Марк Емілій Лепід (претор)

Марк Емілій Лепід (лат. Marcus Aemilius Lepidus; помер після 213 року до н. е.) — римський полководець і політичний діяч з патриціанського роду Еміліїв, претор 218 і 213 років до н. е., претор-суффект 216 року до н. е. Учасник Другої Пунічної війни.

Марк Емілій Лепід
лат. M. Aemilius M.f.M.n. Lepidus


претор Сицилії
218 до н. е.
претор-суффект
216 до н. е.
претор зі справ іноземців
213 до н. е.
 
Народження: 258 до н. е. або 250 до н. е.[1]
Стародавній Рим
Смерть: не раніше 213 до н. е.
невідомо
Країна: Стародавній Рим
Рід: Емілії
Батько: Марк Емілій Лепід
Мати: невідомо
Шлюб: невідомо
Діти: Марк Емілій Лепід
 
Військова служба
Звання: претор
Битви: Друга Пунічна війна

ПоходженняРедагувати

Марк Емілій належав до знатного патриціанського роду Еміліїв, який античні автори відносили до найстаріших сімейств Риму[2]. Одна з вісімнадцяти найстаріших триб отримала свою назву на честь цього роду[3]. Його генеалогію зводили до Піфагора[2], або до царя Нуми Помпілія[4], а одна з версій традиції, що приводиться Плутархом, називає Емілією дочку Енея і Лавінії, яка народила від Марса Ромула — легендарного засновника Риму[5][6]. Представників цього роду відрізняли, якщо вірити Плутарху, «високі моральні якості, в яких вони невпинно вдосконалювалися»[2].

Перший носій когномена Лепід (лат. Lepidus — «красивий») досяг консульства у 285 році до н. е. [7] Марк Емілій був сином консула 232 до н. е. того ж імені та імовірно онуком першого Лепіда[8].

ЖиттєписРедагувати

Перша згадка про Марка Емілія в збережених джерелах належить до 218 році до н. е., коли він обіймав посаду претора[9][10]. За жеребком йому випало керувати провінцією Сицилія. У цей час розпочиналася війна з Карфагеном; у командування противника був план раптовим ударом з моря зайняти столицю римської провінції Лілібей, але Лепіда попередив про небезпеку басилевс Сиракуз Гієрон II. Завдяки цьому намісник втримав місто, а потім розбив карфагенян в морській битві[11].

У 217 році до н. е. Марк Емілій висунув свою кандидатуру в консули[12], але пізніше взяв самовідвід на користь Луція Емілія Павла: останній став кандидатом від аристократії супроти «новій людині» Гаю Теренцію Варрону[13][14]. У 216 році, після розгрому римської армії під Каннами, де полягло безліч сенаторів, Лепід, можливо, став претором-суффектом[15]. У цій якості він керував засіданнями сенату[16]. У тому ж році помер його батько, і Марк Емілій організував гладіаторські ігри в пам'ять про нього[17].

У 213 році до н. е. Лепід знову отримав претуру[18]. На цей раз він став лат. praetor peregrinus (претором зі справ іноземців), але йому довелося очолити два легіони й рушити в Луцерію[19]. Німецький дослідник Вільгельм Друман припускав, що цей претор — зовсім інший Марк Емілій Лепід, але Ельмар Клебс (автор статей про Лепідів у енциклопедії Паулі-Віссова) вважав, що мова йде про одну людину[12].

НащадкиРедагувати

У Марка Емілія був син того ж імені, двічі консул (в 187 і 175 роках до н. е.), цензор і принцепс сенату[de][8].

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати