Ві́льям Ла́йон Макке́нзі Кінг (англ. William Lyon Mackenzie King); 17 грудня 1874(18741217), Берлін нині, Кіченер, Онтаріо  — 22 липня 1950, Графство Райт, Квебек) — десятий прем'єр-міністр Канади, перебував на посаді протягом 21 року — найдовше в історії не тільки Канади, але й Британської співдружності. У пресі та літературі відомий під своїм повним ім'ям, або просто як Маккензі Кінг. За фахом адвокат та економіст. У різні часи працював викладачем, консультантом, державним службовцем, журналістом. Вважається одним з видатних прем'єр-міністрів країни.

Маккензі Кінг
англ. William Lyon Mackenzie King
Wm Lyon Mackenzie King.jpg
Прапор
10-й Прем'єр-міністр Канади
29 грудня 1921 — 29 червня 1926 року
Попередник: Артур Міен
Наступник: Артур Міен
25 вересня 1926 — 6 серпня 1930 року
Попередник: Артур Міен
Наступник: Річард Беннет
23 жовтня 1935 — 15 листопада 1948 року
Попередник: Річард Беннет
Наступник: Луї Сен-Лоран
 
Ім'я при народжені: англ. William Lyon Mackenzie King
Народження: 17 грудня 1874(1874-12-17)[1][2][…]
Кітченер, Регіональний муніципалітет Ватерлоо
Смерть: 22 липня 1950(1950-07-22)[4][1][…] (75 років)
The Farmd, Гатіно, Квебек, Канада
Поховання: кладовище Маунт-Плезент
Країна: Канада
Релігія: Пресвітеріанство
Освіта: Торонтський університет, Гарвардський університет, Чиказький університет і Osgoode Hall Law Schoold
Партія: Ліберальна партія Канади
Мати: Isabel Grace Mackenzied
Автограф: William Lyon Mackenzie King Signature.svg
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Ранні роки життяРедагувати

Макензі Кінг народився в м. Берлін, провінція Онтаріо (нині місто Кіченер) у родині Джона Кінга (1843—1916) і Ізабелли Грейс Макензі (1843—1917). Джон Кінг був юристом за фахом, викладав у школі права при Університеті Торонто. Дід Макензі Кінга по материнській лінії, Уїльям Лайон Макензі, був першим мером Торонто і керівником повстання у Верхній Канаді 1837 року, що мало на меті здобуття в колоніях Британської Північної Америки парламентського представницького врядування. У. Л. Макензі вперше запропонував об"єднання цих колоній в єдине федеративне утворення, виступав прихильником партнерства англо- та франкоканадців. На честь діда і було названо майбутнього прем"єр-міністра Канади. Саме політична спадщина діда по материнській лінії стала значною мірою цілевказом для Макензі Кінга в його політичній діяльності. Макензі Кінг мав двох сестер та одного брата: старшу сестру Ізабеллу «Беллу» Христину Грейс (1873—1915), молодшу сестру Джанет «Дженні» Ліндсей (1876—1962) і молодшого брата Дугалла Макдугалла «Макса» (1878—1922). Разом з братом та сестрами Маккензі Кінг навчався у школі, однак, оскільки сім'я належала до середнього класу, його батьки часто наймали репетиторів з різних наук, математики, англійської та французької мов. Знання, отримані в школі і вдома, стали йому в пригоді у його подальшому житті.

У 1891—1896 рр. У. Л. Макензі Кінг здобував освіту в Університеті Торонто, де вперше глибоко зацікавився проблемами політекономії та соціального реформування. Усвідомивши необхідність відмови від принципу мінімального втручання держави в соціально-економічну сферу, важливості протидії з боку держави недобросовісній конкуренції в економіці, впровадження поміркованого стимулювання зростання добробуту незаможних верств населення, У. Л. Макензі Кінг, водночас, ніколи сприятливо не ставився до соціалізму навіть у його демократичних версіях. Він залишався твердо переконаним у необхідності збереження приватної власності та вільної економічної ініціативи, тобто відстоював ідею побудови держави всезагального добробуту (welfare state) на ліберальних засадах. Протягом навчання в Університеті Торонто майбутній прем"єр-міністр Канади брав активну участь у студентському житті, публікувався у студентській газеті, був одним із лідерів студентського страйку 1895 р., спрямованого проти зловживань університетської адміністрації. У 1893 р. він розпочав дописувати у свій особистий щоденник, який він вів протягом 57 років — до самої смерті. Загальний обсяг цього документу становить понад 50000 сторінок. Саме у часи свого університетського навчання майбутній канадський лідер остаточно робить вибір на користь майбутньої політичної кар"єри. З 1896 р. він починає підписувати свої листи як "У. Л. Макензі Кінг", а не просто як "Уїльям Кінг". Такий вибір пояснюється підкресленням впливу політичної спадщини діда по материнській лінії на світогляд майбутнього політика.

