Морін О'Салліван

акторка

Морін Паула О'Салліван (англ. Maureen O'Sullivan; 7 травня 1911(19110507) Бойл, Роскоммон — 23 червня 1998 Скоттсдейл, Аризона) — перша ірландська акторка, що стала американською зіркою — подружка Тарзана та мати Мії Ферроу.

Морін О'Салліван
англ. Maureen O'Sullivan
англ. Maureen O'Sullivan
Maureen.jpg
Ім'я при народженні Морін Пола О'Салліван
Народилася 17 травня 1911(1911-05-17)
Бойл Роскоммон
Ірландія Ірландія
Померла 23 червня 1998(1998-06-23) (87 років)
Скоттсдейл, Аризона
США США
  • гострий інфаркт міокарда
  • Національність ірландка
    Громадянство США США
    Діяльність акторка
    Alma mater Woldingham Schoold
    Роки діяльності 1930—1994
    Чоловік Джон Ферроу(1936—1963), Джеймс Кушинг(1983—1998)
    Діти Майкл Дем'єн,
    Патрік Джозеф,
    Марія де Лурдіс (Міа Ферроу),
    Джон Чарлз,
    Стефанії,
    Пруденс,
    Тереза ​​Магдалена.
    Батьки Charles O'Sullivand[4]
    Mary Frazerd[4]
    IMDb ID ID 0001577
    Нагороди та премії

    CMNS: [[commons:Category:Maureen O'Sullivan|Морін О'Салліван
    англ. Maureen O'Sullivan]]
    у Вікісховищі

    ЖиттєписРедагувати

    Морін Пола О'Салліван народилася у Бойл, графство Роскоммон, Ірландія 17 травня 1911 в сім'ї Мері Ловатт (уродженої Фрейзер) та Чарльза Джозефа О'Саллівана, офіцера Ірландського полку Британської армії «Коннот-Рейнджер», який брав участь у Бурській та Першій світовій війнах. Морін О'Салліван навчалася у монастирській школі Дубліна, а потім в монастирі «Святого серця» в Роеґемптоні в Лондоні. Однією з її однокласниць була Вів'єн Лі. Закінчила Морін свою освіту в школі у Франції. Повернувшись до Дубліна, вона почала працювати з бідними.

    Кар'єра кіноактриси у Морін О'Салліван почалася, коли вона зустріла режисера Френка Борзеджа, який відразу влаштував їй проби для участі у фільмі студії «20th Century Fox» «Пісня в моєму серці» (Song o 'My Heart, 1930). Вона цю роль отримала, а її партнером був ірландський тенор Джон МакКормак. Потім у супроводі своєї матері вона відправилася в США для завершення зйомок у Голлівуді. Там її примітили, і вона знялася в 6 фільмах студії «Fox» і ще в 3-х фільмах інших студій. А у 1932 році Морін підписала контракт з медіакомпанією Metro-Goldwyn-Mayer. Після декількох ролей Морін була запрошена Ірвінгом Талбергом для виконання ролі Джейн Паркер у пригодницькому екшні «Тарзан, людина-мавпа». Так вона стала партнеркою Джонні Вайссмюллера, з яким вона вже була знайома, наприкінці 1930-х у Вайссмюллера та Морін О'Салліван був короткий роман. Всього Морін О'Салліван зіграла Джейн у 6-ти картинах.

    Морін О'Салліван стала однією з найбільш популярних актрис амплуа «інженю» протягом усіх 1930-х років, знявшись у ряді фільмів з іншими зірками. «Тонка людина» (1934) — вона знялася з Вільямом Павеллом та Мирною Лой. «Девід Копперфілд» (1935), «Анна Кареніна» (1935) — з Гретою Гарбо і Фредріком Марчем. «Янкі в Оксфорді» (1938) — з Робертом Тейлором і Вів'єн Лі. «Гордість і упередження» (1940) — з Лоуренсом Олів'є і Грір Гарсон. «Мейзі була леді» (1941) — з Енн Сотерн. Морін була фавориткою Ірвінга Талберга та Луїса Барта Майера на MGM і на неї будувалися в майбутньому великі плани, але все обірвалося з раптовою смертю Талберга, який помер у 37 років від пневмонії в 1936 році, що, загалом-то, розхолодило Майера в реалізації її як зірки і незабаром вона була зведена до просто романтичних ролей. І все-таки деякі біографи визнають «Тарзаніаду» як один з найбільш пам'ятних серіалів, коли-небудь знятих і більшість говорять про те, що ці фільми не були б настільки успішними, якби не збіглося настільки багато складових: будь то вчасно знайдений сюжет, фірмовий клич Тарзана, дресирування тварин, підбір акторів, не кажучи вже про ніжній красі Морін О'Салліван. Однак, знявшись в останній своїй ролі Джейн «Пригоди Тарзана в Нью-Йорку» (1942), вона розуміє, що виросла з ролі Джейн і втомилася від неї. Вона просить студію MGM звільнити її від контракту, посилаючись на те, що вона повинна доглядати за чоловіком, який нещодавно покинув військово-морські сили з тифом.

