Мунія жовтогуза
| Мунія жовтогуза | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lonchura flaviprymna (Gould, 1845) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Donacola flaviprymna | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Му́нія жовтогуза[2] (Lonchura flaviprymna) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)[3]. Ендемік Австралії.
Опис
ред.Довжина птаха становить 11 см. Голова білувата, верхня частина тіла коричнева, груди і боки блідо-жовтувато-охристі, надхвістя і гузка золотисто-охристі. Очі темно-карі, дзьоб сірий, лапи чорнуваті.
Поширення і екологія
ред.Жовтогузі мунії мешкають на північному сходу регіону Кімберлі[en] в Західній Австралії та на північному заході Північної Австралії в регіоні Топ-Енд[en]. Вони живуть на узліссях відкритих прибережних лісів та на трав'янистих і чагарникових галявинах. Зустрічаються зграйками, іноді приєднуються до змішаних зграй птахів.
Жовтогузі мунії живляться насінням трав, зокрема плоскухою, просом, Chloris і Oryza sativa, іноді також ягодами, плодами, бруньками і дрібними літаючими комахами. Сезон розмноження припадає на завершення сезону дощів. В кладці від 4 до 5 яєць. Інкубаційний період триває 13-14 днів. Будують гніздо, насиджують яйця і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них деякий час.
Збереження
ред.МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. За оцінками дослідників, популяція жовтогузих муній становить приблизно 20 тисяч птахів.
Примітки
ред.- ↑ BirdLife International (2016). Lonchura flaviprymna: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 вересня 2022.
Джерела
ред.- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
- Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea; Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |