Чи знаєте ви
українську ніч?
Ні,
ви не знаєте української ночі!
Тут небо
від диму,
як закурена піч,
а зорі в гербах
піднімають зодчі.
Де горілкою,
молодецтвом
і кров’ю
Січ Запорозька
кипіла колись,
там оброть проводів
підкорила Дніпров’я,
на турбіни
води
Дніпра полились.
По Дніпрових
вусах-проводах
струм тече
по селах та містах.
І Гоголь рад
споживати рафінад!
Знаєм,
які цигарки
і напої
в Чапліна,
знаєм
Італії безрукі руїни, знаєм, як Дугласа
краватка накраплена, —
а що ми знаєм
про лице України?
Знання в росіян
вутлі,
як на сонці дощ:
тим, хто поруч,
пошани мало.
Знають ось
український борщ,
знають ось
українське сало.
Із культури
познімали піну:
окрім двох
прославлених Тарасів —
Бульби та Шевченка,
про Україну ти не витиснеш нічого,
не старайся.
А якщо притиснеш,
почервоніє до вух і висуне аргумент новий: візьме та розкаже
тобі, як друг,
пару курйозів
української мови.
Я кажу собі:
товаришу москаль,
на Україну
жартів не скаль.
Вивчіть мову її
на знаменах,
що ряхтять, мов корали,
величава
мова і проста:
«Чуєш, сурми заграли, час розплати настав…»
Що може бути
тихіше й гірше від заяложеного
слова «слышишь»?!
Я
придумав слів немало
вам,
зважуючи їх,
та за одним тремчу лиш:
щоб усіх
моїх
віршів слова
були
вагомими,
як слово «чуєш».
Не втовчеш людей
в єдину річ,
а ми собою
чванитись охочі.
Та чи знаємо ми
українську ніч?
Ні,
ми не знаємо
української ночі.
