Микола Кміцикевич — вихованець Перемиської духовної семінарії, син греко-католицького священника Теодора Кміцикевича, довголітнього пароха в селах Береска і Ветлин[1].

Разом з братами Львом, Теофілом й Юліаном він належав до Товариства вчених — гуртка перемиської українсько-польської гімназійної та богословської молоді початку 1830-их років. Кміцевич був одним із найенергійніших його членів, збирав книги і цікавився письменством. Ба більше, в листі до Казимира Юзефа Туровського від 10 грудня 1832 р. Миколай стверджував, що неабияк захопився ідеєю, навіяною сном, визволити галицьких русинів й дати їм незалежність, власне як і відродити польську державність.

Зрештою в 1834 році гурток став предметом зацікавлення поліції, яка під час нагінок за польськими конспіраторами перехопила його кореспонденцію. Втім, директор львівської поліції Л. фон Захер-Мазох повважав діяльність організації за «невинну забаву». Про пізнішу долю М. Кміцикевича відомо лишень те, що в серпні 1834 р. президія Галицького губернаторства зажадала від митрополита Михайла Левицького не допустити його висвячення з огляду на неприхильність до австрійського уряду як члена таємного товариства, що ширив образливий вірш супроти намісника Фердинада фон Есте й наважився виступити проти перемиського старости й цісарського війська.

Примітки

ред.
  1. Memoria перемишлян. Єпископ Іван Снігурський в літературі перемиського бідермаєру / вступ та упорядкування Володимир Пилипович. — Перемишль : Перемиський відділ ОУП, 2009. — Т. 15. — С. 131. — ISBN 978-83-921954-8-1.

Джерела

ред.