Криза присяги — криза 9-11 липня 1917 року, пов'язана з відмовою солдатів, здебільшого польських легіонів, принести присягу на вірність Королівству Польському та бути союзниками з арміями Німеччини та Австро-Угорщини до кінця Першої світової війни. В основному учасниками були солдати 1 і 3 бригади польських легіонів.

Відмова від присяги легіонерів 2-го піхотного полку
Легіонери 2-го полку уланів стоять перед кинутою зброєю після відмови від присяги

Історія ред.

Після видання Акту 5 листопада 1916 року німецький генерал-губернатор Ганс Гартвіг фон Беселер навесні 1917 року розпочав організацію Польських збройних сил (нім. Polnische Wehrmacht) і вирішив включити до них польські легіони. Це викликало необхідність скласти присягу на вірність німецькому імператору Вільгельму II (попередня присяга була складена австро-угорському монарху[1]). У порядку присяги, серед іншого, говорилося: що

  ...батьківщині своїй, Польському королівству і моєму майбутньому королю на землі, на воді і на всякому місці буду вірно і чесно служити, а в нинішній війні вірно зберігатиму братерство по зброї з військами Німеччини та Австро-Угорщини і країн в союзі з ними  

— Stanisław Głąbiński, [2].

Юзеф Пілсудський, політик із найбільшим впливом у легіонах, рекомендував легіонерам не складати присяги. Більшість солдатів 1-ї та 3-ї бригад демонстративно ухилилися від нього 9 липня 1917 року. Натомість більшість вояків 2-ї бригади, яка не орієнтувалась на Юзефа Пілсудського (її командував генерал Юзеф Галлер), склали присягу. Ці солдати приєдналися до «Polnische Wehrmacht», який тим часом називався Польським допоміжним корпусом — під німецьким командуванням і набраним із мобілізованих.

Легіонери, які відмовилися прийняти присягу, були інтерновані у два табори: солдати у табір у Щипйорно, а офіцери у Бенямінові. У ніч з 21 на 22 липня 1917 року Юзефа Пілсудського та Казимира Соснковського заарештували. Після короткого ув'язнення в кількох в'язницях Пілсудського перевезли до Магдебурга, де він перебував у суворій ізоляції у військовій фортеці. В серпні 1918 року Соснковського перевели до нього[3].

На знак протесту проти інтернування польських солдатів Тимчасова державна рада, яка керувала в Королівстві Польському, саморозпустилася, а її обов'язки перебрала Регентська рада[4].

Примітки ред.

  1. Wacław Lipiński: Walka zbrojna…, s. 62. Mieczysław Wrzosek: Polski czyn zbrojny…, s. 102.
  2. Stanisław Głąbiński: Wspomnienia polityczne, Pelplin 1939, s. 289.
  3. Andrzej Garlicki: Józef Piłsudski 1867—1935, s. 197.
  4. Winnicki Z. J., Rada Regencyjna Królestwa Polskiego i jej organy (1917—1918), Wrocław 2017, s. 29.

Бібліографія ред.


  • Анджей Гарліцький : Юзеф Пілсудський 1867—1935, Spółdzielnia Wydawnicza «Czytelnik», Варшава 1989, вид. II, ISBN 83-07-01715-7.
  • Вацлав Ліпінський : Збройна боротьба за незалежність Польщі в 1905—1918 роках, Oficyna Wydawnicza Volumen, Варшава 1990,ISBN 83-85218-00-9.
  • Mieczysław Wrzosek : Польські збройні дії під час Першої світової війни 1914—1918, Національне видавництво «Wiedza Powszechna», Варшава 1990,ISBN 83-214-0724-2.

Посилання ред.