Ланьо Михайло Іванович

український політик

Михайло Іванович Ланьо (нар. 17 листопада 1964, с. Куштановиця, Мукачівський район, Закарпатська область, Українська РСР) — український політик, Народний депутат України VII та VIII скликань. Член депутатської групи «Партія „Відродження“», входив до «Партії регіонів» та депутатської групи «Воля народу». З 2022 року голова Мукачівської районної ради від партії Батьківщина.

Михайло Іванович Ланьо
Народився 17 листопада 1964(1964-11-17) (59 років)
с. Куштановиця, Мукачівський район, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Закарпатський державний університет
Членство Верховна Рада України VIII скликання і Верховна Рада України VII скликання
Посада народний депутат України[1] і народний депутат України
Партія Партія регіонів
Відродження
У шлюбі з Ланьо Павла Ніколетта Михайлівна[2]
Діти Ланьо Павло
Ланьо Михайло
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України
Україна Народний депутат України
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 27 листопада 2014
8-го скликання
Депутатська група «Партія „Відродження“»[ком. 1] 27 листопада 2014 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Життєпис ред.

Народився у с. Куштановиця Мукачівського району Закарпатської області УРСР.

З 1983 року по 1985 рік проходив строкову військову службу в лавах Радянської армії.

З 1992 року по 1998 рік працював на різних посадах в українсько-американському СП «РІО — ЛТД».

Освіта вища, закінчив економічний факультет Ужгородського державного університету інформатики економіки і права у 2005 році, отримав спеціальність бакалавра з економіки і підприємництва.

З грудня 1992 року по січень 1995 року працював майстром українсько-американського спільного підприємства, звільнений за власним бажанням. З січня 1995 року по березень 1998 року працював водієм спільного підприємства «Спедітор». Звільнений за власним бажанням.

19962003 рр. — президент ФК «Приладист».

З квітня 2000 року по листопад 2012 року працював у ТОВ «Універсал» на посаді віце–президента. 

У 2003 році закінчив економічний факультет Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права, пізніше перейменованого на Закарпатський державний університет (ЗакДУ).

20042006 рр. — президент ФК «Підгоряни».[3]

У 2006 році був обраний депутатом Закарпатської обласної ради.

З грудня 2006 р. — голова Федерації футболу Закарпаття.[3]

З 2007 р. — член Виконкому ФФУ.

У 2010 році присвоєно звання «Заслужений працівник фізичної культури та спорту України».

Політика ред.

Депутат Мукачівської міськради (20022006), депутат Закарпатської облради (20032012).[3]

2012—2014 рр. — народний депутат VII скликання, член депутатської групи «Суверенна європейська Україна».[3] Балотувався у одномандатному виборчому окрузі № 70 (Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський, Перечинський, Свалявський райони, частина Мукачівського району Закарпатської області).

Володимир Ланьо один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок президент Кравчук кваліфікував як національну зраду.[4]

16 січня 2014 року, під час Євромайдану, голосував за диктаторські закони.[5]

З 2014 р. — народний депутат VIII скликання від групи «Воля народу».

За дослідженням руху «Чесно» станом на 9 лютого 2015 року Михайло в Верховній Раді України VIII скликання був абсолютним рекордсменом за кількістю помічників народного депутата (28 осіб), серед котрих Михайло Михайлович Ланьо та Павла Ніколетта Михайлівна Ланьо.[2]

В 2022 році обраний головою Мукачівської районної ради від партії ''Всеукраїнське об'єднання''Батьківщина''

Інцидент в Мукачеві ред.

Після зустрічі з Ланьо 11 липня 2015 року, яка згодом переросла в перестрілку між людьми Ланя та міліцією з одного боку та бійцями «Правого сектору» з іншого, останні звинуватили нардепа Михайла Ланя та начальника міліції Закарпаття Шаранича в організації в області каналу контрабанди цигарок.[6] Згодом, у своєму офіційному виступі Михайло Ланьо заявив, що безпосередньо перед перестрілкою розмовляв із командиром «Правого сектору» на Закарпатті про санаторії.[7] 12 липня 2015 р. Михайло Ланьо заявив, що до нього не приходили з СБУ і слідчі, однак обшук в його помешканні був проведений. Разом з тим нардеп не зазначив, хто саме проводив обшук його помешкання.[8]

Розслідування ред.

