Куріпка довгодзьоба
| Куріпка довгодзьоба | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Rhizothera longirostris (Temminck, 1815) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Perdix longirostris Rhizothera longirostris longirostris | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Куріпка довгодзьоба[2] (Rhizothera longirostris) — вид куроподібних птахів родини фазанових (Phasianidae)[3]. Мешкає в Південно-Східній Азії. Саравацька куріпка раніше вважалася підвидом довгодзьобої куріпки, однак була визнана окремим видом.
Опис ред.
Довжина птаха становить 30-35 см, самці важать 800 г, самиці 700 г. У самців голова з боків, шия і горло іржасто-руді, лоб, тім'я і потилиця темно-каштанові. Груди сірі, решта нижньої частини тіла рудувато-коричнева. живіт і гузка дещо світліші. Верхня частина тіла плямиста, каштаново-чорна, на крилах є білуваті плями. Дзьоб міцний, довгий, вигнутий донизу. Самиці мають подібне забарвлення, однак сіра смуга на грудях у них відсутня, обличчя, горло і нижня частина тіла у них повністю рудувато-коричневі.
Поширення і екологія ред.
Довгодзьобі куріпки мешкають на Малайському півострові (на південь від південної М'янми і південного Таїланду), на Суматрі і Калімантані (за винятком центральної і північно-західної частин острова). Вони живуть в густих бамбукових заростях та у відносно сухих тропічних лісах. Зустрічаються територіальними парами, на висоті до 1000 м над рівнем моря, місцями на висоті до 1500 м над рівнем моря. В кладці від 2 до 5 яєць, інкубаційний період триває 18-19 днів.
Збереження ред.
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Довгодзьобим куріпкам загрожує знищення природного середовища.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Rhizothera longirostris: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 22 січня 2023
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2023). Pheasants, partridges, francolins. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 січня 2023.
Джерела ред.
- Steve Madge, Phil McGowan und Guy M. Kirwan: Pheasants, Partridges and Grouse. A Guide to the Pheasants, Partridges, Quails, Grouse, Guineafowl, Buttonquails and Sandgrouse of the world. Christopher Helm, London 2002, ISBN 0-7136-3966-0.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |