Львівський завод автонавантажувачів

Львівський завод автонавантажувачів (ПАТ «Львівський завод автонавантажувачів») — промислове підприємство Львова[1].

Львівський завод автонавантажувачів
Тип Публічне акціонерне товариство
Форма власності закрите акціонерне товариство
Галузь підйомно-транспортне машинобудування
Засновано 1948
Штаб-квартира Україна Україна, м. Львів, вул. Шевченка, 321
td-lza.com

ІсторіяРедагувати

1948—1991Редагувати

24 квітня 1948 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про організацію масового виробництва автонавантажувачів для механізації вантажно-розвантажувальних робіт на транспорті та в промисловості», згідно з якою у 1948 році, була перекрита вулиця Залізнична і на місці колишніх казарм імені ерцгерцога Сальватора та гаражів війська польського[2] був побудований та введений у експлуатацію Львівський завод автонавантажувачів[3]. Істотну допомогу у створенні заводу надали Горьківський автомобільний завод та Куйбишевський завод підшипників[4]. Вже у 1949 році завод розпочав серійний випуск продукції[3].

У 1950 році завод розпочав випуск автонавантажувача моделі 4000М.

У 1951 році завод розпочав серійний випуск 5-тонного навантажувача під індексом 4003.

У 1957 році завод освоїв гідрокран ЛЗАН-4030 вантажопідйомністю 500 кг, що встановлювався на шасі ЗІЛ-164, а згодом і ЗІЛ-130[5]

 
ЛЗА 4008

У 1960-ті роки завод освоїв випуск важких 10-тонних автонавантажувачів серії 4008.

З 1962 року та до середини 1980-х років завод паралельно з Іванівським автокрановим заводом випускав компактний військовий кран моделі 8Т-210 для потреб МО СРСР, вантажопідйомністю 6,3 т на шасі Урал-375[6].

У 1966 році робітник заводу М. Г. Вахула за участь у освоєнні та випуску нових моделей автонавантажувачів та дострокове виконання завдань 7-го п'ятирічного плану став Героєм Соціалістичної Праці[7].

У 1972 році почалася реконструкція підприємства[8].

У зв'язку з розширенням соціологічних досліджень, для соціального розвитку колективу при ГСКБ заводу було створено галузевий центр з групою психологів, який виконував дослідження за кількома напрямками (основними напрямками роботи були «Удосконалення соціальної структури колективу», «Удосконалення управління трудовим колективом», «Підвищення оплати праці та поліпшення соціально-культурних та житлово-побутових умов робітників та службовців», «Поліпшення умов та охорони праці, зміцнення здоров'я трудящих»)[9].

У 1973 році Львівська та Ульянівська області почали соціалістичне змагання за дострокове виконання 9-го п'ятирічного плану. У результаті, протягом 1973 року завод понад плану виготовив 85 автонавантажувачів[10]. Протягом 1974 року завод щодня випускав 50 автонавантажувачів[11]. У 1974 році виробнича кооперація заводу пов'язувала його зі 123 іншими підприємствами з 11 республік СРСР[4].

Тільки у період із заснування заводу до кінця 1974 року робочими та співробітниками заводу було зроблено понад 200 раціоналізаторських пропозицій, при цьому деякі з пропозицій та розробок заводу (пристосування для шліфування внутрішньої поверхні циліндра за допомогою шарикопідшипників, пристосування для шліфування чавунних сферичних виробів та ін.) були впроваджені на інших підприємствах[4].

До 1975 року автонавантажувачі, що випускались заводом, використовувались у 26 країнах світу[12].

Після введення в дію нових виробничих потужностей у 1970-ті роки, завод став основним виробником автонавантажувачів у соціалістичних країнах, були досягнуті максимальні обсяги виробництва — 20 тисяч автонавантажувачів на рік[13].

У 1979 році завод став головним підприємством львівського виробничого об'єднання «Автонавантажувач»[3].

