Відкрити головне меню

Лисиченко (Півненко) Лідія Андріївна (24 березня 1928, с. Кам'янка)— український мовознавець, представниця Харківської філологічної школи, автор монографій із питань діалектології, лексико-семантичної структури української мови, лінгвопоетики, лінгвоконцептології, історії українського мовознавства (усього близько 200 праць), педагог вищої школи. Доктор філологічних наук (1979), професор (1981), відмінник освіти (1985).

Лисиченко Лідія Андріївна
Лисиченко Лідія Андріївна.jpg
Народилася 24 березня 1928(1928-03-24) (91 рік)
Кам'янка, Тростянецький район, Харківська округа, Українська СРР, СРСР
Місце проживання Харків
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність мовознавиця
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Сфера інтересів мовознавство
Заклад Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Батько Півненко Андрій Кузьмич
Матір Півненко Тетяна Онисимівна
Особ. сторінка lysychenkol.wixsite.com/linguistic

БіографіяРедагувати

Дитинство й шкільна освітаРедагувати

Народилася 24 березня 1928 року в с. Кам'янка Тростянецького району нині Сумської області (раніше — Охтирського повіту Харківської області) у родині Андрія Кузьмича Півненка й Тетяни Онисимівни Півненко (з роду Крючко). Згодом сім'я переїхала до Харкова, де Лідія Півненко розпочала шкільну освіту в сш № 105. Упродовж 1941—1943 років дівчина разом із матір'ю перебувала в евакуації в Новосибірську, де працювала на деревообробному заводі «Більшовик» (виробництво тари для снарядів) і в колгоспі імені Карла Маркса в райцентрі Верх-Ірмень Новосибірської області. Середню освіту здобула 1946 року в сш № 33 м. Харкова.

Вища освітаРедагувати

1946 1951 рр. — навчання на філологічному факультеті Харківського державного університету імені М. О. Горького (нині — національний університеті імені В. Н. Каразіна), який закінчила з відзнакою (спеціальність «Філолог. Викладач української мови та літератури»).

1951—1955 — навчання в аспірантурі на кафедрі української мови ХДУ імені О. М. Горького (науковий керівник — професор Ф. П. Медведєв); тема кандидатської дисертації «Особливості говірок східних районів (Куп'янського й Дворічанського) Харківської області» (захищена 1955 року). Дисертація стала першою монографічною роботою, присвяченою говіркам цього регіону Слобожанщини).

Професійна діяльністьРедагувати

Від 1955 року (із перервою) почала працювати в Харківському державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди викладачем кафедри української мови (завідувач кафедри — кандидат філологічних наук, доцент О. Я. Петренко). 1960—1967 — через реорганізації педагогічних вишів, зокрема й Харківського педінституту, Л. А. Лисиченко працювала доцентом кафедри української мови ХДУ імені О. М. Горького. 1967—2003 — робота на посаді завідувача кафедри української мови ХНПУ імені Г. С. Сковороди. 1972—1980 — робота на посаді декана філологічного факультету ХДПІ імені Г. С. Сковороди. 2003—2015 — професор кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Наукова діяльністьРедагувати

Коло наукових інтересів — діалектологія, лексикологія, фразеологія, лінгвоконцептологія, лінгвопоетика, історія української мови, історія українського мовознавства, лінгводидактика. Окрім наукових і методичних праць.

ДіалектологіяРедагувати

У монографії «Говірки Східної Слобожанщини: поліаспектний аналіз» (2013) Л. А. Лисиченко розглядає діалект як історичну категорію, як мовний субстрат, що виникає на певному етапі становлення етносу й мусить або стати основою для формування мови народності чи нації, або влитися в єдину мову народу, отже зникнути. Але це зникнення не є витисненням діалекту з мовної системи завдяки впливу літературної мови, насамперед ідеться про діалектичну взаємодію між говорами й літературною мовою як поступову інтеграцію діалектів у єдину мову народу.

