Кюлліє (араб. كلية‎, тур. Külliye) — комплекс громадських будівель в Османській імперії, покликаний задовольнити потреби людей, що проживають навколо.

НазваРедагувати

Назва походить від арабського слова «кюлл», що перекладається як «все».

СтруктураРедагувати

Концепт кюлліє походить від давнього концепту мечеті як місця не лише для молитов, але й для харчування, навчання та ночівлі для бідних.

Кюлліє могло включати такі будівлі: мечеть, медресе, бібліотека, лазню, лікарню, початкову школу (тур. sıbyan mektebi), притулки (тур. tabhane), благодійні їдальні (тур. imaret), гробниці (тур. türbe), ринок, караван-сарай, готель (тур. han), мувакітхане (приміщення, де зберігався точно вивірений годинник, за якими визначали час намазу), фонтани різного призначення - шадирвани, чешме і себілі тощо. Не було правила, щоб в кожній кюллії обов'язково були всі ці будівлі. При будівництві враховувалися потреби місцевого населення.

Всі будівлі в складі кюлліє з самого початку планувалися як єдиний комплекс і будувалися відповідно до цього плану. Але, як видно на прикладі Айя Софії, деякі кюллії виникали навколо одного вже існуючого будинку.

У центрі більшості кюллій епохи Османської імперії знаходиться мечеть, а навколо неї вже розташовуються інші будівлі комплексу. Бувають кюллії, в центрі яких знаходиться не мечеть, а медресе, але таких значно менше.

ІсторіяРедагувати

Кюлліє, як правило, це комплекс, що складається з мечеті і оточуючих її будівель соціального, релігійного і торгового призначення. Перші кюллії зустрічаються вже в епоху сельджуків і караханидів.

Кюллії були центральним елементом міської архітектури Османської імперії. В ісламі людина отримує винагороду (саваба) і після своєї смерті, поки люди користуються тими благодійними будівлями, які він звів. Їх будували правителі, члени їхніх сімей, представники правлячої еліти, багаті люди з метою послужити народу. Їхньою метою було те, щоб мусульмани, які безкоштовно обслуговуються в куллії, молилися за них чи членів їхньої родини. Благодійники забезпечували економічні потреби побудованих ними кюллій за допомогою створюваних тут же вакфів. Теперішнім аналогом кюлліє є соціальні служби.

З приходом турків-османів у Анатолію з XI століття Кюллі набули широкого поширення, а їх золотий вік припав на епоху розквіту Османської імперії. Величними зразками таких комплексів є кюлліє Фатіх, побудована султаном Мехмедом II Завойовником і займає площу 101 000 м2, і кюлліє Сулейманія, побудована султаном Сулейманом I Пишним і відома великими розмірами своїх будинків. Багато кюллій Стамбулу побудовано Сінаном.[1]

ПриміткиРедагувати

  1. H. G. Agkun, 2008

ДжерелаРедагувати