До 1980 року завод мав повний комплекс заготівельних, обробних, складальних та допоміжних цехів, освоїв випуск 3-10-тонних автонавантажувачів та гідрокранів (при цьому, більшість деталей виготовлялося на предметно-замкнутих спеціалізованих ділянках, із застосуванням прогресивних методів механічної обробки, автоматичного та напівавтоматичного зварювання)[3].

У 1980 році на заводі почалося створення автоматизованої системи керування виробництвом[3].

 
ЛЗА 40810

До початку 1988 року у доповнення до 5-тонного навантажувача серії 4085 завод освоїв серійне виробництво 12,5-тонного фронтального універсального автонавантажувача серії 4018[14][15].

До кінця 1980-х років на заміну сімейства автонавантажувачів серії 4085 були розроблені автонавантажувачі 4088 вантажопідйомністю 5 тонн, 6,3 тонни та 7 тонн. До 1989 року на заводі була побудована перша дослідна партія автонавантажувачів 4088 у кількості 5 машин, які були спрямовані у дослідну експлуатацію. Оскільки автонавантажувачі створювались за програмою виробничої кооперації підприємств СРСР з країнами РЕВ, у їх конструкції використовувалися двигуни Д-240 Мінського тракторного заводу та гідрооб'ємний рульовий механізм болгарського виробництва[8].

У 1991 році завод представив модель 4092-01 вантажопідйомністю 2 тонни та модель 4094 вантажопідйомністю 1,6 тонн[16].

Після 1991Редагувати

Після 1991 року завод був перетворений у закрите акціонерне товариство та суттєво скоротив випуск продукції[13] (якщо за радянських часів обсяги виробництва становили близько 12 тис. автонавантажувачів на рік, то у 1999 році було випущено 250 автонавантажувачів), проте зумів освоїти малосерійне виробництво нових модифікацій та моделей продукції. В цілому, в період з початку діяльності заводу у 1948 році до початку листопада 2000 року завод освоїв виробництво 30 видів автонавантажувачів[17].

У 2000 році завод було визнано банкрутом, виробництво переміщено зі Львову на резервний майданчик за містом у смт. Шкло, і його наступником стало ЗАТ «Автонавантажувач», яке у травні відновило виробництво, вийшовши до кінця року на випуск 70 одиниць на місяць[18].

У 2007 році становище підприємства погіршилося, розмір збитків заводу збільшився у 1,9 рази[19].

У 2010 році по відношенню до ЗАТ «Автонавантажувач» було порушено справу про банкрутство за позовом районного пенсійного фонду, і у кінці 2012 року підприємство було визнано банкрутом[20][21].

У січні 2008 року Фонд державного майна України прийняв рішення про продаж державного пакету акцій заводу[22] та у липні 2008 року — розпочав підготовку до продажу, проте до початку 2012 року продати їх не вдалося. У січні 2012 року ФДМУ знову виставив на продаж 57,39% акцій заводу[23].

4 вересня 2012 року набрав чинності закон України «Про індустріальні парки», відповідно до якого Львівська міська рада виділила для створення індустріального парку земельну ділянку площею 25 га у межах промислової зони «Рясне-2» (на цій ділянці розташовані завод «Автонавантажувач» та інші великі промислові підприємства)[24].

