Куляс Юліан
Юліан Куляс (англ. Julian Kulas; нар. 3 червня 1944) — громадсько-політичний діяч, банкір, адвокат США українського походження[1].
| Юліан Куляс | |
|---|---|
| англ. Julian Kulas | |
| Народився |
5 червня 1933 (90 років) Боратин, Польська Республіка |
| Громадянство | США |
| Національність | українець |
| Діяльність | банківська справа, громадська діяльність |
| У шлюбі з | Єлизавета Богданович |
| Діти |
Ярослав Павло Лілія |
| Нагороди |
  |
Життєпис ред.
| Цей розділ можливо було дослівно скопійовано[en] з https://esu.com.ua/search_articles.php?id=51564, https://ukrainianpeople.us/українські-стежі-у-чикаго-юліян-куляс/ Порушення АП, можливо у порушення політики Вікіпедії стосовно авторських прав. |
Народився 1933 року в селі Боратин Ярославського повіту Львівського воєводства II Речі Посполитої (натепер Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Під час Другої світової війни, у 1942 році, його батька з родиною німці вивезли працювати в Німеччині, де він виготовляв меблі для польових медичних наметів. Коли в травні 1945 року завершилася війна, Юліан мешкав разом з батьками в таборі «Ді Пі». Навчався в українських гімназіях у таборах для переміщених осіб. Водночас стає активним членом «Пласту» і спортивного товариства «Дністер».
У 1949 році Куляси емігрували до США[1] й почали працювати на фермі у штаті Джоржія. Їх сільське життя тривало близько восьми місяців і скінчилось, коли голова родини отримав гарний заробіток за майстерно зроблені дерев'яні лавки для місцевої новозбудованої католицької церкви й нові замовлення на столярські роботи. У 1950 році з'явилася можливість переїхати до Чикаго. Тут Юліан продовжив навчання в школі й вступив до куреня «Червона Калина», який був створений у 1949 році пластуном сеньйором Ярославом Раком. Разом з Іваном Красником, Григорієм Масником, Богданом Білинським та Володимиром Вірощуком хлопець вступив до спортового товариства «Січ» (з 1951 року — Levy — Lions of Ukrainian — American Sport Association), котре мало футбольний клуб вищої ліги «Леви». Футбольна збірна Чикаго, до якої потрапив Юліян Куляс, проводила успішні змагання на власному полі з різними клубами європейських міст.
Вивчав право в Іллінойському університеті та Університеті Депол у Чикаґо, закінчив вищу офіцерську школу[1]. У 1958 році отримав право на адвокатську практику в штаті Іллінойс та заснував компанію «Куляс & Куляс». У 1960 році став суддею Верховного Суду США. 1963 року за сприяння української громади започаткував ощадний банк «Певність», з бюджету якої щороку виділялося 5 % від загального капіталу на потреби діаспори.
З 1974 року очолює Українсько-американську організацію Демократичної партії США. Протягом 1974—1977 років був головою Іллінойського відділення Українського Конгресового комітету Америки. 1974 року обирається головою Світового Конгресу Вільних Українців.
У 1978 році увійшов до складу Ради США у справі Голокосту[1]. 1979 року стає членом Чиказької комісії у справах людських взаємин. У тому ж році став абсольвентом Школи оборонної розвідки. 1981 року здобув ступінь магістра з військової історії в Національному університеті оборони у Вашинґтоні[1]. Має звання полковника військової розвідки у резерві.
У другій половині 1983 року змінилося банківське законодавство й виникла можливість залучати кошти, надавати якісні послуги на теренах всіх американських штатів, що значно зміцнило його фінансовий стан та сприяло збільшенню сум пожертв на розбудову української культурної, освітньої та спортової бази як в самому Чикаго, так і за його межами. У 1984 році, маючи чистий прибуток у 11 млн. 652 тисячі доларів та 470 активів на 91 млн. 173 тисячі доларів, резервів і нерозділеного доходу на 4 млн. 845 тисяч доларів, банк Юліана Куляса розпочав свою діяльність на нових ринках вже під назвою Перший Український Федеральний Ощадний Банк «Певність». Того ж року стає членом оргкомітету вшанування пам'яті жертв «Голодомору — Геноциду 1932—1933 рр».
Починаючи від президента США Рональда Рейган знайомий з усіма очільниками країни. У 1980—1986 роках як адвокат успішно вів справу юнака В. Половчака, якого батьки хотіли силоміць забрати із собою, повертаючись до УРСР. Від 1986 року обіймає посаду заступника голови Українсько-американського товариства адвокатів[1]. Того ж року був у складі американської делегації. Учасник Віденської конференції Безпеки і Співпраці в Європі у складі 1988 року друге очолив Світовий Конгрес Вільних Українців. Також того ж року став головою комітет в США з відзначення 1000-ліття християнства в Україні. У 1989 році визнаний Українським Конгресовим Комітетом Америки «Людиною Року».
У 1991 році обирається першим головою Комітету міст-побратимів Чикаґо–Київ. 1993 року втретє очолив Світовий Конгрес Українців. Долучився до ініціативи Клубу 500 щодо придбання приміщення для Генерального консульства України в Чикаго. Під час президентських виборів 1996 року підтримував Білла Клінтона від Демократичної партії. Юридичний радник українського консульства у Чикаго.
Бере активну участь в українському культурному, громадському і спортивному житті у США, очолює фундацію «Спадщина»[1]. Через цю фундацію, вартість майна якої становить близько 13 млн доларів, фінансово підтримував футбольний клуб «Крила», ансамбль «Громовицю», школу ім. Св. о. Миколая, однойменну парафію УГКЦ, міські станиці СУМу та Пласту, Український національний музей у Чикаго, Український католицький університет (Львів, УКУ), Острозьку та Києво-Могилянську академії, Інститут досліджень української діаспори в Урбан-Шампейні, штат Іллінойс (співзасновником якого став у 1998 році), Іллінойську фундацію розбудови українських студій
Від 2001 року є почесним доктором Українського вільного університету в Мюнхені (ФРН)[1]. 2004 року його банк об'єднався із банком «MB Financial». Відтоді Ю. Кудяс є членом ради його директорів. Українська діаспора вважала його своїм «зв'язковим» з президентом Бараком Обамою.
У 2009 році відвідував разом з футбольною командою сумівців «Крила» (капітаном якої на той час був його онук Микола, а тренером — син Павло) смт. Богородчани на Івано-Франківщині та Львів. Активний діяч чиказького СУМу, належить до Ради парафії Св. Володимира і Ольги.
Нагороди ред.
- орден «За заслуги» ІІІ ступеня (1997 рік)[2][1]
- орден Св. Станіслава із врученням Командорського Хреста (2003)
- орден «За заслуги» ІІ ступеня (2008)[3]
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к Климчак М. Юліан Куляс // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8. Архівована копія. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 1 серпня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ ZakonOnline (19 серпня 1997). Указ № 850/97 від 19.08.1997 Про нагородження відзнакою Президента. zakononline.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 27 січня 2020.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №752/2008. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 27 січня 2020.
Джерела ред.
- Климчак М. Юліан Куляс // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8. [Архівовано 1 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Українські стежі у Чикаго. Юліян Куляс [Архівовано 1 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Юліан Куляс: «Янукович продав Україну» [Архівовано 1 серпня 2017 у Wayback Machine.]