    У 1949 році Морін О'Салліван повертається на великий екран і з'являється у фільмі «Paramount Pictures» «Великий годинник», режисером якого був її чоловік. Потім вона продовжує з'являтися в окремих фільмах, знятих чоловіком і на телебаченні. У 1960 році вона думає, що назавжди закінчила з кінокар'єрою, можливо почасти, на її рішення вплинула роль Міммс у фільмі «The Tall T[en]», яка їй не сподобалася. Однак ірландський трагік Пет О'Брайен запросив її взяти участь у літній акції відкриття у 1961 році «A Roomful of Roses». Це призвело до того, що вона поринула зовсім в інше життя, зовсім не кіно, і вона грала у виставі «Never Too Late» з Полом Фордом, а надалі з цим спектаклем вона дебютує на Бродвеї. Незабаром, після того як вона дебютувала на Бродвеї, її чоловік помер в результаті серцевого нападу, вона якраз була в Нью-Йорку, коли це сталося з ним у Беверлі Гіллз. Це була трагедія для О'Салліван, оскільки раніше в 1958 вона вже втратила свого старшого сина Майкла, який загинув в авіакатастрофі в Каліфорнії (розбився на літаку, коли брав уроки, щоб навчитися літати). Щоб відволіктися від болю немає кращих ліків, ніж робота. І Морін після смерті чоловіка зважилася знову на зйомки. Вона деякий час була на «NBC» у передачі «Today Girl», потім знялася в кіноверсії «Ніколи не пізно» (1965) для «Warner Brothers». Деякий час вона стала виконавчим директором «Wediquette International», компанії, що надає весільні послуги. Коли її дочка Міа Ферроу стала зніматися у Вуді Алена (до речі, їх пов'язували і довгі романтичні відносини), Морін О'Салліван знялася і в фільмі «Хана і її сестри» (1986)[5], граючи мати Міа. Вона також зіграє важливу роль у фільмі «Пегі Сью вийшла заміж» (1986), та знімається разом з Кетлін Тернер і Ніколасом Кейджем у науково-фантастичному фільмі «Вигнанці» (1987). У 1994 році Морін О'Салліван разом з Робертом Вагнером та Стефанії Пауерс знялася для телебачення у популярному щотижневому детективному серіалі «Подружжя Гарт».

    Померла Морін О'Салліван у віці 87 років від ускладнень, після операції на серці в Скоттсдейл, штат Аризона. Похована вона на кладовищі «Most Holy Redeemer Cemetery» Нью-Йорк, в рідному місті її другого чоловіка.[6]

    Морін О'Салліван удостоєна іменної зірки у 1990 році на Голлівудській Алеї Слави на Голлівуд-бульвар 6541.

    Сім'яРедагувати

    Морін О'Салліван пропадає з екранів на 6 років, йде з шоу бізнесу, і не тому, що популярність її впала. Вона зробила свій вибір, що дозволяє їй стати матір'ю і гарною дружиною. Заміж вона вийшла 12 вересня 1936 за письменника, а пізніше і заслуженого режисера Джона Ферроу, котрий народився в Австралії, та прожила з ним у шлюбі аж до його смерті у січні 1963 року. Потім протягом 20 років Морін була вдовою і тільки в серпні 1983 року вийшла заміж за Джеймса Кушинга і прожила з ним 15 років, аж до своєї смерті. Не завжди легко піти від прибутковою кар'єри, але вона це робить для того, що б присвятити більше часу чоловікові. Вона, однак, не повністю йде на пенсію; Морін ще знайде час для того, щоб час від часу з'являтися в кіно, або на телебаченні, або на сцені. З Джоном Ферроу у них було семеро дітей: Майкл Дем'єн, Патрік Джозеф, Марія де Лурдіс (Міа — стала згодом відомою актрисою Міа Ферроу), Джон Чарлз, Стефанії, Пруденс і Тереза ​​Магдалена Ферроу. Старший син Морін, Майкл, загинув у автокатастрофі в Каліфорнії, а після смерті першого чоловіка кар'єра актриси просто перестала розвиватися.

    ПриміткиРедагувати

    ПосиланняРедагувати