Морська 38 см гармата SK C/34

Морська гармата 38 см SK C/34[Вн 1] була розроблена в Німеччині у другій половині 1930-х років. Нею озброювалися кораблі класу Бісмарк, крім того планувалося встановити її на лінійні крейсери клас О і переозброїти лінкори класу Шарнгорст. Шість двогарматних установок було продано до Радянського Союзу, ще їх планували встановили на лінійні крейсери класу Кронштадт, проте їх туди так і не доставили. Запасні гармати використовували у береговій артилерії у Данії, Норвегії та Франції. Одна гармата до сих пір знаходиться біля фортеці Мівіг за Крістіансандом.

Морська 38 см гармата SK C/34
Bundesarchiv Bild 101I-113-0010-17, Nordeuropa, Küstenbatterie.jpg
Тип Корабельна артилерія, залізнична артилерія та берегова оборона
Походження  Третій Рейх
Історія використання
На озброєнні 1940—1945
Оператори  Третій Рейх
Війни Друга світова війна
Історія виробництва
Розробник Крупп
Розроблено 1936—1939
Виробник Крупп
Характеристики
Вага 111 тонн
Довжина 19,63 м
Довжина ствола 18,405 м

Калібр 380 мм
Казенник горизонтальний ковзний блок
Відбій гідро-пневматичний
Підвищення від -5,5° до +30°
Траверс від 360°
Темп вогню 2,5 постріли за хвилину
Дульна швидкість 820 м/с
Дальність вогню
Ефективна 36,5 км снарядом вагою 800 кг при куті підвищення 30°.
Система живлення окреме, гільзове заряджання

Commons-logo.svg Морська 38 см гармата SK C/34 у Вікісховищі

БоєприпасиРедагувати

В гарматі використовували стандартну німецьку систему заряджання, де базовий заряд знаходився у металічній гільзі та доповнювався іншим у шовковій сумці. Обидва заряди заряджали разом.

Метальний заряд[1]Редагувати

Основний заряд: 38 см HuelsKart34 -GefLdG- 108 kg (238 lb) RPC 38 (16/7)

Додатковий заряд: 38 см VorKart34 -GefLdG- 104 kg (229 lb) RPC 38 (16/7)

СнарядРедагувати

 
38 см невибухнувший снаряд з Тірпіца знайдений в Ульфсфйордені в Норвегії.

З гарматою 38 см SK C/34 використовували чотири типи снарядів, хоча Siegfried-Granate можно було використовувати лише в береговій артилерії. Майже на 40 відсотків легшим снарядом стріляли зі зменшеним зарядом зі швидкістю 920 м/с на відстань 40 км. З повним зарядом його швидкість становила 1050 м/с, а відстань стрільби 55,7 км.[2]

Снаряд Вага Повна вага Дулова швидкість Відстань
ОФ снаряд з балістичним ковпачком та носовим детонатором(38 см Spgr. L/4.6 m Kz (m.Hb) 800 kg (1 800 lb) Невідомо 820 m/s (2 700 ft/s) 35,6 km (22,1 mi) при 30°
ОД снаряд з балістичним ковпачком та донним детонатором(38 см Spgr L/4.5 Bdz (m.Hb)) 800 kg (1 800 lb) Невідомо 820 m/s (2 700 ft/s) 35,6 km (22,1 mi) при 30°
ББ снаряд з балістичним ковпачком і донним детонатором (Psgr L/4.4 BdZ (m.Hb)) 800 kg (1 800 lb) Невідомо 820 m/s (2 700 ft/s) 35,6 km (22,1 mi) при 30°
ОФ снаряд з носовим і донним детонаторами та балістичним ковпачком (Si-Gr L/4.5 Bdz u. Kz (m.Hb)) (легкий заряд) 495 kg (1 091 lb) 69 kg (152 lb) TNT 920 m/s (3 000 ft/s) 40,0 km (24,9 mi)
ОФ снаряд з носовим і донним детонаторами та балістичним ковпачком (Si-Gr L/4.5 Bdz u. Kz (m.Hb)) (повний заряд) 495 kg (1 091 lb) 69 kg (152 lb) TNT 1 050 m/s (3 400 ft/s) 55,7 km (34,6 mi)

