Відкрити головне меню

Глазков Микола Іванович

російський письменник
(Перенаправлено з Микола Іванович Глазков)

Микола Іванович Глазков
Народився 30 січня 1919(1919-01-30)
село Лиськово Нижньогородської губернії
Помер 1 жовтня 1979(1979-10-01) (60 років)
Москва
Поховання Востряковський цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність поет, перекладач
Alma mater Московський педагогічний державний університет
Мова творів російська

Мико́ла Іва́нович Глазко́в (30 січня 1919, село Лиськово Нижньогородської губернії — 1 жовтня 1979, Москва) — радянський поет, перекладач.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в сім'ї юриста Івана Миколайовича Глазкова. У 1923 його родина переїхала до Москви. Батько, юрист Московської міської колегії захисників, був заарештований і розстріляний в 1938 році[1].

Вірші писав з 1932-го. З 1938 навчався на філологічному факультеті Московського державного педагогічного інституту. У армії не призивався за станом здоров'я.

В 1939 разом з Юліаном ДОЛГІН заснував неофутуристичну літературну течію «небивалізм» і випустив два машинописних альманахи, за що в 1940-у був виключений з інституту.

1941 року за рекомендацією Миколи Асєєва був прийнятий в Літературний інститут, де навчався з перервами до 1946-го.

У сорокові роки, був першим, хто вжив близьке за змістом та формою до самвидаву, слово «самсебевидав» (рос. самсебяиздат) і ставив його на виготовлених ним розфарбованих й переплетених машинописних збірках своїх віршів[2].

Починаючи з другої половини 1950-х років жив літературною працею.

В 1966 знявся у епізодичній ролі «літаючого мужика» Юхима у фільмі Андрія Тарковського «Андрій Рубльов».

Помер у Москві в 1979 році. Похований на Востряковському кладовищі.

БібліографіяРедагувати

  • Моя эстрада. Стихи. — Калинин, 1957.
  • Зелёный простор. — М.: Советский писатель, 1960.
  • Поэтоград. Стихи. — М.: Молодая гвардия, 1962.
  • Дороги и звезды. — М.: Советская Россия, 1966.
  • Пятая книга. — М.: Советский писатель, 1966.
  • Большая Москва. Стихи. — М.: Московский рабочий, 1969.
  • Творческие командировки. — М.: Советский писатель, 1970.
  • Незнамые реки. — М.: Молодая гвардия, 1975.
  • С января до января. — М.: Советская Россия, 1976.
  • Вокзал. Стихотворения, поэмы. — М.: Советский писатель, 1976.
  • Неповторимость. Стихи. — М.: Советский писатель, 1979.
  • Избранные стихи. — М.: ХЛ, 1979.
  • Голоса друзей. — М.: ДЛ, 1982.
  • Автопортрет: Стихи и поэмы. — М.: Советский писатель, 1984.
  • Арбат, 44. — М.: Советская Россия, 1986.
  • Избранное. — М.: ХЛ, 1989. — 541 c.
  • Тутанхамона видел я в гробу. — М.: Правда, 1990.
  • Самые мои стихи. — М.: Слово/Slovo, 1995.
  • Краткостишья. — Астрахань: Волга, 1999.
  • Хихимора. — М.: Время, 2007.

ДжерелаРедагувати

  • В. Кожинов. Простота и упрощённость // «Литературная газета», 11.02.1970.
  • П. Вегин. «Арбат, 44» // «Октябрь» № 3, 1989.
  • Н. Старшинов. «Сужу о друге по вершинам» // «Смена» № 4. 1989.
  • Воспоминания о Николае Глазкове. — М., 1989.
  • Е. Перемышлев. Николай Иванович Глазков — великий русский гуманист и путешественник // «Октябрь» № 1, 1992. С. 193–208.
  • А. Базлаков. Коля Глазков // «Арион» № 2, 1996.
  • Т. Бек. «Но и природу я не постиг, как не постиг смерть» // «Новый мир» № 2, 1997. С. 102.
  • Константин Ваншенкин. Писательский Клуб. — М.: Вагриус, 1998. С. 262–266.
  • Л. Лосев. Крестный отец самиздата // Л. Лосев. Собранное. — Екатеринбург: У-Фактория, 2000. С. 571–574.
  • И. Винокурова. Последние футуристы: «Небывалисты» и их лидер Николай Глазков // «Вопросы литературы», № 3, 2000.
  • И. Винокурова. На Новинском бульваре (Николай Глазков и Г. А. Глинка) // «Вопросы литературы», № 1, 2003.
  • И. Винокурова. «Всего лишь гений…» Судьба Николая Глазкова. — М.: Время, 2006.

ПриміткиРедагувати