Леонов Валентин Іванович
Валентин Іванович Леонов (1 вересня 1905 — 15 березня 1942) — український розвідник. Капітан. Начальник Першого управління (розвідувального) НКВС Української РСР (1941—1942). Голова особливої трійки, приймав участь у великому терорі і у розтрілах та катуванні не винних осіб. Організував підрив запоріжської ГЕС у 1941 році за результатами чого загинуло близько 100 тис людей. У 1942 році змінив прізвище, служив у розвідником, отримав у 1949 році звання підполковника. Далі його діяльність знаходиться у державній таємниці.[1]
| Леонов Валентин Іванович | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився |
1 (14) вересня 1905 Москва, Російська імперія | ||
| Помер | 15 березня 1942 (36 років) | ||
| Нагороди |
| ||
Життєпис ред.
Народився у вересні 1905 року в Москві. У 1917 році закінчив чотири класи 11-ї Московської гімназії, а у 1919 році — Московську трудову школу 2-го ступеня. У 1923 році закінчив Уманську окружну партійну школу[2].
З травня 1919 року — помічник завгоспа, вихователь в Московській дитячій колонії в с. Лещинівка Уманського повіту Київської губернії.
З вересня 1922 по липень 1927 рр. — помічник уповноваженого, згодом начальник відділення Уманського окружного відділу Державного політичного управління.
З липня 1927 по вересень 1928 рр. — очолював відділення Вінницького окружного відділу ДПУ.
У 1928—1929 рр. — оперуповноважений ДПУ у Харкові
У 1929—1935 рр. — оперуповноважений ДПУ у Дніпропетровську, де з посади помічника начальника відділу був підвищений до начальника відділення обласного відділу Народного комісаріату внутрішніх справ Української СРР.
У 1935—1937 рр. — начальник відділення обласного відділу Народного комісаріату внутрішніх справ Української СРР у Харкові, Сталіно (Донецьк).
З травня 1937 по лютий 1938 рр. — заступник начальника 4-го відділу Управління державної безпеки Управління НКВС, старший лейтенант держбезпеки.
З лютого по травень 1938 року — помічник начальника 4-го відділу УДБ Управління НКВС у м. Києві.
У червні 1938 року — призначений начальником 4-го відділу обласного УДБ Управління НКВС у м. Кам'янець-Подільський, а у подальшому — заступником начальника зазначеного Управління.
У 1939 році — обіймає посаду заступника начальника Управління НКВС у Запорізькій області.
З листопада 1941 по березень 1942 рр. — Начальник Першого управління НКВС Української РСР, на яке було покладено функції зовнішньої розвідки.
У 1942 році він загинув під час бойових дій[3].
Нагороди та відзнаки ред.
- Орден Леніна (1942)[4]
- Орден Червоного Прапора (1942)
- Тричі нагороджувався бойовою зброєю (1930, 1932, 1932) Колегією ДПУ Української СРР та Центральним виконкомом Української СРР
- До 2016 року одна з вулиць м. Запоріжжя носила назву вулиця Леонова, на честь внеску Валентина Івановича в організацію оборони міста від нацистських загарбників у 1941 р. У 2016 році вулиця Леонова була перейменована на бульвар Парковий, з урахуванням історичної назви вулиці.
Примітки ред.
- ↑ з особистої справи леонова
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! Валентин Леонов. Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 27 вересня 2017.
- ↑ Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 27 вересня 2017.
- ↑ Начальник 1-го Управления НКВД УССР Леонов В. И. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 27 вересня 2017.
Посилання ред.
- Українська зовнішня розвідка: від А до Я [Архівовано 18 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні. — К.: Ярославів Вал, 2011. — С. 410—414.
- Керівники Української зовнішньої розвідки. В. Хоменко, О. Скрипник, І. Шиденко, І. Білоконь, В. Романюк