Коялович Михайло Йосипович
Коялович Михайло Йосипович (20 вересня (2 жовтня) 1828, Кузьниця — 23 серпня (4 вересня) 1891, Санкт-Петербург) — російський історик, викладач, публіцист.
| Коялович Михайло Йосипович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 20 вересня (2 жовтня) 1828 або 1828[1] Кузьниця, Сокольський повіт, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія |
| Помер | 23 серпня (4 вересня) 1891 або 1891[1] Санкт-Петербург, Російська імперія[2] |
| Поховання | Нікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | історик |
| Alma mater | Віленська духовна семінарія Санкт-Петербурзька духовна академія |
| Заклад | Санкт-Петербурзька духовна академія |
| Науковий ступінь | доктор богослов'я |
| Відомі учні | Жукович Платон Миколайович Кипріянович Григорій Яковичd Харлампович Костянтин Васильович Котович Іван Антоновичd |
| Аспіранти, докторанти | Жукович Платон Миколайович |
| Діти | Q98828477? |
 Коялович Михайло Йосипович у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Народився в Кузьниці Сокольського повіту Гродненської губернії в родині священика. 1851 року закінчив Литовську семінарію у Вільному, 1855 року — Петербурзьку духовну академію. У різні роки викладав у Ризькій та Петербурзькій духовних семінаріях. Член Археографічної комісії в Санкт-Петербурзі. З 1862 року — у Петербурзькій духовній академії: інспектор (1874—1878), професор (з 1873), помічник ректора на церковно-історичному відділенні (1878—1884).
Був прибічником слов'янофільської та панславістської інтерпретацій історичного минулого. Виходив з ідеї суб'єктивності пізнання історичного. Розглядав розвиток історіографії в руслі єдиного процесу поступу історичної самосвідомості суспільства. Вважав, що росіяни, українці та білоруси походять від спільного кореня, належного до слов'янського етносу, об'єднані православ'ям і складають єдине ціле — російський народ. Виступав за урядову підтримку православ'я. Полемізував з Миколою Костомаровим та іншими істориками й публіцистами з питань національної та конфесійної політики уряду в західних губерніях Російської імперії та Царстві Польському, проблем української та польської історії.
Автор праць з історії Литовсько-Руської держави та Польщі, історії української та білоруської церкви, міжконфесійних взаємин, польсько-російських відносин, російської суспільно-політичної думки та історіографії. За його редакцією видано: «Документы, объясняющие историю Западно-Русского края и его отношения к России и к Польще» (Санкт-Петербург, 1865), «Дневник Люблинского сейма 1569 года. Объединение Великого княжества Литовского с королевством Польским» (Санкт-Петербург, 1869), а також низку джерел з історії польсько-російських відносин XVI—XVII століття.
Помер у Санкт-Петербурзі.
Примітки
ред.- ↑ а б Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Коялович Михаил Осипович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
Джерела
ред.- Пінчук Ю. А., Ясь О. В. Коялович Михайло Йосипович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
Література
ред.- Бершадский И. Коялович М. О. «Журнал Министерства народного просвещения», 1891, № 10;
- Пальмов И. С. Памяти М. И. Кояловича (23 августа 1891 г.): Речь, произнесенная в торжественном собрании славянского благотворительного общества 1-го декабря 1891 г. СПб., 1891
- Родосский А. Биографический словарь студентов первых XXVII-ми курсов Санкт-Петербургской духовной академии. СПб., 1907
- Языков Д. Д. Обзор жизни и трудов покойных русских писателей и писательниц, вып. 11. СПб., 1909
- Костомаров Н. И. По поводу книги «История русского самосознания по историческим памятникам и научным сочинениям» М. О. Кояловича. В кн.: Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования, т. 16: Русские инородцы. М., 1996
- Черепица В. Н. М. О. Коялович: История жизни и творчества. Гродно, 1998.