Вікіпедія

Музей індіанських танцюристів Кошаре

Музей індіанських танцюристів Кошаре є зареєстрованим місцем Історичного товариства Колорадо в Ла-Хунті, штат Колорадо . [3] Сам музей є розташований в корпусі молодшого коледжу Otero, у ньому є три поверхи з прибудованою ківою, яка побудована з найбільшим у світі самостійним дахом з колод. [4] Будівля збудована в 1949 році [5]

Музей індіанський танцюристів Кошаре
37°58′19″ пн. ш. 103°32′40″ зх. д. / 37.97190° пн. ш. 103.54456° зх. д. / 37.97190; -103.54456Координати: 37°58′19″ пн. ш. 103°32′40″ зх. д. / 37.97190° пн. ш. 103.54456° зх. д. / 37.97190; -103.54456
Тип dance museumd
Статус спадщини Colorado State Register of Historic Propertiesd
Країна  США
Розташування Otero Colleged
Стиль пуебло[1]
Засновано 1948[1]
Відкрито 11 листопада 1949[2]
Сайт www.koshares.com
Музей індіанських танцюристів Кошаре. Карта розташування: США
Музей індіанських танцюристів Кошаре
Музей індіанських танцюристів Кошаре (США)
Мапа
CMNS: Музей індіанських танцюристів Кошаре у Вікісховищі

У музеї представлені роботи членів племен Пуебло та Рівнинних індіанців. [6]

Музей також сприяє поїздці бойскаутів на ранчо Філмонт, надаючи музейні знижки, а також проживання в гуртожитку для відвідувачів груп бойскаутів.

Десятиліттями реакції корінних американців на танцювальні вистави Кошаре були негативними, базуючись на культурному присвоєнні корінних культур як формі расової дискримінації.

Індіанські танцюристи Кошаре ред.

Індіанські танцюристи Кошаре є членами бойскаутського загону 232 у Раді бойскаутів Америки Рокі-Маунтін, розташованій у Ла-Хунті, штат Колорадо . Вони показують приклад свого індіанського танцю з 1933 року [7] Кошаре займаються скаутськими активностями такими як: подорожі з наметами, виготовленням нашивок і господарською діяльністю, Кошаре виготовляють спеціальні танцювальні костюми, які включають в собі елементи шкіри та бісеру. Ця техніка виготовлення костюмів базується на їхніх власних історичних дослідженнях. Вони подорожують країною та виконують традиційні церемоніальні танці племен Рівнини і Пуебло. Вони також проводять 50–60 літніх і зимових церемоніальних шоу, щорічно [8] у своїй ківі, розташованій в індійському музеї Кошаре в Ла Хунта. Кошаре вже виступили в 47 штатах. [9] Після закриття в 2019 році через Covid-19 танцювальні вистави відновляться в серпні 2021 року з обмеженою кількістю місць приблизно до половини від попередніх 350. [10]

Історія ред.

Знайдені Скаутмастером і автором «Скаутмастерський молитовник» Джеймсом Ф. «Бак» Бершерсом (1909–1987) у лютому 1933 року [11], бойскаути індіанського клубу, спочатку проводили свої виступи на задньому дворі Бершерса та в курнику. Згодом їх перейменували на Кошаре, що мовою хопі означає «клоун» або «творець насолоди», тому що Бершерс вважав це ім’я лаконічним для ранніх членів загону. Білл Сіссон і Боб Інман, перші два скаути Індіанських танцюристів Кошаре, розширили бойскаутський загін 232 [12], щоб надати місце вісімнадцятьом іншим скаутам. [13] Їх перший виступ відбувся у вересні 1933 року в єпископальній церкві Св. Ендрю в Ла Хунта, Колорадо. [8]

Я був на багатьох виставах, від Медісон Сквер Гарден і театру в Новому Амстердамі, до Голлівуд Боул і іподрому Санта-Аніта, я не можу нічого пригадати, що зрівнялося б з виступом цих бойскаутів, який нещодавно відбувся в театрі Ред Рок, на пагорбах від Денвера.

Бути хорошим хлопцем — це збірка спогадів про індіанських танцюристів Кошаре. Книга також служить архівом історії музею та висвітлення в ЗМІ. [14]

Чини Кошаре ред.

 
Танцівник Кошаре в ролі Індіанського воїна Сіу

На додаток до виконання вимог бойскаутів, члени виділяють додатковий час, щоб вивчити культуру корінних американців, обрядові танці та відтворити індіанський стиль одягу. Кошаре можуть підвищувати сій чин в окремих племенах, виконуючи різноманітні скаутські дії та виконуючи вимоги до чину. Три різні племена, танцювальні стилі яких представлені, включають кайова, сіу та навахо . [7]

Нових членів називають Дітьми. Їхній вік має становити принаймні 11 років, але не більше 18, або ж вони здобули та мають таку нагороду як - Стріла Світла, яка є найвищою нагородою Старший Скаут-Розвідник. [15]

Здобувши звання Зоряний Скаут, їм надається можливість працювати над задовільненням вимог до статусу Кошарський захисник. Щоб стати захисником, скаут повинен мати середній бал у школі на "3", отримати знак за заслуги в індіанських знаннях, добре вправлятися в п'яти індіанських танцях кошаре, демонструвати хороше скаутське ставлення, прочитати п'ять книг про індіанську культуру, створити добре досліджене спорядження та бути обраним страшими за чином членами Кошаре.

Під званням «Хоробрий», розвідник може стати ватажком клану, по одному ватажку для кожного з трьох племен після того, як він досяг звання орла-розвідника . Крім того, щорічно проводяться вибори одного Орла-Розвідника, який буде головним та відповатиме за всіх інших членів. [8]

Клоуни, розмальовані у чорно-білі кольори, виступають між танцями, щоб створити комічну та легку атмосферу, глузуючи з натовпу та імітуючи танцюристів. У культурі Пуебло клоуни, або Кошаре, допомагають зобразити неприйнятну поведінку та навчати моральним цінностям. [16]

У 1995 році, намагаючись зробити танці більш автентичними, щороку дозволяється виступати двом дівчатам. Завдяки цьому успіху, у 2003 році до виступів стали регулярно запрошувати дівчат і була створена «дівоча програма». [8]

75-річчя ред.

 
Групове фото теперішніх і колишніх індіанських танцюристів Кошаре на святкуванні 75-ї річниці

25 липня 2008 року Кошаре відзначили своє 75-річчя зустріччю у киві. [17] Усі колишні учасники були запрошені на вечірню виставу до теперішніх учасників. Двоє перших учасників, Білл Сіссон і Боб Інман, були присутні разом із сотнями учасників всіх поколінь. [18]

Відповіді корінних американців ред.

 
Індіанський музей Кошаре в Ла Хунта, Колорадо

У четвертому розділі своєї книги «Гра в індіанців» корінний індіанський історик Філіп Дж. Делоріа висвітлює індіанський музей і танцюристів Кошаре як « любителів об’єктів», які переймають матеріальну культуру народів минулого (« зникаючих індіанців ») в цей час як не можуть налагодити тісний контакт з сучасними корінними народами. [19] [20] Деякі корінні жителі Америки заявили, що всі подібні імітації та вистави є формою культурного присвоєння, яке поміщає танець і костюми в невідповідний контекст, позбавлений їх справжнього значення, іноді поміщаючи елементи в плутанину різних племен. [21]

Почуття головного радника племені Зуно Пуебло були задіто виставою, яка відбулась у 1950-х роках. «Ми знаємо, що ваші серця добрі, — сказав він, — але навіть із добрим серцем ви зробили погану вчинок». Під час наступних дебатів у Ла Хунті член спільноти Зуні заявив: «Ці боги могутні, і вони вам не належать». [22] У культурі Зуні релігійні предмети та практики призначені лише для тих, хто заслужив право брати участь, дотримуючись технік і молитов, які передавалися поколіннями. [23] Точка зору Кошаре на цей інцидент представлена в «За масками зуні». [24]

У травні 1972 року сотні корінних американців, у тому числі члени Руху американських індіанців (РАІ) і місцевого індіанського центру, вийшли на мітинг на тему танцюристів Кошаре, який спонсорувавався містом Топека, штат Канзас . Обурення членів Індіанського центру та РАІ було викликане тим, що замість автентичної індіанської групи барабанщиків і танцюристів, було найнято Кошаре. Намір полягав не тільки в тому, щоб протестувати проти танцюристів, яким платили 2000 доларів, але й зламати барабан, що належить групі Кошаре. П'ятьом представникам руху американських індіанців вдалося прорвати групу поліцейських, які охороняли танцюристів. Вони не дійшли до сцени, і принаймні одного учасника РАІ офіцери побили на землю. РАІ вважав, що вони привернули увагу громадськості, а інцидент «Індіанці проти скаутів» призвів до збентеження влади міста Топіка. [25]

У 2015 році танці «Зимова ніч» були скасовані після отримання запиту від Управління збереження культури (УЗК) нації Хопі з проханням припинити використання танців притаманних таким племенам як: Хопі і Пуебло. [26] Коли Лі Куванвісівма, директор УЗК, дізнався про програму в 2016 році та побачив онлайн відео деяких виступів, він збентежений. Виконавці, за його словами, "вони виконували наші танці, які не відповідали настрою, як я вважаю". [27] Кошаре відновили свій розклад виступів, не спілкуючись з корінними американцями. [28]

Посилання ред.

