Vladinho1995

Сутність та причини появи лженаукового знання

На роль науки намагається претендувати і лженаука. Лженауку вважають видом діяльності, яка оперує меншим обсягом факторів, що піддаються узагальненню, порівняно з кількістю накопичених. Лженаука визнає наукову процедуру пізнання, але штучно обмежує її масштаби, домагаючись того, щоб внаслідок цієї процедури загальні судження відповідали бажаному змісту. Саме визначення ознак, критеріїв та мотивів цього явища – є важливим завданням філософії науки.[1] Звертає на себе увагу і думка Е. Круглякова на природу лженаукового знання. Лженаука - це те, що суперечить твердо встановленим науковим фактам. На його погляд, є певна логіка пізнання будь-якого об'єктивного процесу. Представники лженауки або відверто підтасовують факти, або ніяких експериментів взагалі не проводять. Вони збирають якісь уривчасті дані з різних джерел, компонують їх на свій розсуд і роблять ні на чому не засновані твердження.[2] В.П. Кохановський представляв лженаукове знання як свідомо експлуатуємі домисли і забобони. Лженаукове знання часто представляє науку як справу аутсайдерів.[3]

Перегукується з вище сказаним критерій Стьопіна В.С., який вважає, що, якщо хтось претендує на нове бачення, відкидаючи теорії, апробовані в науці, вважаючи, що вони недійсні, то це сигнал, що швидше за все ми маємо справу з антинаукової концепцією. Тому що можна переписати в новій мові старі теорії, і це так завжди робиться, але при цьому обов'язково зберігається їх зміст, пов'язаний з законами, які пояснювали і передбачали досвідчені факти. І звичайно ж, пропоновані нові теорії та концепції повинні бути внутрішньо несуперечливі.[4] Аналізуючи коріння лженауки, академік Г.І. Абєлєв вказує на загальне джерело цього явища: "Є у псевдонауки одна спільна причина. Ця причина - втручання позанаукових сил в природний хід розвитку науки. Таке втручання може виходити від Ідеології, Влади, Грошей або Публіки[5]".

Які ж причини поширення цього явища? Для відповіді на це запитання слід звернутися до праць B.C. Стьопіна та Е.П.  Круглякова. B.C. Стьопін вказував такі причини: загальна криза цивілізації, пошук нових цінностей, особливості психології та менталітету постіндустріального розвитку, стан самої науки, пов'язаний із запізненням процесів інтеграції все більш диференціюючого наукового знання[6].Доповнюючи вище сказане, можна додати думку Е.П.  Круглякова, який ще вказував на жагу сучасного суспільства до сенсацій, що й підбурює до виникнення таких явищ.

Проблему лженаукового знання активно досліджували й історики, а саме: Б. Кроче[7], Савельєва І.М. та Полєтаєв А.В.

Варто вказати на критерії псевдонаукового знання, за допомогою яких ми можемо його відділити від науки. Савельєва І.М. та Полєтаєв А.В. вказують такі ознаки псевдонаукового знання:

1. - Універсальність концепцій (« про світ в цілому »);
2. - Відсутність пояснень через закони і заміна їх наративом або "поясненням через сценарій";
3. - Некритичне ставлення до фактів, їх запозичення з біблійних, міфологічних;
4. - Прагнення спростувати основні принципи сучасної картини світу;
5. - "девіантне" положення авторських "учень" по відношенню до наукового співтовариства, неприйняття ними конструктивної критики, звернення до засобів масової

