Король Петро Макарович

Король Петро Макарович - поет.

Життєпис

У бідній селянській родині Макара Даниловича Короля і Галини Ничипорівни 22 січня 1950 року народився син петро. Петро Макарович Король народився в 1950 р. в Бобриці, був небайдужий до мальовничої краси природи та закоханий у свою землю.

Ріс Петро жвавим допитливим хлопчиком, і ніхто не здогадувався, що у нього поганий зір. І тільки перша вчителька Скуйбіда Марія Ларіонівна помітила це. Вона вирізувала йому з паперу великі літери, він зблизька трохи бачив їх, запам'ятовував на дотик і таки навчився читати. Важче доводилось з письмом.

Через бідність сім'я не мала змоги лікувати дитину. Батько був інвалідом, бо працюючи в Ленінграді на заводі, був травмований. Мати була колгоспницею, їй мало платили за трудодні. За сприяння школи хлопця влаштували в інтернат для слабозорих дітей у м. Горлівка. Пізніше така школа відкрилась у м. Боярка, і Петра перевели туди на навчання, ближче до родини. Здібний до навчання, активний у житті школи, він успішно здобув середню освіту і став студентом філологічного факультету Київського державного університету. Писав вірші ще за шкільною партою, а в університеті став душею літературної студії "Кобза", якою керував тоді поет Володимир Забаштанський. На сторінках районної газети "Шляхи до комунізму" ("Нині новий день") почали з'являтися вірші за підписом "П. Король, с. Бобриця". Забравши у Петра зір, доля наділила його чуйною душею, щирістю, ніжністю почуттів.

Петро Макарович разом зі студентами університету пішов 22 травня до пам'ятника Тарасу Шевченку, - і за це його виключили з університету, заборонили друкувати його вірші.

Важко довелося жити Петру, а до того ще й зір погіршився. Як йому було утримувати сім'ю - сліпу дружину та маленького сина... Довелося брати роботу додому через товариство сліпих. Жила сім'я за цей заробіток і мізерну інвалідську пенсію.

Діяльність

Петро завжди був життєрадісний, бадьорий. Любив життя і на все дивився особливим, зацікавленим, допитливим поглядом. Писав і потроху друкував свої вірші під різними псевдонімами (Петро Макарів, Петро Яремійчук та ін.)

І ось настали роки свободи слова. Петро Макарович із головою поринув у неї - і розцвів, розкрився багатобарвний талант поета. Окрім віршів, у пресі почали з'являтисянариси Короля про Бобрицьку восьмирічну школу ("Гайдар завжди з нами"), про листоношу Семена Халіцького ("Йому вклоняються люди"), про фармацевта Ковальчук Олександру ("Тільки слова вдячності") та багато інших, у яких із повагою і теплотою ведеться розповідь про односельців.

Вражає багатогранна творча натура Петра Короля. Це за його участю у школі було свторено чудовий ансамбель "Білі лілеї" і виступ із концертом в УТОСі, за що незрячі слухачі довго і щиро аплодували учасникам.

Саме з вуст Петра Короля бобричани почули задушевні вірші Володимира Забаштанського та Василя Симоненка на вечорі поезії в сільському клубі. Це за допомогою Петра Короля в школі пробився малесенький струмочок любителів поезії "Джерельце", де діти вивчали ази вирішування і де були щиро вражені, як блискавично у Петра Короля народжувалися вірші, наприклад ось такий:

Розуміє все Світлана,

Що побачить, на що гляне.

Та чому сумна вона?

За вікном пливе весна...

Мабуть віршики, що мала,

В неї котики украли?

Вірші Короля для дітей було видано кількома книжечками: "У веселому трамваї", "Лісовий експрес", "Чарівні двері", "Не піду з садка додому" (спільно з Ніною Дергач і Миколою Зайцем).

Ходив із учнями в похід, варив куліш, розпалював багаття або летів із гори під парашутом-плівкою, смакував зварений на вогнищі куліш, просив, як і діти, добавки.

Петро був окрилений тим, що його прийняли членом Спілки Письменників України, був повен творчих планів і задумів. Однак їм не судилося збутися. Петро Макарович Король трагічно, за загадкових обставин загинув 10 липня 1994 року.

У передмові до збірки поезій літературної студії "Мрія", де вміщено твори і Петра Короля, читаємо про нього:

"Студійний Гомер Петро Король з просвітленим баченням філософії життя".

У 1995 році друзі - Володимир Забаштанський. Василь Герасим'юк, Ольга та Іван Майбороди, Сергій Цушко - здійснили посмертне, за словами редактора Дмитра Чередниченка, "найповніше видання віршів чудового поета Петра Короля, що так несподівано і передчасно відійшов".