10 жовтня 2023 року до Андрія Балоги та Михайла Ланьо прийшли з обшуками СБУ та НАБУ у справі щодо корупційних схем із продажу комунальної власності за заниженими цінами. Зокрема, продаж землі біля стадіону Авангард, через що можливо бюджет недоотримав 100 млн грн[9].

Кримінальні справи ред.

Мав судимість за статею 206 ч. 2 ККУ[10], за іншою інформацією він був засуджений за ст. 152 ККУ (зґвалтування). Кличка «Блюк»[11].

За словами Юрія Луценка, у 2005 році він, на той момент Міністр внутрішніх справ України, отримав інформацію, що «ключовим керівником злочинної організації на Закарпатті, яка займалася контрабандою, був діяч на прізвисько „Блюк“». Як з'ясувалось, кримінальний авторитет «Блюк» та член партії Регіонів Михайло Ланьо — одна й та ж особа.[3]

Особисте життя ред.

  • Дружина — Маріанна Володимирівна Ланьо (Павлик). З дружиною виховують трьох дітей: Михайла, Ніколетту та Мартіну. Ланьо (Павлик) Маріанна Володимирівна народилася в с. Ключарки Мукачівського району Закарпатської області в 1973 році. Працює директором ПП «Червоний дракон» у м. Мукачеві Закарпатської обл.
  • Брат — Ланьо Іван Іванович, народився 1963 року в с. Куштановиця Мукачівського району Закарпатської обл. Проживає в с. Кучава Мукачівського району. Вдруге обраний на посаду міського голови міста Свалява Закарпатської області. В 2005 році — член Соціалістичної партії України (СПУ) Олександра Мороза, секретар Свалявського райкому СПУ. В листопаді 2005 року предстоятелем УПЦ Московського патріархату Володимиром нагороджений орденом святого преподобного Нестора Літописця «За увагу до церковних заслуг».[12]

Нагороди ред.

Примітки ред.

Коментарі

  1. Увійшов до складу групи 6 листопада 2015-го, до того був членом депутатської групи «Воля народу»

Посилання на джерела

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  2. а б Дослідження Руху ЧЕСНО: серед помічників депутатів 18 екс-конкурентів [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.], 10.02.2015
  3. а б в г д Нардеп Ланьо имеет прозвище Блюк [Архівовано 14 липня 2015 у Wayback Machine.], Оксана Смола, Газета по-українськи, 14.07.2015
  4. Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 19 липня 2017. 
  5. Поіменне голосування про проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879) — за основу та в цілому [Архівовано 25 лютого 2020 у Wayback Machine.], Верховна Рада України.
  6. З'явилося відеозвернення бійців «Правого сектора», які брали участь у перестрілці в Мукачеві [Архівовано 2015-07-13 у Wayback Machine.] ТСН, 12 липня 2015 р.
  7. Депутат Ланьо переконує, що перед стріляниною говорив з бійцями «Правого сектору» про санаторії [Архівовано 2015-07-14 у Wayback Machine.] ТСН, 12 линня 2015 р.
  8. «Непричетний» Ланьо розповів про обшук і вплив Балоги на ПС [Архівовано 13 липня 2015 у Wayback Machine.] Українська правда, 12 липня 2015 р.
  9. СБУ та НАБУ прийшли з обшуками до мера Мукачева. РБК-Украина (укр.). Процитовано 18 жовтня 2023. 
  10. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Блюк не вказано текст
  11. Президентская братва: «Балоганы», Вася «Ресторан», «Блюк», «Осел», клан Дженовезе и прочая грязь [Архівовано 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Украина криминальная.
  12. Митрополит УПЦ (МП) наградил орденом криминального социалиста «Осла». Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Процитовано 19 липня 2015. 
  13. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1096/2011 Про відзначення державними нагородами України [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.], Адміністрація Президента України

Посилання ред.