У 1896—1899 рр. У. Л. Макензі Кінг продовжив економічну освіту в університетах Чикаго і Гарварда, а також у Лондонській школі економіки та політичної науки. В ці часи він здобуває перший досвід соціального реформатора: у 1896 р. він проводить 2 місяці в якості волонтера у Чиказькому громадському поселенському просвітницько-благодійницькому центрі "Галл-Гаус" (The Hull House), заснованого відомою американською суфражисткою, соціологом та філософом Джейн Аддамс. У 1897 р. Макензі Кінг публікує серію репортажів у газеті "The Daily Mail and Empire" м. Торонто про умови життя і праці найбідніших верств населення, передовсім, про проблеми жіночої та дитячої праці. Ці репортажі змусили канадський уряд переглянути умови державних замовлень з урахуванням інтересів працівників. Публікації Макензі Кінга звернули увагу глави канадського уряду У. Лор"є (Wilfried Laurier) та міністра пошт Канади У. Меллока (William Mullock) на особу молодого амбітного журналіста, що виявляв велику увагу до політичного життя та проблем соціальних реформ. Під час свого перебування у Лондоні 1899 р. У. Л. Макензі Кінг познайомився з подружжям визначних соціальних реформаторів Сіднея та Беатриси Вебб, засновників "Фабіанського товариства", яке справило визначний вплив на становлення Лейбористської партії у Великій Британії, а також канадської соціал-демократичної політичної течії.

Початок політичної кар'єриРедагувати

1900 р., на запрошення міністра пошт Канади У. Меллока, У. Л. Макензі Кінг обійняв посаду заступника міністра праці, що підпорядковувався міністру пошт. Фактично, У. Л. Макензі Кінгу було доручено організацію нового міністерства, попервах в якості департаменту у складі міністерства пошт. На цій посаді він заснував "Трудову газету" (The Labour Gazette), що стала офіційним органом нового міністерства. Відіграв провідну роль у мирному розв"язанні багатьох страйків та трудових конфліктів, слугуючи посередником та модератором взаємовідносин між працівниками та працедавцями. У 1907 р. У. Л. Макензі Кінг став фактичним автором та розробником "Закону про розслідування трудових конфліктів" (англ. Industrial Disputes Investigation Act), що на законодавчому рівні закріпив процедури примирення, арбітражу та публічного розслідування трудових конфліктів в Канаді.

1908 року Макензі Кінг був вперше обраний до парламенту від Ліберальної партії Канади. У 1909—1911 рр. він став першим повнопраним міністром праці Канади в уряді Уїлфріда Лор"є, що діяв у 1896—1911 рр. На цій посаді Макензі Кінг ініціював прийняття закону «Про розслідування діяльності монополій» (англ. Combines Investigation Act) у 1910 р. Цей закон започаткував антимонопольну політику в Канаді, передбачав механізми протидії недобросовісній діяльності монополій у сферах реклами, ціноутворення та зниження ставок. У 1911 р. Ліберальна партія Канади зазнала поразки на федеральних виборах. Уряд Лор"є пішов у відставку, а Макензі Кінг втратив не лише посаду міністра праці, але й депутатський мандат.


