Марк Гоу

американський та канадський хокеїст

Марк Гоу (англ. Mark Howe, нар. 28 травня 1955, Детройт) — американський хокеїст, що грав на позиції захисника, крайнього нападника. Грав за збірну команду США.

США Марк Гоу
Mark Howe.jpg
Народився 28 травня 1955(1955-05-28) (65 років)
Детройт, США
Зріст 180 см
Вага 86 кг
Позиція захисник, крайній нападник
Кидок лівий
Проф. клуби «Х'юстон Аерос»
«Нью-Інгленд Вейлерс»
«Гартфорд Вейлерс»
«Філадельфія Флаєрс»
«Детройт Ред-Вінгс»
Нац. збірна США США
Драфт НХЛ 25-й загальний, 1974
«Бостон Брюїнс»
Ігрова кар'єра 1973 — 1995
Зала слави, 2011

CMNS: Марк Гоу у Вікісховищі
Спортивні медалі
Представник США США
Хокей із шайбою
Зимові Олімпійські ігри
Срібло Саппоро 1972

Член Зали слави хокею з 2011 року.[1] Володар Кубка Стенлі. Провів понад тисячу матчів у Національній хокейній лізі.

Син Горді Гоу, молодший брат Марті Гоу.

Ігрова кар'єраРедагувати

Хокейну кар'єру розпочав 1969 року виступами за юніорську команду «Детройт Олімпія». Наймолодший хокеїст-учасник Олімпіади, дебютував на зимових Іграх у шістнядцятирічному віці.[2] У складі «Торонто Марлборос» здобув Меморіальний кубок.

1974 року був обраний на драфті НХЛ під 25-м загальним номером командою «Бостон Брюїнс». Але професійну кар'єру розпочав у ВХА захищаючи кольори клубу «Х'юстон Аерос». До сезону 1976–77 він грав на позиції захисника але після переїзду команди та зміни назви на «Нью-Інгленд Вейлерс» Марк перейшов на позицію нападника.[3]

Після припинення свого існування в 1979 чотири команди ВХА перейшли до НХЛ, серед них був і клуб «Гартфорд Вейлерс» кольори якого захищав Марк. Саме в цій команді і виступали разом двоє братів Гоу та батько. Сезон 1980–81 років виявився одним із найкращих для Марка, влітку він був заявлений на Кубок Канади у складі збірної США.

Після травми яку переніс Гоу[4][5] попросив керівництво «Гартфорд Вейлерс» на зміну команди.[6][7] Таким чином Марк опинився у команді «Філадельфія Флаєрс».

У складі «Філадельфія Флаєрс» він тричі номінувався на Приз Джеймса Норріса в сезонах 1982–83, 1985–86 та 1986–87 років. У сезоні 1984–85 «Філадельфія Флайєрз» грала у фіналі Кубка Стенлі але поступилась зірковому «Едмонтон Ойлерз» на чолі з Вейном Грецкі, Пол Коффі та Марком Мессьє.

Сезон 1985–86 став одним з найкращих в кар'єрі гравця, він набрав 82 очка, а за рейтингом плюс / мінус в його активі було +85 очок.

Сезон 1986–87 виявився одним з найкращих в історії «Флаєрс». Досить зблансований склад команди, де в лінії захисту окрім Марка грали Бред Маккріммон, а ворота захищав молодий талант голкіпер Рон Гекстолл у лінії нападу Браян Пропп, Рік Токкет та швед Пер-Ерік Еклунд. Вони знову пробились у фінал Кубка Стенлі але поступились в серії з семи матчів «Едмонтон Ойлерс».

Після сезону 1991–92 він на правах вільного агента перейшов до «Детройт Ред-Вінгс», де він і завершив ігрову кар'єру у 1995 році.

Загалом провів 1030 матчів у НХЛ, включаючи 101 гру плей-оф Кубка Стенлі.

Маючи подвійне громодянство виступав за збірну США, на головних турнірах світового хокею провів 19 ігор в її складі. Також у складі збірної Канади брав участь в Суперсерії 1974 року.

СкаутРедагувати

Тривалий час Марк Гоу працював у клубі «Детройт Ред-Вінгс», як скаут, саме як останній він отримав Кубок Стенлі 1997, 1998, 2002 та 2008 роках.

Нагороди та досягненняРедагувати

  • Срібний призер Олімпійських ігор — 1972.
  • Володар Кубка Джона Росса Робертсона в складі «Торонто Мальборос» — 1973.
  • Володар Меморіального кубка в складі «Торонто Мальборос» — 1974, 1975.
  • Володар Кубка Авко в складі «Х'юстон Аерос» — 1974, 1975.
  • Друга команда всіх зірок ВХА — 1977.
  • Учасник матчу усіх зірок ВХА — 1978.
  • Перша команда всіх зірок ВХА — 1979.
  • Учасник матчу усіх зірок НХЛ — 1981, 1983, 1986, 1988, 1994.
  • Перша команда всіх зірок НХЛ — 1983, 1986, 1987.
  • Нагорода Плюс-Мінус — 1986.
  • Трофей Лестера Патрика — 2016.

