Мерілебон (станція)
51°31′19.999200099997″ пн. ш. 0°9′47.0016001″ зх. д. / 51.52222° пн. ш. 0.16306° зх. д.
Мерілебон | |
Країна | Велика Британія |
---|---|
Адміністративна одиниця |
Вестмінстер Мерілебон |
Історичне графство | Мідлсекс |
Власник | Network Rail |
Оператор | Network Rail |
Архітектурний стиль | Едвардіанська архітектура |
Дата офіційного відкриття | 15 березня 1899 |
Сусідня станція | Harrow on the Hilld і Wembley Stadium railway stationd |
Залізнична лінія | Chiltern Main Lined і London–Aylesbury lined |
Тарифна зона | London fare zone 1d |
Розташований на лінійному об'єкті | Marylebone to Claydon L&NE Junction, Marylebone and Harrow Lined[1] |
Кількість колій обслуговування | 6 |
Доступність для інвалідних візків | доступно для інвалідних візків[d] |
Статус спадщини | реєстрова будівля II ступеняd |
Поштовий індекс | NW1 6JJ |
Станція пересадки | Паддінгтон, Бейкер-Стріт, Еджвер-Роуд і Мерілібоунd |
Категорія станції | Category A railway stationd |
Стан використання | використовується[d][2] |
Географічний код Великої Британії | TQ2755482027[3] |
Категорія Вікісховища для інтер'єра елемента | d |
Документація Вікіданих | Use Q3296287 for the London Underground station, 伦敦地铁车站请使用Q3296287, 倫敦地鐵車站請使用Q3296287 і A metróállomáshoz a Q3296287 elemet használd! |
Офіційний сайт | |
Мерілебон у Вікісховищі |
Станція Мерілебон (англ. Marylebone station) — станція Лондонського залізничного вузла та Лондонського метрополітену лінії Бейкерлоо. Станція має найменший вокзал серед станцій Лондонського залізничного вузла[4]. Розташована у районі Мерілебон, Вестмінстер. Станція належить до 1 тарифної зони. В 2014 році пасажирообіг залізничної станції склав 11,758 млн осіб, метростанції — 13,30 млн осіб.[5][6]
Залізнична станція
ред.Залізнична станція була відкрита в 1899 році як лондонський вокзал Great Central Main Line (GCML), останньої великої залізниці, відкритої у Великій Британії, що сполучає Лондон з містами Ноттінгем, Шеффілд і Манчестер. Мерілебон був останнім з лондонських вокзалів, який був побудований. В 1907 році була побудована метростанція лінії Бейкерлоо.
Станція Мерілебон постраждала через відсутність трафіку після закриття GCML в 1966 році. До 1980-х років їй загрожувало закриття. В 1993 році станція кінцевим пунктом Chiltern Main Line. Після приватизації британської залізниці, станція була розширена двома додатковими платформами в 2006 році та покращила обслуговування станції Бірмінгем-Сноу-Гілл. В 2015 році була відкрита нова хорда що дозволило потягам обслуговувати Oxford to Bicester Line.
Станом на 2019 рік, це єдина не електрифікована станція Лондонського залізничного вузла.
Попередня станція | Лінія | Наступна станція | ||
---|---|---|---|---|
Кінцева | Chiltern Railways Chiltern Main Line |
Хай-Віком Гадденем-енд-Тейм-парквей Байсестер-Норт Вемблі-стадіон Денгам-гольфклуб Джеррардс—кросс | ||
Chiltern Railways Залізниця Лондон — Ейлсбері |
Герроу-он-те-гілл |
Метростанція
ред.Станція лондонського метро знаходиться на лінії Бейкерлоо між станціями Бейкер-стріт та Еджвар-роуд, як і залізнична станція належить до 1 тарифної зони.[7] Доступ на перон здійснюється через ескалатори з головного холу залізничного вокзалу, в якому знаходиться каса станції метро. До 2004 року на станцію обслуговував дерев'яний ескалатор, один з останніх у лондонській підземці.[8]
Попередня станція | Лондонський метрополітен | Наступна станція | ||
---|---|---|---|---|
Бейкер-стріт | Лінія Бейкерлоо | Еджвар-роуд |
Пересадки
ред.- У кроковій досяжності знаходиться станція Паддінгтон
Примітки
ред.- ↑ Railway Codes and Other Data: A (Hopefully) Comprehensive Listing / P. Deaves
- ↑ https://dataportal.orr.gov.uk/media/2150/station-usage-2021-22-statistical-release.pdf
- ↑ National Heritage List for England
- ↑ Dieter Hamblock und Christoph Groneck: Eisenbahnen in London = Eisenbahngeschichte Spezial 3. Hövelhof 2017. ISBN 978-3-946594-06-2, S. 55.
- ↑ COUNTS - 2014 - annual entries & exits (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF, 44 kB) за 21 лютого 2016.
- ↑ Office of Rail Regulation – station usage. Архів оригіналу за 17 липня 2007. Процитовано 22 червня 2019.
- ↑ Tube Map (PDF). Transport for London. Архів оригіналу (PDF) за 25 червня 2017. Процитовано 19 листопада 2016.
- ↑ Platt, Geoff (2015). The London Underground Serial Killer. Wharncliffe. с. 54. ISBN 978-1-473-85829-9.