Морська гарматаРедагувати

За даними Круппа це 38 см гармата S.K.C/34 e WA52-453(e). У башту Drh.L. C/34e встановлювалося по дві таких гармати з кутами підвищення від -5° 30' до +30°.[3] Кожна гармата мала власну люльку, на відстані в 3,5 м одна від одної, але зазвичай вони були поєднані. Загалом башта мала гідравлічне живлення, але тренувальні механізми, допоміжні механізми підвищення, допоміжні підйомники і деякі навантажувальні механізми мали електричне живлення. Вага башти становила від 1048 тонн до 1056 тонн,[4] вона спиралася на кулькові підшипники на погоні діаметром 8,75 м, гармати могли підніматися зі швидкістю 6° за секунду, а обертатися по траверсу зі швидкістю 5.4° за секунду. Гармати заряджалися під кутом +2.5° і мали телескопічний досилач з ланцюговою передачею. Відповідно до німецьких інструкцій швидкість заряджання повинна була складати 2,5 снаряди за хвилину. Під час випробувального періоду у Балтійському морі AVKS звітували про швидкість заряджання в 3,125 снаряди за хвилину.[5] В бойових умовах на Бісмарку, під час бою з HMS Hood та Prince of Wales, швидкість заряджання становила один снаряд за хвилину.[6]

Бронювання баштиРедагувати

розташування товщина розташування товщина
лоб 36 cm (14 in) лоб і корма скошеного даху 18 cm (7,1 in)
борти 22 cm (8,7 in) борти скошеного даху 15 cm (5,9 in)
корма 32 cm (13 in) плаский дах 13 cm (5,1 in)

КількістьРедагувати

Шістнадцять гармат було встановлено на Бісмарк та Тірпіц, а шість було замовлено для Гнейзенау для переозброєння в 1942. Шість мали встановити на лінійні крейсери класу О, але не відомо чи були вони побудовані. Шість установок з дванадцятьма гарматами були продані Радянському Союзу, який планував озброїти ними лінійні крейсери класу Кронштадт, але їх не отримав. Надлишкові гармати використали у якості берегової артилерії.

Протизенітні властивостіРедагувати

Під час ремонту після операції Тангстен, морські 38 см гармати SK C/34 лінкора Тірпіц класу Бісмарк були модифіковані для ведення вогню по літакам. Гармати отримали спеціальні 38 см снаряди для ведення загороджувального зенітного вогню.[7] Снаряди були схожі на японські снаряди San Shiki якими стріляли лінкори класу Ямато та інші. Тірпіц стріляв по літакам Королівської флотської авіації з головних гармат в операціях Пленет, Браун, Кіготь Тигра, Маскот та Гудвуд. У операціях Параван, Обвіейт та Катехіз 38 см осколкові снаряди Тірпіца виявилися не ефективними проти висотних бомбардувальників Королівських ВПС.

Гармати берегової оборониРедагувати

 
Модель 38 см SK C/34 установки в Ганстгольмі

Для використання у береговій артилерії ці гармати отримали більші камори для використання зарядів для далекобійних снарядів Siegfried.[8][9] Гендер і Чемберлен зазначають вагу цих гармат лише в 105,3 тонни, з можливим урахування ваги нової камори.[10] Гармати встановлювали у одногарматні башти Bettungsschiessgerüst (вогнева платформа) C/39. Максимальний кут підвищення становив 60°, а траверс 360°, залежно від розташування. Установка C/39 мала два відсіки; у верхньому знаходилася гармата і механізм заряджання, а у нижньому артилерійські підйомники, мотори подачі снарядів та мотори підвищення гармат і обертання башти. Башта мала власне живлення і підземні артилерійські погреби.[11] Зазвичай її встановлювали на бетонних барбетах, маючи захист лише з власної броні, але Гітлер вважав цей захист не надійним, а тому установка (батарея Тодт) на Кап-Гріз-Нез у Па-де-Кале поблизу Вімере отримала бетонний каземат з товщиною стінок 3,5 метри. Це знизило можливість наведення гармати у горизонтальній площині до кута в 120°.[12] Інші установки C/39 були встановлені в фортеці Гансгольм у Данії та в фортеці Вара в Крістіансанн, Норвегія.