СтатистикаРедагувати

Клубні виступиРедагувати

Сезон Клуб Ліга Регулярний сезон Плей-оф
І Г П О ШХ І Г П О ШХ
1969–70 «Детройт Олімпія» МНХЛ 40 30 39 69 21
1970–71 «Детройт юн. Ред-Вінгс» ЮОХЛ 44 37 70 107
1970–71 «Детройт юн. Ред-Вінгс» Кубок Сентеннайл 10 5 19 24 0
1971–72 «Детройт юн. Ред-Вінгс» ЮОХЛ 9 5 9 14
1972–73 «Торонто Марлборос» ОХА 60 38 66 104 27
1972–73 «Торонто Марлборос» МК 3 4 4 8 6
1973–74 «Х'юстон Аерос» ВХА 76 38 41 79 20 14 9 10 19 4
1974–75 «Х'юстон Аерос» ВХА 74 36 40 76 30 13 10 12 22 0
1975–76 «Х'юстон Аерос» ВХА 72 39 37 76 38 17 6 10 16 18
1976–77 «Х'юстон Аерос» ВХА 57 23 52 75 46 11 4 10 14 2
1977–78 «Нью-Інгленд Вейлерс» ВХА 70 30 61 91 32 14 8 7 15 18
1978–79 «Нью-Інгленд Вейлерс» ВХА 77 42 65 107 32 6 4 2 6 6
1979–80 «Гартфорд Вейлерс» НХЛ 74 24 56 80 20 3 1 2 3 2
1980–81 «Гартфорд Вейлерс» НХЛ 63 19 46 65 54
1981–82 «Гартфорд Вейлерс» НХЛ 76 8 45 53 18
1982–83 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 76 20 47 67 18 3 0 2 2 4
1983–84 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 71 19 34 53 44 3 0 0 0 2
1984–85 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 73 18 39 57 31 19 3 8 11 6
1985–86 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 77 24 58 82 36 5 0 4 4 0
1986–87 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 69 15 43 58 37 26 2 10 12 4
1987–88 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 75 19 43 62 62 7 3 6 9 4
1988–89 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 52 9 29 38 45 19 0 15 15 10
1989–90 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 40 7 21 28 24
1990–91 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 19 0 10 10 8
1991–92 «Філадельфія Флаєрс» НХЛ 42 7 18 25 18
1992–93 «Детройт Ред-Вінгс» НХЛ 60 3 31 34 22 7 1 3 4 2
1993–94 «Детройт Ред-Вінгс» НХЛ 44 4 20 24 8 6 0 1 1 0
1994–95 «Детройт Ред-Вінгс» НХЛ 18 1 5 6 10 3 0 0 0 0
Усього в НХЛ 929 197 545 742 455 101 10 51 61 34
Усього у ВХА 426 208 296 504 198 75 41 51 92 48

ЗбірнаРедагувати

Рік Команда Турнір І Г П О ШХ
1972 США ОІ 6 0 0 0 0
1974 Канада Суперсерія-74 7 2 4 6 4
1981 США КК 6 0 4 4 2
Національна збірна 19 2 8 10 6

ПриміткиРедагувати

  1. Belfour, Gilmour, Nieuwendyk, Howe elected to Hall of Fame. The Sports Network. 2011-06-28. Процитовано 2012-06-11. 
  2. Bill Fleischman (February 2, 2008). Fleischman: Howe is Worthy of the Hall. Філадельфія Флаєрс. Процитовано June 26, 2011. 
  3. Whalers Outduel NHL to Sign Hockey's Famed Howe Family. courant.com. Hartford Courant. 24 May 1977. Процитовано 21 December 2017. 
  4. Hartford Whalers defenseman Mark Howe remained in stable condition... United Press International. 30 December 1980. Процитовано 21 December 2017. 
  5. Malinowski, Mark (10 May 2009). Mark Howe. The Hockey News. The Hockey News. Процитовано 21 December 2017. 
  6. Flyers Heroes of the Past: Mark Howe (Part 1). National Hockey League. 28 January 2007. Процитовано 21 December 2017. 
  7. Custance, Craig (11 November 2011). Custance: Mark Howe wasn't just Gordie's son, he is Hall-worthy in his own right. ESPN. Процитовано 21 December 2017. 

ПосиланняРедагувати