Леопольдо Еліа
Леопольдо Еліа (італ. Leopoldo Elia; нар. 4 листопада 1925, Фано — пом. 5 жовтня 2008, Рим) — італійський політик. Член Народної партії Італії (PPI). Суддя Конституційного суду Італії, в уряді Карло Адзеліо Чампі (1993—1994) був Міністром закордонних справ (1994), в той час коли Беніаміно Андреатта був головою Народної партії парламентської групи.
Леопольдо Еліа Leopoldo Elia | |||
![]() | |||
| |||
---|---|---|---|
19 квітня 1994 — 10 травня 1994 | |||
Попередник: | Беньяміно Андреатта | ||
Наступник: | Антоніо Мартіно | ||
Ім'я при народженні: | італ. Leopoldo Elia | ||
Народження: |
4 листопада 1925 Фано, Провінція Пезаро і Урбіно, Марке, Королівство Італія[1][2] | ||
Смерть: |
5 жовтня 2008 (82 роки) Рим, Італія[1][2] | ||
Національність: | італієць | ||
Країна: | Італія і Королівство Італія | ||
Релігія: | католицька церква | ||
Освіта: | Римський університет ла Сапієнца | ||
Партія: | Народна партія Італії | ||
Батько: | Raffaele Eliad | ||
Нагороди: | |||
|
Біографія
ред.Народився 4 листопада 1925 року в місті Фано. Закінчив у 1947 році Римський університет за напрямком юриспруденція. Працював викладачем конституційного права в університетах Урбіно з 1960 до 1963 року, Феррари 1962—1963, Турині з 1963 до 1970 року та Римі з 1970 до 1997 року, отримав звання професора у 1962 році. У 1976 і 1984 році був обраний парламентом до Конституційного Суду Республіки Італії. З 21 вересня 1981 по 7 травня 1985 був його головою. У 1994 році був Міністром закордонних справ Італії.
Політичне життя
ред.У шістдесяті роки його діяльність зосереджувалась навколо конституційних та громадянських свобод. Його есе про форму правління для енциклопедії Закону 1970, мабуть найбільш відома та широко цитована на цю тему праця у післявоєнний період.[3] Це була його знаменита формула conventio ad excludendum, для опису неписаного правила післявоєнної Італії заблокованої демократії, у якій зміна уряду була практично неможливою через присутність у політичній системі однієї із найбільш сильної комуністичної партії на заході.
Леопольдо Еліа був обраний парламентом до Конституційного Суду Італії 30 квітня 1976 року, а 7 травня 1976 року він склав присягу. З 21 вересня 1981 року він був головою, а 24 вересня 1984 року переобраний на посаду Голови Конституційного Суду Італії. Після закінчення терміну призначення на посаду судді Конституційного Суду Італії., він починає відігравати все більш помітну роль у політичному житті держави: з 28 квітня 1993 року по 10 травня 1994 року він був міністром реформ Італії (Minister for Reforms) в уряді Карло Адзеліо Чампі, з 19 квітня по 10 травня 1994 рік був також міністром закордонних справ Італії, зайнявши місце Беніаміно Андреатті, який пішов у відставку.
Міністр закордонних справ
ред.Леопольдо Еліа перебував на посаді міністра закордонних справ Італії з 19 квітня 2010 року до 10 травня 2010 року.[4]
Нагороди
ред.- Кавалер Великого хреста ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (Рим) (2 червня 1975)
- Великий офіцер ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (27 грудня)
- Медаль «За внесок у розвиток культури та мистецтва Італії» (9 червня 1976)
Примітки
ред.- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #121508749 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б www.accademiadellescienze.it
- ↑ Marco Olivetti, «Elia, protagonista mite e tenace», Avvenire, 6 ottobre 2008.
- ↑ Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 412 с. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 412 с. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Consulta, è morto Leopoldo Elia (ang.). corriere.it, 6 października 2008. [dostęp 13 lutego 2011].
- Skocz do: 2,0 2,1 Nota biograficzna na stronie Ministerstwa Spraw Zagranicznych Włoch (ang.). [dostęp 13 lutego 2011].3. J.M. VERHAGEN[недоступне посилання] Archives, European Parliament (English)
- http://www.quirinale.it/elementi/DettaglioOnorificenze.aspx?decorato=35224 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]