Шевченко Лазар Васильович
Ла́зар Васи́льович Шевче́нко (1879, с. Гнідин, нині Київської області — 1937) — український актор на характерних і героїчних ролях, режисер Всеукраїнського радіомовлення в Києві.
Лазар Васильович Шевченко | |
---|---|
Ім'я при народженні | Лазар Васильович Шевченко |
Народився | 6 листопада 1879 Гнідин, Російська імперія |
Помер | 7 квітня 1937 (57 років) Київ |
Громадянство | Російська імперія, СРСР |
Національність | Українець |
Діяльність | актор, режисер |
У шлюбі з | Довбня Ганна Баніфатієвна |
Діти | Гаврилова Богуслава Лазарівна |
Ролі: в інсценізації поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» (1921 р., полковник), а також в п'єсах: Івана Карпенка-Карого «Суєта» (1923 р., вчитель гімназії Михайло), Миколи Куліша «97» (1924 р., куркуль Гнат Гиря), Харальда Бергстедта і Гната Юри «Коронний злодій» (1925 р., кардинал), Олександра Ржешевського «Трибунал» (1932 р., командарм), Володимира Кіршона «Чудесний сплав» (1934 р., сторонній громадянин).
Жертва сталінського терору.
Біографія
ред.6 листопада 1879 рік (за старим стилем) — народився в с. Гнідин, Київської області. Батьки — Василь Трохимович та Христина Онисимівна Шевченко. Брат — Йона Васильович Шевченко (1887—1937 рр.) театральний критик, театрознавець і актор школи Леся Курбаса.
1890 рік можливого закінчення сільської церковно-приходської школи.
1901 рік — перебував на дійсній військовій службі, а потім був переведений в ополчення 1-го розряду.
1906—1911 рр — актор театру «Руська бесіда» у Львові. За цей період багато гастролював: м. Таганрог, м. Чернівці. Здебільшого актор виконував харáктерні ролі, а також з'являвся перед глядачами в образах героїв і коханців. Належав до субкультури Львівські Батяри.
1911 рік — до Льовова приїжджає видатний тенор Олександр Мишуга. Лазар Васильович робить протекцію для Михайлини Жарської, щоб Мишуга прослухав її голос і давав їй уроки.
В 1911 році за запрошенням Павла Прохоровича разом з Євгеном Коханенко та Михайлиною Жарською переїхав у Наддніпрянський театр в місто Армавір до трупи П. Прохоровича. Водночас до Армавіра з Києва приїхала ще й початкуюча актриса Поліна Самійленко — дружина Йони Шевченка. Через багато років у своїх спогадах вона про свої враження від львів'ян напише наступне: «… Разом зі мною вступили до колективу… ще троє акторів. Вони приїхали з галицького театру „Руська бесіда“. Це були Лазар Шевченко, Міся Жарська та Євген Коханенко. Приваблював їхній досить елегантний зовнішній вигляд, приваблювала й вимова, що, незважаючи на незвичні для нас наголоси, немовби випливала з джерел якоїсь своєрідної мелодії. Вони розмовляли в житті і на сцені своєю рідною мовою. А було багато акторів з трупи Прохоровича, які в житті розмовляти українською мовою соромилися, вважаючи її „мужицькою“, тому їхній закулісний жаргон одгонив якимось лакейським патяканням».
1912 рік — гатролі до Росії Гуцульського Народного театру, який очолював Гнат Хоткевич. З Гнатом Хоткевичем тісно співпрацював Лесь Курбас. Хоткевич назначив Леся Курбаса керівником та ідейним надхненником цих гастролей. Лесь Курбас у своїх 3-х листах звертається до Гната Хоткевича і каже: «Для того, щоб успішно організувати гастролі в Росії, я пропоную призначити директором гастролей Лазаря Васильовича Шевченко…Я вважаю, що Він має надзвичайно високі організаційні здібності і авторитет, який будуть визнавати актори (трупа з простих селян)».
18 січня 1912 рік — одружився із Михайлиною Іванівною Жарською.
30 травня 1913 року народився син Феодосій.
Влітку 1913 року — Лазар Шевченко приєднався до акторського подружжя Софії та Йосипа Стадників, щоб разом здійснити творчу поїздку до Житомира. Ось що писала в четвер 3 липня про ті гастролі американська емігрантська газета «Свобода» в замітці «Бояться галицької України» (текст без змін — В. Г.): «Колишній директор галицького українського театру, артист Йосиф Стадник з своєю женою Софією та артистом Л. Шевченком приїхали на гостинні виступи до Житоміру в трупу І. М. Горемики. Полїцмайстер не хотїв підписати афіш, що сповінцав про вистави „українських артистів при участи відомих артистів галицького українського театру Софії і Осипа Стадника та Лазаря Шевченка“. Треба було згодити ся на те, щоби підкреслені небезпечні титули полїція вичеркнула і в такім виглядї афіш дозволено».
1916 рік — в Гнідинській церкві Лазар Васильович Шевченко разом із Михайлиною Іванівною Жарською хрестили свого первістка Феодосія. Так говорить запис в Гнідинських метричних книгах. Хрещеним батьком Феодосія Лазаровича Шевченко був губернський радник Павло Васильович Прохорович — керівних трупи театру в Армавірі.
1918 рік — виступав на підмостках Державного народного театру, яким керував Панас Саксаганський
1919 рік (приблизно) у Михайлини та Лазаря народився другий син Богдан. В 1941 році він загинув в місті Куйбишеві.
З 1920 року — актор в театрі імені Івана Франка. Ролі: в інсценізації поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» (1921 р., полковник), а також у п'єсах: Івана Карпенка-Карого «Суєта» (1923 р., вчитель гімназії Михайло), Миколи Куліша «97» (1924 р., куркуль Гнат Гиря), Харальда Бергстедта і Гната Юри «Коронний злодій» (1925 р., кардинал), Олександра Ржешевського «Трибунал» (1932 р., командарм), Володимира Кіршона «Чудесний сплав» (1934 р., сторонній громадянин).
1923 рік — в Києві одружився з Довбня Ганною Баніфатієвною, педагогом дошкільного виховання.
1924 рік — у Ганни та Лазаря народилась дочка Богуслава.
З 1934 року працював режисером українського радіомовлення в Києві (інформація з «Енциклопедії українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича).
В 1937 р. Лазаря Шевченко викликали на допит в НКВС, і повернувшись звідти, на другий день він почав почувати себе погано і за місяць його не стало. За інформацією від української діаспори в США, Лазар Шевченко був отруєний під час допиту в НКВС. Офіційний діагноз лікарів — рак легенів.
Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.
Примітки
ред.Література
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Газета для Гнідинської сільської громади «Срібна підкова» № 141, стаття «Актори трагічної долі» Автор: Василь Галатенко, с. Гнідин, 09.12.2016 рік.
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |