Мунія борнейська
| Мунія борнейська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lonchura fuscans (Cassin, 1852) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Spermestes fuscans Uroloncha fuscans | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Му́нія борнейська[2] (Lonchura fuscans) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)[3]. Мешкає на Калімантані та сусідніх островах[4].
Опис ред.
Довжина птаха становить 11 см. Виду не притаманний статевий диморфізм. Забарвлення переважно темно-коричневе. Обличчя, горло, крила і хвіст чорнувато-коричневі, пера на грудях з боків та на боках мають чорні краї, що формує на боках лускоподібний візерунок. Очі темно-карі, дзьоб зверху чорнуватий, знизу сизий, лапи сизі. У молодих птахів дзьоб повністю чорний.
Поширення і екологія ред.
Борнейські мунії мешкають на Калімантані, а також на островах Натуна[en], Банггі[en], Мапун[en] і Сулу. Вони живуть в чагарникових заростях, рідколіссях, на узліссях і галявинах, в садах і на полях. Живляться насінням трав, іноді також ягодами, плодами і пагонами. Розмножуються протягом всього року з піком у жовтні-травні. Гніздо кулеподібне, розміщується в дуплі або в густій кроні дерева. В кладці від 3 до 6 білих яєць. Інкубаційний період триває 14 днів. Будують гніздо, насиджують яйця і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 20-23 дні після вилуплення.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Lonchura fuscans: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 16 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 вересня 2022.
- ↑ Phillipps, Quentin; Phillipps, Karen (2011). Phillipps’ Field Guide to the Birds of Borneo. Oxford, UK: John Beaufoy Publishing. ISBN 978-1-906780-56-2.
Джерела ред.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |