Vugalter

                     ФІНАНСОВА ПІРАМІДА В ДЕПОЗИТНО-КРЕДИТНІЙ СФЕРІ

"Фінансова піраміда" — один з видів злочинної діяльності депозитарно-кредитних установ (банків), що полягає в привласнені банком депозитів (здебільш фізичних осіб) з наступним штучним банкрутством. У цьому випадку для приваблення вкладників банк встановлює надмірні відсотки по депозитах без наміру надання компенсуючих, тобто кредитних послуг. Додаткова особливість "фінансової піраміди" полягає в тому, що потік вкладів збільшується за рахунок безперервного збільшення потоку все нових й нових осіб-депозитаріїв, тоді як у звичайній практиці банк має умовно постійну клієнтуру, де кожний окремий клієнт багаторазово більш-менш регулярно вкладає кошти. При цьому банк-шахрай спирається на психологію вкладників, котрі, хоча й підозрюють пастку, але розраховують на те, що встигнуть отримати гроші назад, ще й з відсотками. Одначе, як показав відомий популяризатор Я.І. Перельман у "Живой математике", потік вкладників має швидко вичерпуватися, навіть, у такій великій країні, як Росія. Цей період складає, зазвичай, від півроку до двох років. Коли ж потік нових вкладників припиняється (або різко скорочується), банк оголошує себе банкрутом, депозити зникають разом з його власником, а залишається лише незначне майно. Обмануті вкладники можуть розраховувати на повернення депозитів лише в межах вартості майна банку. У протилежність наведеному, чесний банк отримує доход за рахунок маржі, але ефект піраміди не обминає і його. Дійсно, якщо узагальнений найманий працівник-вкладник у першій місяць кладе на депозит певну частку узагальненої заробітної плати, то у наступному місяці ці самі гроші мають повернутися йому (через кредитні і ринкові канали) в вигляді чергової заробітної плати. (В іншому випадку узагальнений підприємець мав би щомісяця друкувати додаткові гроші для розрахунку із своїм робітником. Але там, де виробляють товар, гроші не друкують). Отже, на одному банківському рахунку накопичуються депозити, а на іншому — кредити, але грошова маса від цього не збільшується, а циркулює по замкнутому колу. Через певний час наш працівник може накопичити на депозитному рахунку (але не в натурі) грошей більше, ніж їх є в обігу, і у випадку кризи, узагальнений вкладник не зможе одноразово отримати суму вкладених коштів (не кажучи вже про нараховані відсотки), бо в дійсності кількість грошей не збільшилася. Одначе тут необхідно зважити на наступне. Кредити (джерелом яких у наведеній моделі економічних відносин виступають депозити) — це засіб підтримування оборотних коштів підприємств та вибіркове акумулювання коштів на перспективних напрямках розвитку, інакше кажучи це засіб забезпечення товарних відносин і пришвидшення економічного розвитку. Тому існує небезпідставна думка, що держава, за відповідних обставин, морально не винна в неповернені депозитів — адже банківські операції пішли на користь всьому суспільству.

Див. також: Вугальтер А.Л. Фундаментальная экономия. Динамика. — М.: Экономика, 2007.ISBN 978-5-282-02671-9 Вугальтер А.Л. О природе денежно-кредитной цикличности //Економіка України: глобальні виклики і національні перспективи. — К.: НДЕІ, 2009. — С. 47—68. ISBN 978-966-1531-06-1