інформації для поширення своїх ідей і т. п.[8] А.В. Лубський виділяє зовнішні та внутрішні причини свідомих фальсифікацій історії. До зовнішніх він відніс те, що в умовах політизації і етнізаціі історії попит на наукову історію в локальних спільнотах завжди значно менше, ніж попит на історичні міфи, виступаючі засобом національної інтеграції або етнічної мобілізації. Фальсифікації історії та пов'язані з ними різного роду сенсаційні «відкриття» в історичному пізнанні, зафарбування «білих плям» в історії приваблюють обивателя своєю доступністю і анти-академічним шармом. Крім того, різні фальсифікації історії дуже часто стають політичним ресурсом[9]. У перелік внутрішніх причин усвідомлених фальсифікацій він відніс: ангажованість, антрепренерство і нашестя «навколонаукового маргіналу»[10]. Також варто розглянути внутрішні та зовнішні причини неусвідомлених фальсифікацій. До зовнішніх А.В. Лубський відносить ослаблення методологічного контролю з боку академічного співтовариства, а до внутрішніх – відсутність професіоналізму.

Щодо мотивів лженауки то Вяземський Є.Є. вказував на існування соціально-політичних та комерційних мотивів лженауки[11].Це можна доповнити ще одним мотивом, а саме – особистісно-психологічними, основою яких виступає бажання самоствердитися, отримати суспільне визнання шляхом підготовки сенсаційних «викриттів» або «відкриттів» в історичній науці, здатних перевернути існуючі подання про історичне минуле[12].

Отже, лженаука це одна з позанаукових форм знань, яка не відповідає критеріям науковості, але при цьому орієнтується на сенсацію та займає агресивну позиції по відношенню до професійної науки.[13] Причин поширення цього явища дуже багато, але слід відмітити методологічну кризу та жагу суспільства до сенсацій.

Список використаної літератури :

[1] B.C. Степин Наука и лженаука // Науковедение. 2000. №1. URL: http://www.http://vivovoco.rsl.ru/VV/JOURNAL/SCILOG/STEPIN1.HTM (дата обращения: 03.01.2013).

[2] Кругляков Э.П. Вечный движитель лженауки // В защиту науки . – М., 2011. – Бюл.№8. – С. 13

[3] Основы философии науки : учебное пособие для аспирантов/ В.П. Кохановский, Т.Г. Лешкевич, Т.П. Матяш[и др.]. – Изд. 7-е. – Ростов н/Д : Феникс, 2010. – С. 17

[4] B.C. Степин Наука и лженаука // Науковедение. 2000. №1. URL: http://www.http://vivovoco.rsl.ru/VV/JOURNAL/SCILOG/STEPIN1.HTM (дата обращения: 03.01.2013).

[5] Г.И. Абелев, Об истоках псевдонауки, "Здравый смысл", N1(22), 2002, стр.8-9.

[6] B.C. Степин Наука и лженаука // Науковедение. 2000. №1. URL: http://www.http://vivovoco.rsl.ru/VV/JOURNAL/SCILOG/STEPIN1.HTM (дата обращения: 03.01.2013).

[7] Кроче Б. Теория и история историографии / Пер. с итал. И. М. Заславской; послесловие Т. В. Павловой; научное редактирование М. Л. Андреева. — М.: Школа «Языки русской культуры», 1998. – С. 18-32

[8] Савельева И.М. , Полетаев А.В. Знание о прошлом : теория и история : Т. 1. – СПб. : Наука , 2003. – С.188

[9] Лубский А. В. Фальсификация и фальсификационизм в историческом познании  // Харківський історіографічний збірник. – Х. : Вид-во ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. – Вип. 11. – С. 46-47

[10] Лубский А. В. Фальсификация и фальсификационизм в историческом познании  // Харківський історіографічний збірник. – Х. : Вид-во ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. – Вип. 11. – С. 47

[11] Вяземский Е.Е. Проблема фальсификации истории России и общее историческое образование...// Проблемы современного образования . – М., 2012. - №1. – С. 31

[12] Лубский А. В. Фальсификация и фальсификационизм в историческом познании  // Харківський історіографічний збірник. – Х. : Вид-во ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. – Вип. 11. – С. 46

[13] Основы философии науки : учебное пособие для аспирантов/ В.П. Кохановский, Т.Г. Лешкевич, Т.П. Матяш [и др.]. –7-е изд. – Ростов н/Д : Феникс, 2010. – С. 17