Робота у Фонді Рокфеллера. Праця "Індустрія та людяність"

Влітку 1914 р. У. Л. Макензі Кінг був найнятий Дж. Рокфеллером-молодшим до Фундації Рокфеллера у м. Нью-Йорк. Він обійняв посаду керівника відділу індустріальних досліджень та мав брати участь у врегулюванні суперечностей між працівниками, менеджментом та працедавцями. Майбутній прем"єр-міністр Канади працював у Фундації Рокфеллера до 1918 р. Наслідком досвіду У. Л. Макензі Кінга на посадах заступника міністра та міністра праці Канади, працівника у Фонді Рокфеллера, а також впливу Першої світової війни стала книга "Індустрія та людяність: дослідження принципів, що покладені в основу індустріальної реконструкції", що побачила світ у 1918 р. У цій праці автор стверджує необхідність домінування духовних аспектів добробуту людини над матеріальними, провадження діалогу між учасниками індустрії: капіталом, менеджментом, працею та громадою, оскільки їх фундаментальні інтереси як представників людства є спільними. У. Л. Макензі Кінг пропонує такі механізми врегулювання суперечностей між ними, як примирення, публічне розслідування та арбітраж, причому всі сторони мають визнавати законні інтереси один одного та уникати авторитарного, домінантного стилю поведінки. У праці засуджуються будь-які форми авторитаризму, як в політичній царині, так і у соціально-економічних взаєминах, на всіх рівнях міжлюдської взаємодії. Саме таким чином деструктивні відносини антагонізму змінюються відносинами взаємної довіри. Автор також замислюється над метою прогресу та технічного вдосконалення в індустрії. На його думку, технологічного прогресу об"єктивно уникнути неможливо, однак якщо його наслідки використовуватимуться лише в інтересах окремих привілейованих верств, стають засобами збагачення та владного домінування, досягнення прогресу нестимуть руйнацію у формах війни та вдосконалення засобів знищення, антагонізму у виробничих відносинах тощо. Духовний вимір прогресу полягає в усвідомленні необхідності служіння індустрії благу та добробуту всього людства і кожної конкретної людини, а не лиш привілейованої частини, непідконтрольної решті суспільства. Духовний вимір прогресу також полягає у розширенні політичної свободи в усіх сферах людських взаємин. Саме поширення вільного політичного врядування, представництва усіх учасників індустрії у контролі за її розвитком, збереженні здоров"я працівників, їх страхуванні та поліпшенні умов їх життя, справедливому розподілі продукту є свідченням реалізації духовного виміру прогресу. Міжнародні конфлікти, зокрема Першу світову війну, У. Л. Макензі Кінг розглядає як деструктивний вияв міжлюдських взаємин, подібний до індустріальних конфліктів. Основною причиною цих конфліктів автор вважає прагнення до збагачення, домінування на міжнародній арені авторитарних лідерів, непідконтрольних більшості суспільства. З точки зору теорії міжнародних відносин, У. Л. Макензі Кінг виступає як представник політичного ідеалізму. У праці "Індустрія та людяність" прослідковуються засади теорії демократичного миру, відповідно до якої демократичні країни, чиї уряди підконтрольні більшості суспільства, що не прагне війни, схильні до мирної взаємодії на міжнародній арені. У праці пропонується створення по війні глобальної міжнародної організації (Ліги Націй), що сприяла б мирному врегулюванню міжнародних суперечностей, сприяла б творенню міжнародно-правових документів, дотримання яких мали забезпечувати Міжнародний суд справедливості та міжнародні поліційні сили. Механізмами розв"язання цих суперечностей автор вважав примирення, арбітраж та публічне розслідування, які він вважав універсальними. У. Л. Макензі Кінг надає пріоритет гуманітарному виміру у міжнародних відносинах, вважаючи належною засадою їх розвитку передовсім завдання добробуту людства як єдиного цілого і кожної людини окремо, а не лише політичних, економічних та військових еліт окремих країн. Загалом концепцію У. Л. Макензі Кінга прийнято вважати соціально-реформаторським корпоративним лібералізмом (з точки зору підходів до внутрішньополітичного розвитку) та політичним ідеалізмом (з точки зору теорії міжнародних відносин). Окремі положення праці "Індустрія та людяність" були включені до програми Ліберальної партії Канади 1919 р., коли автор цієї книги був обраний лідером партії.