Чотири башти Drh LC/34, три з яких призначалися для Гнейзенау і одна закінчена для Радянського Союзу, були модифіковані для наземної служби. Їх планували встановити в Пемполі, Бретань та на Кап-де-ла-Аг на oпівострові Котантен, but construction never actually began.[13] Побудова двох башт у Блааванд-Оксбі, Данія тривала до кінця війни.[14][15]

Залізничні гарматиРедагувати

Деякі гармати використовувалися у якості залізничних 38 см гармат Siegfried K (E), одну з них захопили американці під час операції Драгун в 1944.[16]

Див. такожРедагувати

Схожа зброяРедагувати

ПриміткиРедагувати

Виноски
  1. SK - Schnelladekanone (швидкозарядна гармата); C - Construktionsjahr (рік розробки)
Цитати
  1. M.Dv.Nr.185 p. 6
  2. Hogg, pp. 242-3
  3. Bauvorschrift fuer den Schiffskoerper p. 64 SI 48
  4. Bauvorschrift fuer den Schiffskoerper p. 52 SI 33
  5. AVKS-700 Schlußbericht p. 19 Hauptaufzuege
  6. Campbell, pp. 229-30
  7. Garzke & Dulin, с. 267
  8. http://www.navweaps.com/Weapons/WNGER_15-52_skc34.htm Chamber volume increased from 19,467 in3 (319 dm3) to 22,072 in3 (361.7 dm3), rifling length reduced from 629.2 in. (15.982 m) to 620 in (15.748 m)
  9. Campbell, p. 229
  10. Gander and Chamberlain, p. 272
  11. Hogg, p. 242
  12. Gander and Chamberlain, p. 256
  13. Gander and Chamberlain, p. 259
  14. Germany 38 cm/52 (14.96") SK C/34. 2 April 2009. Архів оригіналу за 17 April 2009. Процитовано 27 April 2009. 
  15. Rolf, Rudi (1998). Der Atlantikwall: Bauten der deutschen Küstenbefestigungen 1940–1945. Osnabrück: Biblio. с. 315. ISBN 3-7648-2469-7. 
  16. François, p. 75

ДжерелаРедагувати

Службові інструкції та публікаціїРедагувати

  • Krupp datasheet 38 cm S.K.C/34 WA52-444
  • Krupp datasheet 38 cm S.K.C/34 e WA52-453(e)
  • Bauvorschrift fuer den Schiffskoerper der Schlachtschiffe "F" und "G" ("Ersatz Hannover" und "Ersatz Schleswig-Holstein") O.K.M Archiv K I Nr. 20 Berlin, den 16.November 1936
  • M.Dv.Nr.185, Heft 2, Abmessungen, Gewichte, Raumbedarf der Munition und ihrer Packgefäße
  • Unterlagen und Richtlinien zur Bestimmung der Hauptkampfentfernung und der Geschoßwahl Heft a Textband
  • Unterlagen und Richtlinien zur Bestimmung der Hauptkampfentfernung und der Geschoßwahl Heft h Eigene Durchschlagsangaben für Schlachtschiffe Bismarck, Tirpitz und Beispiele (G.Kdos 100)
  • AVKS-700 Schlußbericht vom 31.05.1941, AVKS Erprobungen auf Schlachtschiff Bismarck

ЛітератураРедагувати

  • Campbell, John. Naval Weapons of World War Two. London: Conway Maritime Press, 2002 ISBN 0-87021-459-4
  • François, Guy. Eisenbahnartillerie: Histoire de l'artillerie lourd sur voie ferrée allemande des origines à 1945. Paris: Editions Histoire et Fortifications, 2006
  • Gander, Terry and Chamberlain, Peter. Weapons of the Third Reich: An Encyclopedic Survey of All Small Arms, Artillery and Special Weapons of the German Land Forces 1939–1945. New York: Doubleday, 1979 ISBN 0-385-15090-3
  • Gröner, Erich (1990). German Warships: 1815–1945. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-790-9. 
  • Hogg, Ian V. German Artillery of World War Two. 2nd corrected edition. Mechanicsville, PA: Stackpole Books, 1997 ISBN 1-85367-480-X

ПосиланняРедагувати