2008). A Very Oddball Comet. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 7 грудня 2008. Процитовано 26 березня 2010.
  8. ↑ Where the Solar system meets the solar neighbourhood: patterns in the distribution of radiants of observed hyperbolic minor bodies [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.], 2018

Інтернет-ресурси ред.

У Вікісловнику є сторінка Interstellar comet.
  Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міжзоряні_об%27єкти&oldid=41442716