Продовження політичної кар'єри. Обрання на посаду лідера Ліберальної партії Канади

Протягом Першої світової війни У. Л. Макензі Кінг безуспішно домагався переобрання до Парламенту Канади. У 1917 р. всередині Ліберальної партії стався розкол між англо- та франкоканадською групами, пов"язаний із примусовою мобілізацією (конскрипцією) для несення канадцями військової служби в Європі. В той час. як англоканадці були готові воювати в Європі на боці Великої Британії, франкоканадці розглядали війну в Європі як війну за чужі їм інтереси. Вимушений призов 1917 р. породив у франкомовній провінції Квебек значні невдоволення та навіть заворушення, придушені військами. В цих умовах англоканадські ліберали погодилися підтримати уряд Консервативної партії на чолі з Р. Борденом, в той час як франкоканадські ліберали на чолі з лідером партії У. Лор"є відмовилися це зробити. У. Л. Макензі Кінг був єдиним колишнім міністром-англоканадцем в уряді У. Лор"є, який підтримав лідера лібералів. Це сприяло його невдачі на парламентських виборах 1917 р.

Після смерті Вільфреда Лор'є в 1919 р. Макензі Кінг очолив Ліберальну партію Канади. Його обрання стало наслідком політичного компромісу: англоканадські ліберали погоджувалися бачити на чолі єдиної партії виключно англоканадця, франкоканадські - виключно людину, яка залишилася лояльною У. Лор"є у 1917 р. Макензі Кінг був єдиним англоканадським міністром в уряді Лор"є, який зберіг лояльність на той час вже померлому лідеру, отже він задовольняв вимоги обох фракцій лібералів. У серпні 1919 р. Макензі Кінг був обраний лідером Ліберальної партії Канади і завершив процес об"єднання англо- та франкоканадських лібералів в умовах свого лідерства. Питання подолання розколу канадського суспільства в умовах конскрипції. гармонізація відносин між англо- та франкоканадцями стане ключовим питанням усього його політичного лідерства. Досвід невдалої спроби коаліції між англоканадськими лібералами і консерваторами в умовах Першої світової війни буде ретельно врахований У. Л. Макензі Кінгом як воєнним лідером Канади у Другій світовій війні.

Того ж 1919 р. Макензі Кінг був обраний до канадського парламенту на довиборах від округу Принс (провінція Острів Принца Едварда) та став лідером парламентської опозиції.

1921 р. ліберали перемогли на федеральних виборах, і 29 грудня того року Макензі Кінг вперше обійняв посаду прем'єр-міністра та міністра закордонних справ Канади.

Перший термін на посаді глави канадського уряду (1921—1926 рр.)

