Любомир Т. Винник

Любомир Т. Винник (нім. Lubomir T. Winnik; псевдонім CATO (укр. Като) — швейцарський журналіст, письменник, художник, картуніст, фотограф, член Союзу журналістів Швейцарії та Міжнародної Федерації журналістів, член Спілки письменників Швейцарії[1][2].

Любомир Т. Винник
нім. Lubomir T. Winnik
Книжка.jpg
Народився 7 травня 1943(1943-05-07) (77 років)
Камінне, Надвірнянського району Івано-Франківської області
Громадянство Швейцарія Швейцарія
Діяльність Журналіст/Письменник

БіографіяРедагувати

В енциклопедії сучасної України (Інститут енциклопедичних досліджень НАН України 2005 р., том 4) зазначено, що Любомир Винник народився у селі Камінна, Надвірнянського району Івано-Франківської області. Свідоцтва про народження не збереглося. Однак, найімовірнішими місцями його народження можуть бути три місцевості, всі на Франківщині: це Отинія, Незвисько або Марківці.

Підлітком відвідував студію образотворчого мистецтва. Писав статті, малював карикатури і був фотокореспондентом газети «Труд строителя» на шахті «Горлівка-Глибока» на Донбасі, де працювали його батьки.

У 1960 р. Любомир Винник навчається в Одеській морській школі, а відтак відбуває службу в Чорноморському флоті.

В 1966-68 р.р. літературний працівник районної газети «Радянська Верховина», співпрацює з обласною газетою «Прикарпатська правда».

В 1968-70 р.р. журналіст львівської газети «Вільна Україна» та кінокореспондент Львівського обласного телебачення.

16 вересня 1971 року виїздить з України.

У Польщі працює на посаді журналіста у варшавському журналі «Stolica». Співпрацює з варшавськими газетами та журналами: «Szpilki», «Za i przeciw», «Persperktywy», «Heinal mariackij», «Nasze zdrowie». Колекція фотографій Варшави з 1971-71 р.р. [1] знаходиться в Fundacja Ośrodka KARTA.

У кінці 1973 р. емігрує до Швайцарії.

Пише до німецькомовних газет, виконує карикатури на замовлення медіа, одночасно здобуває освіту в Інституті імені Гете. Працює журналістом, дизайнером, карикатуристом, фотографом і відео-репортером, а також перекладачем для судів, численних журналів, PR, рекламних агенцій, знімає для швайцарського телебачення DRS.

З редакційними завданнями відвідав десятки країн, переважно Близький Схід та Середземноморський басейн.

Був заступником головного редактора швайцарської (німецькомовної) газети «Schwiezerziet».

ТворчістьРедагувати

Нині вільний журналіст та письменник. Пише для швейцарсько-німецької та німецької преси, зокрема берлінського тижневика «Junge Frieheit». Автор німецькомовних книг «Quo imus?» «Куди йдемо?» Lubomir T. Winnik Quo imus? Wo gehen wir hin[недоступне посилання з липня 2019], Quo imus?, Quo imus? — Lubomir T Winnik, «Jedem Teufel seine Hölle» «Кожному дідькові своє пекло» [2] «Der Totgesagte der Wolfsschanze» [3] ; книжки афоризмів та дефініцій українською мовою «За крок від Содому» Любомир Т. Винник. За крок від Содому[недоступне посилання з липня 2019], еротичних новел «У затінку Венери» [4].

В жовтні 2019 року вийшла друком книга «Napoleon war mein Lehrmeister» https://literaturgesellschaft.ch/produkt/napoleon-war-mein-lehrmeister-winnik/.

Співпрацював з київською газетою «Слово», «Коломийськими Вістями», багато років писав для івано-франківської «Галичини».

ВиставкиРедагувати

56 національних та інтернаціональних індивідуальних виставок — живопис, карикатура, колаж, рисунок, фотографія. Зокрема шість виставок відбулись в Україні: по дві у Коломиї і Львові, одна у Івано-Франківську і Чернівцях.

  • 2002 рік — м. Львів, галерея Василя Пилип'юка, фотовиставка «Мій Опфікон»;
  • 2010 рік — м. Коломия, Музей історії міста, фотовиставка «Подорожі з 26 країн світу»;
  • 2011 рік — м. Коломия, Музей історії міста, виставка картуну;
  • 2011 рік — м. Львів, Музей Ідей, виставка картуну в рамках Форуму видавців;
  • 2012 рік — м. Івано-Франківськ, Художня галерея Національної спілки художників України, виставка картуну та фотографії;
  • 2012 рік — м. Чернівці, Німецький дім, виставка картуну та графіки.

Чимало художніх творів зберігаються у картинних галереях, в Музеї картуну в м. Базель та в приватних колекціях Європи.


НагородиРедагувати

  • Золота медаль Європи «За досягнення в мистецтві» (1982 р., Баден-Баден, Німеччина)
  • Нагорода «За заслуги перед Прикарпаттям» (2012 р., Івано-Франківськ)


  1. Lubomir Winnik Архівовано 17 січень 2015 у Wayback Machine. (нім.)
  2. [6]