Лосось атлантичний, також сьомга, лосось озерний (Salmo salar) — риба родини лососевих з роду лосось. Поширений в північній частині Атлантичного океану і в річках, що впадають в Північну Атлантику, також у Білому і Баренцевому морях[1]. Внаслідок розведенням людиною зустрічається у північній частині Тихого океану.[2][3]

Лосось атлантичний
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Ряд: Лососеподібні (Salmoniformes)
Родина: Лососеві (Salmonidae)
Рід: Лосось (Salmo)
Вид:
Лосось атлантичний (S. salar)
Біноміальна назва
Salmo salar
Синоніми


  • Salmo brevipes (Smitt, 1882)
  • Salmo caerulescens (Schmidt, 1795)
  • Salmo gloverii (Girard, 1854)
  • Salmo goedenii (Bloch, 1784)
  • Salmo gracilis (Couch, 1865)
  • Salmo hamatus (Cuvier, 1829)
  • Salmo hardinii (Günther, 1866)
  • Salmo nobilis (Pallas, 1814)
  • Salmo nobilis (Olafsen, 1772)
  • Salmo ocla (Nilsson, 1832)
  • Salmo renatus (Lacepède, 1803)
  • Salmo rilla (Lacepède, 1803)
  • Salmo salar biennis (Berg, 1912)
  • Salmo salar brevipes (Smitt, 1882)
  • Salmo salar brevipes relictus (Berg, 1932)
  • Salmo salar europaeus (Payne, Child & Forrest, 1971)
  • Salmo salar lacustris (Hardin, 1862)
  • Salmo salar nobilis (Smitt, 1895)
  • Salmo salar ouananiche (McCarthy, 1894)
  • Salmo salar saimensis (Seppovaara, 1962)
  • Salmo salar sebago (Girard, 1853)
  • Salmo salar tasmanicus (Johnston, 1889)
  • Salmo salmo (Valenciennes, 1848)
  • Salmo salmulus (Walbaum, 1792)
  • Salmo sebago (Girard, 1853)
  • Salmo strom (Bonnaterre, 1788)
  • Trutta relicta (Malmgren, 1863)
  • Trutta salar (Linnaeus, 1758)
  • Trutta salar relicta (Malmgren, 1863)

Опис ред.

Може досягати довжини тіла 1,5 м та ваги 43 кг.[4] Атлантичний лосось має сріблястий колір тіла. Забарвлення молодих риб відрізняється від дорослих особин: вони строкаті, на боках є темні смуги, спина темна, вкрита круглими червоними і коричневими плямами. Це допомагає їм краще маскуватися в річці, коли вони полюють. Більшу частину свого життя лосось проводить у морі. Він полює на дрібну рибу, що живе в холодних північних водах Атлантики. Дорослі особини повертаються в річки на нерест. На відміну від інших представників родини, після нересту гинуть не всі особини. Життя атлантичного лосося можна розділити на 5 періодів, з яких найвираженішими є річковий, нагульний і період розмноження. Ця риба отримала широку гастрономічну популярність в усьому світі.

 
Личинка сьомги, яка щойно вилупилась

Поширення ред.

Атлантичний лосось — це одна з небагатьох риб, які можуть жити як у прісній, так і в солоній воді. Молоді риби живуть у прозорій і холодній річковій воді. Коли вони виростають, то збираються в косяки і вирушають вниз по річці в море. За нестачі їжі і при дуже низькій температурі лососі можуть вижити в річці до восьми років. У теплих, багатих на їжу водах вони ростуть швидше, й іноді вже на першому році життя виходять у море. Зазвичай це особини, довжина яких становить не менше 9-18 см. Під час наближення до моря лососі поступово пристосовуються до солоної води. У риб, що виходять у море, темні плями зникають і тіло покривається сріблястою лускою. У морі лососі полюють на піщанкових, молодого оселедця, мойву та іншу дрібну морську рибу. Найбільше поживи знаходять у північних морях, де дрібна риба збирається у величезні косяки і харчується планктоном. Тому лосось, що з'явився на світ в європейських річках, перепливає Атлантичний океан, щоб дістатися до багатих на корм вод між Канадою і Гренландією.