ПриміткиРедагувати

  1. Львов // Большая Советская Энциклопедия / редколл., гл. ред. Б. А. Введенский. 2-е изд. — т. 25. — М.: Государственное научное издательство «Большая Советская энциклопедия», 1954. — С. 501—503. (рос.)
  2. Мельник І. В. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів : Центр Європи, 2011. — С. 160. — ISBN 978-966-7022-93-8.
  3. а б в г д Львовское производственное объединение «Автопогрузчик» // Украинская Советская Энциклопедия. — т. 6. — Киев: «Украинская Советская энциклопедия», 1981. — С. 192.(рос.)
  4. а б в М. Вахула…По заветам Ленина… — С. 67—69.
  5. Олег Тимирязев ЛЗАП-4030 (СССР) Архівовано 5 березень 2016 у Wayback Machine., газета «Биржа плюс Авто» (Нижний Новгород), № 36 за 18 сентября 2003. (рос.)
  6. Кочнев Е. Автомобили Советской Армии 1946-1991 гг.. — Яуза: Эксмо, 2011. — С. 85. — ISBN 978-5-699-46736-5.(рос.)
  7. Бандровский, 1975, с. 13
  8. а б Л. И. Переплетчиков На пути к мировому уровню // Автомобильная промышленность. — № 6. — 1989. — С. 5—7.(рос.)
  9. Бандровский, 1975, с. 32
  10. М. Вахула…По заветам Ленина… — С. 26.
  11. М. Вахула…По заветам Ленина… — С. 20.
  12. Бандровский, 1975, с. 101
  13. а б Герои промпроизводства. forbes.net.ua. Forbes. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 6 грудня 2016. 
  14. П. С. Мазурок Автопогрузчики: конструкция и тенденции развития // Автомобильная промышленность. — № 3. — 1988. — С. 34—36.(рос.)
  15. Автопогрузчики на ВДНХ СССР // Автомобильная промышленность. — № 8. — 1988. — С. 20.(рос.)
  16. И. М. Богуцкий, Б. И. Сайкевич, М. В. Харитонюк Новые автопогрузчики // Автомобильная промышленность. — № 5. — 1991. — С. 9—10.(рос.)
  17. «ЛЗА» успешно осваивает выпуск новых и модернизацию базовых моделей автопогрузчиков // Основные средства. — 11. — 2000.(рос.)
  18. Львовский погрузчик: старая марка — новое качество // Основные средства. — 11. — 2000.(рос.)
  19. «Автопогрузчик» (Львов) в 2007 г. увеличил чистые убытки в 1,9 раза — до 4,671 млн грн.. rbc.ua (ru). РБК-Україна. 28 квітня 2008. Процитовано 6 грудня 2016. 
  20. Львовский завод «Автопогрузчик» признан банкротом. kommersant.ru (ru). Коммерсантъ. 23 жовтня 2012. Процитовано 6 грудня 2016. 
  21. ЗАО «Автопогрузчик» признан банкротом. companion.ua (ru). 23 жовтня 2012. Процитовано 6 грудня 2016. 
  22. ФГИУ начал подготовку к продаже 57,39 % ОАО «Автопогрузчик». rbc.ua (ru). РБК-Україна. 2 липня 2008. Процитовано 6 грудня 2016. 
  23. ФГИУ опубликовал ориентировочный перечень предприятий, которые будут предложены к продаже в 2012 году. rbc.ua (ru). РБК-Україна. 2 липня 2008. Процитовано 6 грудня 2016. 
  24. Василий Худицкий (5 октября 2012). ФГИУ опубликовал ориентировочный перечень предприятий, которые будут предложены к продаже в 2012 году. zn.ua (ru). Процитовано 6 грудня 2016. 

ДжерелаРедагувати

  • Г. И. Бандровский. Город шагает в будущее: Из опыта экономического и социального планирования. — Львов : Каменяр, 1975. — 127 с. (рос.)
  • М. Вахула, Герой Социалистического Труда, заместитель главного технолога Львовского завода автопогрузчиков По заветам Ленина // Львов-Ульяновск / сб., сост. В. Е. Грабовский и др. — Львов: Каменяр; Ульяновск, Ульяновское отделение Приволжского книжного издательства, 1974. — С. 20, 26, 67—69.(рос.)

ПосиланняРедагувати

  • Степан Михайлович Гаврилечко — (головний конструктор ЛЗА у 1986-2012 рр.)[1]
  1. Львівський автонавантажувач — історія, факти, модернізація, крах, продовження…. mikro-f.com.ua. Процитовано 6 грудня 2016.