У монографії «Говірки Східної Слобожанщини: поліаспектний аналіз» (2013) Л. А. Лисиченко розглядає діалект як історичну категорію, як мовний субстрат, що виникає на певному етапі становлення етносу й мусить або стати основою для формування мови народності чи нації, або влитися в єдину мову народу, отже зникнути. Але це зникнення не є витисненням діалекту з мовної системи завдяки впливу літературної мови, насамперед ідеться про діалектичну взаємодію між говорами й літературною мовою як поступову інтеграцію діалектів у єдину мову народу.

Лексикологія. Лексична семантика.Редагувати

Л. А. Лисиченко поклала початок системному дослідженню української лексикології в теоретико-практичному аспекті. Питання лексичної семантики зазнали висвітлення в монографії Л. А. Лисиченко «Лексикологія української мови. Семантична структура слова» (1977), а за тим і в тексті докторської дисертації «Семантична структура слова в українській мові» (1978). Матеріалом для лінгвістичного аналізу послужили віддієслівні іменники української мови, у яких особливо помітна структурна організація лексичного ресурсу. У монографії «Лексико-семантична система української мови», яка вийшла двома виданнями (1997; 2006), увагу приділено таким макрокомпонентам, як семантичне поле, лексико-семантична група, тематична група. Проблема багатозначності українського слова в її поліаспектному розв'язанні найповніше презентована в монографії «Багатозначність у лексико-семантичній системі: структурний, семантичний, когнітивний аспект» (2008).

Лінгвоконцептологія. Концептуальна й мовна картини світуРедагувати

Л. А. Лисиченко належить до піонерів наукового осмислення й опису в національному мовознавстві таких понять, як концептуальна картина світу, мовна картина світу, концепт. На початку 90-их років ХХ століття з'являються її статті «Концептуальная и яыковая картины мира и их взаимодействие», «Формування мовної картини світу людини як засіб її духовного збагачення», «Мовна картина світу і стан мови», «Мовна картина світу та її рівні» та ін. Узагальнення теоретико-практичних аспектів лінгвоконцептології знайшло реалізацію в монографії «Лексико-семантичний вимір мовної картини світу» (Харків, 2009).

Харківська філологічна школа. Лінгвістичні традиціїРедагувати

Логічним продовженням опрацювання теоретико-практичного досвіду харківських філологічних традицій стала монографія «Харківська філологічна школа. Лінгвістичні традиції» (2015). На тлі широкого історико-лінгвістичного огляду Л. А. Лисиченко вирізняє три пріоритетні наукові постаті: Ізмаїла Івановича Срезневського, Олександра Опанасовича Потебню й Леоніда Арсеновича Булаховського, коментуючи науковий доробок кожного з них відповідно до часу та завдань, що стояли перед мовознавством у той період. Приділено увагу харківським мовознавцям ХХ ст. — початку ХХІ ст., що продовжують і розвивають традиції Харківської філологічної школи.

ЛінгводидактикаРедагувати

Помітним є внесок Л. А. Лисиченко в лінгводидактичний аспект вивчення мови в закладах вищої та середньої освіти (методичні статті, словники, методичні рекомендації для проведення лекційних і практичних занять та контрольних робіт, програми, підручники й посібники з української мови, науково-популярні видання про українську мову для школярів та студентів).

Науково-громадська діяльністьРедагувати

1987 — за ініціативи Л. А. Лисиченко було відновлено діяльність Харківського історико-філологічного товариства, що колись було започатковане О. О. Потебнею та М. Ф. Сумцовим. 1988—2015 — головний редактор збірника наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди «Лінгвістичні дослідження». Член редакційних колегій: всеукраїнського науково-методичного журналу «Вивчаємо українську мову та літературу» ВГ «Основа»; збірника наукових праць «Мова в професійному вимірі» Національного університету цивільного захисту України (м. Харків).

Участь у роботі спеціалізованих учених радРедагувати

1991—1995 — голова спеціалізованої вченої ради К 113.24.01 із захисту кандидатських дисертацій у Харківському державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди. 1996—2003 — голова спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 із захисту докторських дисертацій у Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. 2003—2015 — член спеціалізованої вченої ради К.64.053.05 із захисту кандидатських дисертацій у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди.

Основні наукові праціРедагувати

  • Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова (1977).
  • Лексико-семантична система української мови (1997).
  • Мовний образ простору і психологія поета: Наукова монографія (2001; у співавторстві).
  • Лексико-семантична система української мови / Видання друге, доповнене (2006).
  • Багатозначність у лексико-семантичній системі: структурний, семантичний, когнітивний аспекти (2008).
  • Лексико-семантичний вимір мовної картини світу (2009).
  • Ці невичерпні глибини мови: Наукова монографія (2011).
  • «І на тім рушникові…»: Монографія-мемуари (2012).
  • Говірки Східної Слобожанщини: поліаспектний аналіз (2014).
  • Харківська філологічна школа. Лінгвістичні традиції (2015; у співавторстві з Лисиченко Т. Ю.).

Основні лінгводидактичні праціРедагувати

  • Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія: Підручник для вузів (1973; у співавторстві).
  • Лексика української мови. Вип. І; ІІ (1988; у співавторстві).
  • Бесіди про рідне слово (1994).
  • Орфографічний словник української мови (1997; у співавторстві).
  • Українська мова. 10 11 клас (2000; у співавторстві).
  • Культура мови державного службовця: Навч. посібник (2002; у співавторстві).
  • Ділова українська мова в державному управлінні. Усне ділове мовлення (2003; у співавторстві).
  • Українська мова. Практикум. 10 11 клас (2008; у співавторстві);
  • Старослов'янська мова: курс лекцій, завдання для практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи (2011; у співавторстві).

Основні відзнаки та нагородиРедагувати

  • Медаль А. С. Макаренка за заслуги в галузі освіти й педагогічної науки Української РСР (1969)
  • Відмінник народної освіти Узбецької РСР (1974)
  • Відмінник народної освіти Української РСР (1985).
  • Призначено довічну державну стипендію Указом Президента України № 451/2012 «Про призначення довічних державних стипендій видатним діячам освіти».
  • Почесний професор Національного університету цивільного захисту України (2013)
  • Почесна нагорода «За вагомий внесок у розвиток освіти та науки» Міністерства надзвичайних ситуацій України (2013).

ДжерелаРедагувати

  • Лідія Андріївна Лисиченко : / НАН України. Інститут української мови. Автори вступ. ст. С. І. Дорошенко, О. О. Маленко; упоряд. бібліограф. І. Є. Богданова, Т. Ю. Лисиченко. — Харків: Видавництво «Монограф», 2018. — 104 с.; порт., ілюстр. (Біобібліографія вчених України).
  • Наукова особистість Л. А. Лисиченко в українському мовознавстві // Л. А. Лисиченко, О. А. Олексенко, О. О. Маленко, Т. Ю. Лисиченко. Кафедра української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди: традиції, досвід, персоналії. — Харків, 2014. — С. 48-57.
  • Лінгвістична школа доктора філологічних наук, професора Л. А. Лисиченко / уклад. С. І. Дорошенко, О. О. Маленко; Харк. нац. пед. у-т імені Г. С. Сковороди. — Харків: Монограф, 2013. — 36 с.
  • Лисиченко Л. А. «І на тім рушникові…»: Монографія-мемуари. — Харків, 2012.
  • Кочан І. М., Захлюпана Н. І. Лисиченко Лідія Андріївна // Українська лінгводидактика в іменах. — Львів, 2011. — С. 106 107.
  • Муромцева О. Г., Єрмоленко С. Я. Лисиченко Лідія Андріївна // Українська мова: Енциклопедія: Видання третє, зі змінами й доповненнями. — К., 2007. — С. 325.