Мокіті Сайто
Мокіті Сайто (яп. 斎藤 茂吉 Сайто: Мокіті?) , 4 травня 1882, Канакаме, Мінамімураяма, Ямагата — 25 лютого 1953, Токіо) — японський поет, літературний критик, письменник і психіатр. Учень Іто Сатіо[4][5].
| Мокіті Сайто | ||||
|---|---|---|---|---|
| яп. 斎藤茂吉 | ||||
 | ||||
| Народився | 14 травня 1882[1] Камінояма, Префектура Ямаґата, Японія[2] | |||
| Помер | 25 лютого 1953[1] (70 років) | |||
| Країна | .svg){kind=small} Японія Японська імперія | |||
| Діяльність | поет, психіатр, письменник, автор танка, літературний критик | |||
| Alma mater | Токійський університет | |||
| Заклад | Nagasaki Universityd | |||
| Діти | Моріо Кіта і Shigeta Saitōd | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Мокіті Сайто у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Біографія
ред.Народився 14 травня 1882 року у селі Канакаме повіту Мінамімураяма[ja] (зараз місто Камінояма, префектура Ямагата) у заможній селянській сім'ї, яка займалася шовківництвом. Третій син Кумадзіро Морії[5][4].
У 1896 році оселився у будинку власника клініки в Аоямі Кіїті Сайто. Навчався у різних школах Токіо. Оскільки у Кіїті Сайто не було спадкоємця, у 1905 році він усиновив Мокіті[5][6].
З 1905 до 1910 рік навчався на медичному факультеті (за спеціальністю психіатрія) Токійського імператорського університету, після закінчення якого працював у психіатричній лікарні у Сугамо[5]. Тут опублікував статтю «Паралітичне недоумство та реакція Вассермана»[7]. Згодом працював і в психіатричних відділеннях інших лікарень і психіатричних лікарнях при в'язницях[8].
У студентські роки познайомився із посмертно виданою збіркою танка Масаокі Сікі «Пісні бамбукового селища». Під враженням від прочитаного приєднався до гуртка учнів і послідовників Масаокі при журналі «Асібі» та став учнем Іто Сатіо, який був другом і продовжувачем справи поета. Тут він познайомився з розробленим Масаокою методом «віддзеркалення життя» — сясей[4].
У поетичній групі при журналі «Арарагі», заснованому Іто Сатіо у 1908 році, досить швидко став провідним поетом — автором танка. Видана у 1913 році збірка «Багряна заграва» (яп. 赤光) закріпила за ним славу майстра танка[4].
Того ж 1913 року приголомшений смертю матері написав цикл танка «Мати, яка помирає» (яп. 死にたまふ母)[7].
У 1914 році одружився зі старшою дочкою Кіїті Сайто, Теруко[6].
У 1917 році переїхав до Нагасакі, де був прийнятий професором у Медичний коледж[5].
У 1921 році поїхав вивчати психіатрію до Європи, навчався у Відні у професора Отто Марбурга[de], тут опублікував статтю «Карта мозку паралізованого» (нім. Die Hirnkarte des Paralytikers)[7]. Після цього вирушив навчатися до Мюнхена. У 1924 році на шляху до Японії, під час зупинки у Гонконгу, дізнався, що лікарня Кіїті Сайто згоріла, і вирішив докласти всіх зусиль для її відновлення[9]. Того ж року здобув у Токійському університеті ступінь доктора медицини[7].
Для того, щоб зібрати гроші на відновлення лікарні, опублікував ряд есе про європейські країни, музеї та витвори мистецтва[7].
У 1926 році помер Сімагі Акахіко, який займався журналом «Арарагі» після смерті Сатіо Іто у 1913 році. Мокіті Сайто взяв редагування журналу на себе[5].
Зумівши відновити лікарню прийомного батька, розлучився із дружиною, оскільки вважав свій шлюб невдалим. Був таємно закоханий у Фусако Нагаї, яка навчалася у нього віршуванню[7].
У 1945 році продав постраждалу під час бомбардування лікарню армії та переїхав до рідної Канакаме[7].
У 1947 році опублікував добірку написаних під час поїздки Європою танка «Далека поїздка» (яп. 遠遊)[7].
У 1952 році видавництво «Іванами» почало видавати повні збори творів Мокіті Сайто у 56 томах[5][8].
Помер Мокіті Сайто 25 лютого 1953 року у Токіо. Похований на цвинтарі Аояма[5].
Сім'я
ред.У Мокіті Сайто було двоє синів і дві доньки. Обидва його сини стали психіатрами та письменниками, при цьому старший, Сігета[ja], більше відомий як психіатр, а молодший, Сокіті, — як письменник (пише під псевдонімом Моріо Кіта)[7].
Творчість
ред.Мокіті Сайто нерідко називається одним із найзначніших поетів Японії XX століття[7]. Критики відзначають його внесок у розвиток жанру танка: поєднання традиційних особливостей танка з вимогами сучасного поетові часу зробили його поезію актуальною та допомогли надати танку нового імпульсу розвитку[10].
Усього поет написав близько 17 тисяч танка, а також близько 70 статей, включно з есе, критичними оглядами та науковими статтями у галузі психіатрії[7].
Нагороди
ред.- 1940 — Премія Японської академії наук[5].
- 1950 — Літературна премія Еміурі[5].
- 1951 — орден Культури[4].
- 1952 — Заслужений діяч культури[en].
Пам'ять
ред.
Примітки
ред.- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118944525 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д Краткие сведения об авторах // Японская поэзия Серебряного века / пер. А. Долин. — СПб. : Азбука-классика, 2005. — С. 461. — 10000 прим. — ISBN 5-352-00609-3.
- ↑ а б в г д е ж и к л м 斎藤茂吉 略年譜 (яп.). 公益財団法人斎藤茂吉記念館. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 4 травня 2016.
- ↑ а б Mokichi Saito (англ.). Prominent People of Minato City. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 4 травня 2016.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Alexander Kast. Contributions to German-Japanese Medical Relations, Part III // Acta Medico-Historica Adriatica : journal. — Rijeka : Croatian scientific society for the history of health culture, 2005. — Vol. 3, no. 1 (6). — P. 65—70. — ISSN 1334-4366. Архівовано з джерела 11 травня 2015.
- ↑ а б Александр Долин (2007). История новой японской поэзии в очерках и литературных портретах. Гиперион. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 4 травня 2016.
- ↑ Jean-Jacques ORIGAS. SAITŌ MOKICHI (1882-1953) (фр.). Encyclopædia Universalis France. Архів оригіналу за 18 лютого 2016. Процитовано 4 травня 2016.
- ↑ Robert Epp. Book Reviews—Japan. Fragments of Rainbows: The Life and Poetry of Saitō Mokichi // The Journal of Asian Studies : journal. — 1984. — Vol. 43, iss. 2 (2). — P. 329—330. — ISSN 0021-9118. Архівовано з джерела 1 липня 2016.