Любисток (персонаж Відьмака)
Люби́сток або Яскі́р (пол. Jaskier), він же Юліан Альфред Панкрац, віконт де Леттенхоф (Julian Alfred Pankratz, wicehrabia de Lettenhove) — мандрівний бард, персонаж циклу «Відьмак» Анджея Сапковського. Найкращий друг і незмінний супутник Ґеральта з Рівії. Образ Любистка відрізняється на тлі більшості бардів, трубадурів та менестрелів сучасного фентезі відносною реалістичністю[1].
| Любисток (Яскір) | |
|---|---|
| пол. Jaskier | |
| Перша поява | Останнє бажання (1993) |
| Автор | Анджей Сапковський |
| Виконавець |
Збігнєв Замаховський (2001, 2022) Джої Беті (2019) |
| Озвучування | Павло Скороходько (2019) |
| Інформація | |
| Повне ім'я |
Юліан Альфред Панкрац пол. Julian Alfred Pankratz |
| Прізвисько | Трубадур |
| Вид | людина |
| Стать | чоловік |
| Титул |
віконт де Леттенхоф пол. wicehrabia de Lettenhove |
| Діяльність | бард, шпигун |
| Приналежність | Оксенфуртська академія |
| Національність | реданець |
Професія ред.
Любисток — автор численних балад і віршів. У багатьох своїх творах він оповідає про пригоди Ґеральта, завдяки чому відьмак досить відомий, фактично будучи найвідомішим відьмаком Півночі. Більш-менш повно читачам стають відомі лише уривки з мемуарів «Пів століття поезії» (пол. Pół wieku poezji), які Любисток почав писати після дезертирства Ґеральта з ривської армії. Очевидно, ці мемуари — одні з небагатьох, що пережили льодовиковий період пам'яток літератури сіверян.[2]
Зовнішність, характер і вік ред.
Любисток являє собою повну протилежність і яскравий контраст головному героєві — він балакучий і дуже волелюбний. Талановитий і цікавий, але водночас вельми легковажний, внаслідок чого часто потрапляє в неприємності, нерідко вплутуючи в них і Ґеральта, вимушеного витягувати друга звідти, оскільки в бою Любисток безпорадний, хоча деколи про це забуває, намагаючись допомогти Ґеральту. Одначе, він не поступається Ґеральту в знанні життя і часто виявляється мудрішим за відьмака. Попри безладність, Любисток як виявилося, шпигував мало не на всіх царів півночі, однак всупереч погрозам Дійкстри не дав тому зловити відьмака і ризикуючи карою, допомагав ловити Ґеральту Ріенса в обхід Дійкстри.[2].
У книгах фактично відсутній опис зовнішності Любистка — згадується лише «фантазійна шапочка» і ельфійська лютня. Це, мабуть, пов'язано з тим, що дія книг розгортається впродовж майже двадцяти років. Навіть справжнє ім'я Любистка Ґеральт дізнається випадково — коли того впізнали туссенські лицарі. Ґеральт за цей час не змінюється — а Любисток змушений був би значно змінитися. Тому створюється враження, що у Любистка немає віку. Дійкстра так висловлюється про Любистка:
Мені відомо, що тобі біля сорока, ти виглядаєш на тридцять, думаєш, ніби тобі не набагато більше двадцяти, а робиш так, нібито тобі лише десять.Оригінальний текст (пол.)Wiadomym jest mi, że masz lat blisko czterdzieści, wyglądasz na blisko trzydzieści, wyobrażasz sobie, że masz nieco ponad dwadzieścia, a postępujesz tak, jakbyś miał niecałe dziesięć.— Кров ельфів, глава 5
Персонаж поза книгою ред.
У серіалах ред.
У фільмі і серіалі 2001 року «Відьмак» Любистка зіграв Збігнєв Замаховський (Zbigniew Zamachowski). Персонаж у фільмі не всіма був сприйнятий добре, як і сам фільм[3]. Відомий ловелас і бард Любисток був представлений у вигляді веселого товстуна, але акторська гра Замаховського наблизила персонаж до «книжкового» Любистка.[4].
В американському серіалі, перший сезон якого вийшов на екрани в кінці 2019 року, Любистка зіграв Джої Беті. Цей персонаж вперше з'являється у другому епізоді, «Чотири марки»
У комп'ютерній грі «Відьмак» ред.
У 2007 році світ побачила гра «Відьмак». Любисток без шапочки, але в цілому повністю відповідає критеріям свого книжкового прототипу. Любисток прославився не стільки музичним даром, скільки любовними пригодами і безупинним потягом до жіночої статі[5].
У масовій культурі ред.
Любисток — один з головних героїв рок-опери групи «ESSE» — «Дорога без повернення» і фільму-мюзиклу знятого на її основі[6]. Попри заявлену професію — бард, в опері Любисток не співає, але «балагурством жодного разу не поступається своєму книжковому образу»[7].
Від особи барда Любистка ведеться оповідь у пісні Тем Грінхілл «Незаспівана балада Любистка», присвячена подіям, що відбуваються в оповіданні «Трохи жертовності» з книги «Меч Призначення».
Примітки ред.
- ↑ Александр Львович. // Мир фантастики. — февраль 2007. — № 42.
- ↑ а б Описание персонажа на Российском официальном сайте А. Сапковского. Архів оригіналу за 18 січня 2020. Процитовано 22 грудня 2019.
- ↑ Сергей Дяченко. Ведьмак Ґеральт в жизни и в кино (статья в журнале [Архівовано 12 січня 2020 у Wayback Machine.] Если (журнал) № 9 2002), стр. 74-76
- ↑ Рецензия на сериал «Ведьмак» на официальном сайте А. Сапковского. Архів оригіналу за 12 січня 2020. Процитовано 22 грудня 2019.
- ↑ Официальный Российский сайт игры «Ведьмак». Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 22 грудня 2019.
- ↑ Рецензия Анастасии Деминой на фильм-мюзикл «Дорога без возврата» на официальном сайте А. Сапковского. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.
- ↑ Рецензия Анны Щетиной на сценическую видеоверсию рок-оперы «Дорога без возврата». Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.