Vetal Fatlip

БЕЙКО Іван Васильович

Доктор технічних наук, професор, академік Академії Наук ВШ України.

Відомий учений-математик у галузі оптимального керування, математичного моделювання і обчислювальної математики. Створив наукову школу оптимального моделювання і оптимального керування, у якій підготував 21 кандидата наук (6 – у зарубіжних наукових центрах) і двох докторів наук. Вперше розв’язав проблему повної керованості неавтономних систем та побудови чисельних алгоритмів для диференціальних ігор переслідування. Нагороджений Премією Міносвіти за кращу наукову працю (1986), знаком «Відмінник освіти України», Нагородою Ярослава Мудрого, має Авторські Свідоцтва на винаходи та запатентовані винаходи.

Народився 11.04.1937 у с. Брідок Заставнівського р-ну Чернівецької області. У 1959 р. закінчив фіз-мат факультет Чернівецького ун-ту. З 1959 до 1961р. – учитель математики і фізики Стрілецько-Кутської СШ. З 1961 р. молодший науковий співробітник і аспірант Інституту кібернетики та Інституту математики Академії Наук України. Після дострокового завершення кандидатської дисертації "Ітераційні методи чисельного розв’язання задач оптимального переслідування" (отримані результати були включені до програми Всесвітнього Конгресу математиків) зарахований молодшим (1964 р.), а згодом, старшим науковим співробітником Інституту математики Академії Наук України і за сумісництвом – старшим викладачем факультету кібернетики Київського університету імені Тараса Шевченка. З 1977 р. – доцент цього факультету. Після захисту у 1993 р. докторської дисертації "Побудова математичних моделей для дослідження причинно-наслідкових залежностей в умовах неповних даних" отримав звання професора. Обраний академіком Академії Наук вищої школи Укарїни (2002) і членом Президії АН ВШ України (2004). З 2003 р. – директор і завідувач кафедри прикладної математики та програмування Українсько-Угорського інституту кібернетики та інформаційних технологій імені Арпада Гьонца. З 2008 р. – професор кафедри математичної фізики Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут». Проводить спільні дослідження з науковцями зарубіжжя, керував українсько-німецькими дослідженнями у розробках математично-комп’ютерного інструментарію новітніх інформаційних технологій, читав лекції в університетах Німеччини, Канади, Бельгії, Австрії. Обраний членом Міжнародної Асоціації Радіоекологів. До його відомих наукових результатів належить:

- побудова і розвиток теорії розв’язуючих та асимптотично-розв’язуючих операторів, яка узагальнює теорію операторної чутливості та принцип максимуму в теорії оптимального керування на випадок негладких керованих динамічних систем з неповними даними;

- побудова методів розв’язуючих і асимптотично-розв’язуючих операторів як нового інструментарію для розробки алгоритмів розв’язування з підвищеною точністю задач математичного моделювання і оптимального керування в умовах неповних даних;

- розробка і розвиток конструктивної теорії оптимальних і асимптотично-оптимальних моделей керованих систем і процесів;

- розробка методів і алгоритмів багатокритеріальної оптимізації та відшукання оптимально-узгоджених компромісних рішень при розв'язанні конфліктів у ієрархічно-керованих системах.

Опублікував понад 200 наукових праць. Серед них: «Обобщенные производные в метрическом пространстве и построение В-адекватных моделей» (1984), «Екстремальні моделі складних систем і метод декомпозиції в обчислювальному експерименті» (1982), «Методи і алгоритми розв’язування задач оптимізації" (1983, співавт.), «Розвиток методів розв’язуючих та асимптотично-розв’язуючих операторів для побудови оптимальних та асимптотично-оптимальних математичних моделей (2002), «Задачі багатокритеріального розпізнавання та оцінювання і алгоритми їх розв’язання (2001)» , «Функції оцінювання інформації в теорії оптимальних агрегованих моделей і оптимальних систем» (1996), «Уніфікована методологія розв‘язуючих операторів для відшукання нових знань і прийняття оптимальних рішень (1998, англійською мовою)».