Перший термін перебування Макензі Кінга на посаді прем"єр-міністра Канади не позначився глибокими внутрішньополітичними перетвореннями. Це пов"язувалося із нестабільним становищем його уряду, що не мав твердої більшості голосів у парламенті (Ліберальна партія здобула 118 місць з 235), а також необхідністю прем"єр-міністра рахуватися із впливовими досвідченими політиками періоду лідерства У. Лор"є всередині власної партії та уряду. Зокрема. з міністром фінансів У. Філдінгом, який обіймав цю посаду і в уряді У. Лор"є, і який був провідним конкурентом Макензі Кінга у боротьбі за лідерство у Ліберальній партії 1919 р., та міністром юстиції у 1921—1924 рр. Л. Гуеном, впливовим та консервативно налаштованим колишнім прем"єром провінції Квебек. Водночас, Макензі Кінг розпочав формування власної команди політичних призначенців та висококваліфікованих державних службовців. До таких належав авторитетний у Квебеку юрист та політик Ернест Лапуант, який у 1921 р. обійняв посаду міністра рибальства та океанічних ресурсів. а у 1924 р.— міністра юстиції, яку він обіймав в усіх кабінетах Макензі Кінга до своєї смерті у 1941 р. Саме Е. Лапуант став надійною довіреною особою Макензі Кінга у справах Квебека і його фактичним заступником у франкоканадських справах. У 1925 р. на посаду заступника міністра закордонних справ Канади було призначено Оскара Скелтона, колишнього професора політичної науки та економіки, який став одним з найавторитетніших державних службовців та провідним консультантом усіх прем"єр-міністрів Канади у зовнішньополітичних справах середини 1920-х — початку 1940-х рр. У цей період Макензі Кінг виявив значні здібності до політичного діалогу та співпраці з новими політичними партіями та рухами Канади, що набули впливу по Першій світовій війні. Зокрема, з Прогресивною Партією, що представляла інтереси фермерів прерій та здобула на парламентських виборах 1921 р. 58 депутатських мандатів. Саме поступкою прогресистам вважається зниження урядом Макензі Кінга залізничних тарифів на перевезення сільськогосподарської продукції, чого вимагали фермерські кооперативи. Прем"єр-міністр не виключав формування коаліційного ліберально-прогресивістського уряду, однак через брак єдності всередині Прогресивної партії цього не сталося. Згодом значна частина прогресистів перейшла до лав Ліберальної партії. Зокрема, їх колишній лідер Т. Крерар обіймав міністерські посади в уряді Макензі Кінга у 1935—1945 рр. Протягом 1921—1926 рр. уряд Макензі Кінга зробив низку успішних кроків до зовнішньополітичного усамостійнення Канади. У вересні 1922 р. прем"єр-міністр Канади, всупереч встановленому порядку, відмовився надсилати війська до Туреччини на вимогу глави британського уряду Д. Ллойд Джорджа (Чанакський інцидент). На Імперській конференції 1923 р., разом з прем"єр-міністром Південноафриканського союзу Дж. Герцогом, У. Л. Макензі Кінг домігся для домініонів права на самостійні зовнішнолітичні дії за згодою їх парламентів, якщо такі дії не суперечили інтересам Британської імперії в цілому (принцип Кінга—Герцога). Того ж року без згоди британського уряду Канада уклала договір зі США про рибальство у Тихому океані. На парламентських виборах у вересні 1925 р., внаслідок корупційних скандалів, пов"язаних з будівництвом каналу та діяльністю митниць, ліберальна партія скоротила своє представництво до 100 місць, в той час як консервативна здобула 115. Сам прем"єр-міністр втратив власний виборчий округ та був вимушений іти на довибори в іншому окрузі. Однак Макензі Кінг спромігся сформувати уряд меншості за підтримки Прогресивної партії.

Конституційна криза. Справа Кінга — Бінга. Другий термін на посаді глави канадського уряду (1926—1930). Здобуття Канадою зовнішньополітичної самостійності

Серед вагомих досягнень Кінга на посаді глави уряду -створення

  • Канадської корпорації радіопередач (англ. Canadian Broadcasting Corporation) у 1936 році.
  • 'Транс-Канада Авіалінії' нині 'Ейр-Канада' (англ. Trans-Canada Airlines (the precursor to Air Canada)) у 1937 році.
  • 'Національної Ради фільмів Канади' (англ. National Film Board of Canada) у 1937 році.
  • перетворив 'Банк Канади' (англ. Bank of Canada) (фр. Banque du Canada) з приватної компанії на державне підприємство в році 1937.
  • У 1942 році поширив огляд 'Національної Ради Досліджень' (англ. The National Research Council (NRC)) з ядерної фізики і досліджень — будував (англ. Chalk River Laboratories) та розвивав комерційну ядерну енергетику.

Друга світова війнаРедагувати

Кінг розпорядився про мобілізацію військ 25 серпня 1939 і закупив зброї із США, уряд оголосив про війну 10 вересня 1939. Після того як територія Франції була окупована німецькими військами в році 1940, уряд Кінга прийняв закон про військову повинність. Закон був порівняно схвально сприйнятий англомовною частиною населення країни, однак викликав значне невдоволення серед франкомовних канадців. З затягуванням війни кількість волонтерів до канадського війська зменшилася після операції «Оверлорд» у листопаді 1944, коли уряд вирішив посилати військовозобов'язаних до Європи.

Вшанування пам'ятіРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Comité des travaux historiques et scientifiques — 1834.
  3. SNAC — 2010.
  4. Кинг Уильям Лайон Макензи // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

ДжерелаРедагувати