Подорож на нерестовища ред.

 
Океанічна міграція атлантичного лосося з річки Коннектикут[5]

Більша частина лососів на нерест повертається саме в ті річки, в яких вони самі з'явилися на світ. Досі залишається таємницею, як вони знаходять гирло «потрібної» річки, пропливши в океанічних водах більше 2 000 км. Напевно, вирішальну роль відіграє прекрасний нюх, на який риба покладається під час подорожі вгору по річці. Молоді особини запам'ятовують характерний запах і смак річкової води. Лососі збираються в гирлі річки великими косяками і очікують припливу, який допомагає їм увійти до річки і подолати перший етап шляху. У кожній окремо взятій річці спостерігаються свої особливості нерестового ходу. Лососі з легкістю долають усі перешкоди, що знаходяться в них на шляху: швидку течію, пороги. Щоб набратися сил, відпочивають у глибоководних місцях. Зазвичай у цей час риба нічого не їсть. Після нересту лише небагато з них повертаються назад в море, оскільки більша частина гине від виснаження.

Розмноження ред.

Лососі, які населяють північні води Атлантичного океану, нерестяться восени, а ті, що живуть в південніших районах — взимку. Самець, що нереститься, і самиця пливуть поруч. У піщано-гальковому ґрунті самиця вириває велику яму. Потім вона метає ікру, на яку самець відразу випускає молочко. Самиця зариває запліднену ікру в пісок. Після короткого відпочинку вона робить нове гніздо, і весь процес повторюється. Із заплідненої ікри вилуплюються зародки, у яких на животі є великий жовтковий мішок. Після завершення цієї стадії мальки залишають гніздо. Перші 1-5 років свого життя вони харчуються личинками волохокрильця (ручайника), ракоподібними. Молоді лососі — це строкаті рибки, спина і боки яких вкриті круглими коричневими і червоними плямами. Тільки через декілька років вони вийдуть у море, тоді в них з'явиться срібляста луска. У період розмноження у самців дещо деформується щелепа.

 

Спосіб життя ред.

Молода риба живиться дрібними мешканцями річок: ракоподібними, комахами та їхніми личинками, молюсками. В морі дорослі особини харчуються рибою та ракоподібними. Тримаються косяками. Після заходу в річки для нересту атлантичний лосось перестає харчуватися і весь час живе за рахунок накопичених ресурсів. Живуть в середньому 8-10, рідко до 13 років.

Значення для людини ред.

Лише небагатьох лососів ловлять на вудку. До 60-их років XX ст. більшу частину атлантичного лосося відловлювали сітями, натягнутими в гирлах річок. Після того, як було з'ясовано, що більшу частину свого життя ці риби проводять у морі, люди почали їхній вилов і у північних водах Атлантичного океану. Це призвело до різкого скорочення чисельності. Нині річки сильно забруднені, тому з кожним роком виживає дедалі менше атлантичних лососів. Існує величезна кількість страв із них, атлантичного лосося додають у салати, смажать, тушкують і запікають. Проте найбільшу популярність атлантичний лосось завоював у малосольному вигляді.

Примітки ред.

  1. Kottelat, M. and J. Freyhof, 2007. Handbook of European freshwater fishes. Publications Kottelat, Cornol, Switzerland. 646 p.
  2. Shearer, W. (1992). The Atlantic Salmon. Halstead Press. 
  3. The Audubon Society Field Guide to North American Fishes, Whales & Dolphins. Chanticleer Press. 1983. с. 395. 
  4. http://www.skesdevel.org.test.mediatraffic.fi/sivu.php?id=27[недоступне посилання з липня 2019] (фін.)
  5. Atlantic Salmon Life Cycle [Архівовано 15 січня 2014 у Wayback Machine.] Connecticut River Coordinator's Office, U.S. Fish and Wildlife Service. Updated: 13 September 2010.

Література ред.

  • Мартынов В. Г. Атлантический лосось (Salmo salar L.) на Севере России — Екатеринбург: УрО РАН, 2007. — 414 с.

Див. також ред.

Посилання ред.