Модель Пламмера

закон розподілу густини кулястих зоряних скупчень

Модель Пламмера, також сфера Пламмера (англ. Plummer model, англ. Plummer sphere) — закон розподілу густини, вперше застосований Г. Пламмером при дослідженні кулястих скупчень[1]. Часто використовується у вигляді спрощеної моделі в рамках моделювання в задачі N тіл.

Опис моделі

ред.

Тривимірний профіль густини в моделі Пламмера має вигляд

 

де   — повна маса модельованого об'єкта, a — так званий радіус Пламмера, масштабний параметр, який встановлює характерний розмір ядра системи. Відповідний потенціал має вигляд

 

де G позначає гравітаційну сталу. Дисперсія швидкостей становить

 

Функція розподілу має вигляд

 

якщо  , і   в іншому випадку. тут   показує енергію в розрахунку на одиницю маси.

Властивості

ред.

Маса всередині сфери радіуса  :

 

Багато властивостей моделі Пламмера описано в статті Хервіга Дейонге[2].

Радіус ядра  , на якому густина падає до половини значення в центрі, дорівнює  .

Радіус, всередині якого міститься половина маси,  

Віріальний радіус становить   .

Двовимірна поверхнева густина дорівнює

  ,

отже, двовимірний профіль розподілу маси:

 .

В астрономії буває необхідно визначати також радіус, всередині якого міститься половина маси в рамках двовимірного розподілу  .

Для моделі Пламмера  .

Радіальні точки повороту орбіти характеризуються питомою енергією   і питомим кутовим моментом  , відповідні значення відстаней можна знайти як корені кубічного рівняння

 

де  , тому  . Це рівняння має три дійсних корені   : Два додатних і один від'ємний, при  , де   є питомим кутовим моментом для кругової орбіти з тією ж енергією.   можна обчислити на основі єдиного дійсного кореня дискримінанту кубічного рівняння, який сам по собі є кубічним рівнянням

 

де підкреслені параметри є безрозмірними в одиницях Енона[en], визначених у вигляді  ,   і  .

Застосування

ред.

Модель Пламмера дозволяє подати спостережувані профілі густини зоряних скупчень, хоча швидке зниження густини на великих відстанях ( ) погано описується цим способом.

Поведінка густини поблизу центру системи не відповідає спостережуваним характеристикам еліптичних галактик, у яких густина до центру зростає сильніше.

Простота, з якою можна застосувати модель Пламмера в методі Монте-Карло, зробила модель Пламмера дуже популярною в рамках моделювання задачі N тіл, попри недостатній реалізм моделі[3].

Примітки

ред.