Oksanaholodko1512
Вшанування предків ред.
Перш ніж приступити до детального опису обряду „ Водіння Куста", хочу розповісти про органічну його частину, без якої моя розповідь про унікальну пам'ятку давньої української культури була б неповною - вшанування предків жителями села Сварицевичі.
Дійство це, як і обряд вбереглося і донині. Воно відбувається напередодні „Водіння Куста". Після церковної відправи всі мешканці села збираються на цвинтарі. Цвинтар прикрашали, як і зараз зеленим лепехом, гілочками клену, липи, червоної горобини та квітами.
"Старші жінки викликають на розповідь своїх померлих родичів - у формі речитативу вони оповіщають небіжчиків про найважливіші полії, які сталися протягом року. Той, хто хоч раз побував на таких дійствах, на все життя запам’ятає цю хвилюючу й бентежну хвилину - весь цвинтар озвучується розмовою-бесідою з предками. Очевидно, що розмова моїх односельчан з померлими один з варіантів давньої традиції.
Цей обряд також реноме язичництва. З історичної літератури ми знаємо: наші пращури свято шанували своїх предків, що було невід'ємною формою їхнього світогляду. За кожної пори року — весною, влітку, восени та взимку — вони відзначали в такий спосіб пам'ять про померлих — так звану Вечерю дідам. Щоразу у визначені дні прибирали могилки, приносячи до них їжу. Крім того, обрядову вечерю для дідів готували і вдома. Це дійство увійшло в науковий обіг як культ предків. Очевидно, сварицевська розмова з померлими — один з варіантів давньої традиції.
Зайве переконувати про високогуманність і шляхетність таких обрядів. Віддати повагу, пом'янути, прибрати могилки своїх батьків-матерів — що може бути почеснішим і святішим? Скажемо так: у наш час дехто зовсім призабув стежку до цвинтаря. Позаростали бур'янами, подичавіли поховання найдорожчих і найближчих людей, і німим докором печугь наше сумління занедбані могилки як ознака бездуховності поколінь...
Але то окрема розмова. У Сварицевичах, на щастя, з подібними явищами не зустрінешся. Більше того, на цвинтарі є безіменна могилка партизана. Влаштовуючи поминальний обряд, мешканці почергово прибирають її і викликають на розмову, як рідного сім'янина. Факт, вартий особливої уваги.
І ще одна цікава деталь. У цьому селі зберігся цілий комплекс давніх язичницьких поховань у заруби.
Замість хрестів могилки позначали дерев'яними зарубами — з усіх сторін надгробка клали по три деревини і ув'язували їх на кутах у замок. Ця давня зарубна форма кріплення плах збереглася на залишках Золотих воріт у Києві й досі. Крім зарубів, на багатьох похованнях, замість хреста, клали камінь, що свідчить про язичницьке їх походження. Як стверджують старожили, в давніші часи, коли ліс належав панам, заруби могли робити лише заможні селяни, а горопашні клали каменя чи висаджували деревця — горобину, березу, рідше клен. Наскільки мені відомо, таких форм поховань, прибережених до нашого часу, на Україні немає, і тому сварицевицький цвинтар також є унікальною обрядовою памятю.