  1. ↑ а б https://www.historycolorado.org/location/koshare-kiva-museum
  2. ↑ http://koshares.com/about/
  3. ↑ Otero County - History Colorado. Архів оригіналу за 2 вересня 2017. Процитовано 22 грудня 2015.
  4. ↑ Otero Junior College. Ojc.edu. Процитовано 28 липня 2010.
  5. ↑ Koshare History. Koshare Indian Museum. Архів оригіналу за 8 січня 2007. Процитовано 27 лютого 2017.
  6. ↑ Koshare Indian Museum and Kiva - Museum Review in La Junta at Frommer's. Frommers.com. Процитовано 28 липня 2010.
  7. ↑ а б Daily, Laura (May 1998). Dances with Scouts. Boys' Life. с. 16.
  8. ↑ а б в г Koshare Dancers. Visit La Junta. 2009. Архів оригіналу за 20 вересня 2010. Процитовано 29 листопада 2009.
  9. ↑ Koshare History. Koshare Indian Museum. Архів оригіналу за 30 жовтня 2009. Процитовано 29 листопада 2009.
  10. ↑ James Bartolo (7 червня 2021). Southeast Colorado Koshare Indian Dancers return for 88th year. LA Junta Tribune. Архів оригіналу за 19 січня 2022. Процитовано 11 грудня 2023.
  11. ↑ The Scoutmaster's Prayer. Архів оригіналу за 5 липня 2008. Процитовано 6 травня 2009.
  12. ↑ Overview of the Koshare Indian Dancers. Архів оригіналу за 18 вересня 2008. Процитовано 6 травня 2009.
  13. ↑ 1933. Архів оригіналу за 24 листопада 2010. Процитовано 27 листопада 2009.
  14. ↑ Home. Beagreatboy.com. Архів оригіналу за 4 лютого 2010. Процитовано 28 липня 2010.
  15. ↑ Boy Scouts of America:The Achievement Trail. Boys Scouts of America. Процитовано 5 січня 2006.
  16. ↑ Koshare Indian Kiva Museum. Koshare Indian Kiva. Процитовано 6 грудня 2009.
  17. ↑ Justice, Jennifer (29 December 2008). Koshares celebrate successful year, 75th anniversary. La Junta Tribune-Democrat. La Junta, Colorado. Архів оригіналу за 27 лютого 2012. Процитовано 5 січня 2016.
  18. ↑ Koshares Come Home. Koshare Indian Museum. 2009. Архів оригіналу за 30 жовтня 2009. Процитовано 5 січня 2016.
  19. ↑ Deloria, Philip J. (1998). Playing Indian. New Haven: Yale University Press. ISBN 9780300071115.
  20. ↑ Playing Indian. Yale University Press. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 6 січня 2016.
  21. ↑ Robert Desjarlait (15 грудня 2015). The Koshares and the Appropriation of Native American Dance.
  22. ↑ Houska, Tara. Boy Scout Koshare Dancers Need to Stop Stealing From Natives. Indian Country Today. Процитовано 2 July 2019.
  23. ↑ Kristen Dobbin (10 вересня 2014). Appropriation (?) of the Month: The Boy Scout Shalako.
  24. ↑ Gendron, Val (1958). Behind the Zuni Masks. Longmans, Green and Co.
  25. ↑ Manners Smith, Karen; Koster, Tim (3 листопада 2016). Time it was : American stories from the sixties. Pearson Prentice Hall. ISBN 978-0131840775. Процитовано 2 July 2019.
  26. ↑ Koshare Museum. Процитовано 22 грудня 2015.
  27. ↑ Anne Constable (3 січня 2016). Hopis say Boy Scout performances make mockery of tradition, religion. Santa Fe New Mexican.
  28. ↑ Vincent Schilling. The Koshare museum raises money and its 'Native' dancers perform even after being told they shouldn't. Indian Country Today. Архів оригіналу за 22 вересня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Музей_індіанських_танцюристів_Кошаре&oldid=41184842