Liliya Buchok

Село Зелена Липа межує із Заставнiвським районом та Тернопiллям. На пiвнiчно-схiднiй околицi села над Днiстром - середньовiчне укрiплення в урочищі Городище.Ця iсторична пам'ятка виявлена Б.О. Тимощуком i дослiджувалась ним у 1969-1970 роках, датована другою половиною XIII серединою XIV ст. Вона є постiйною базою практики для студентiв Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Археологiчнi експедицii органiзовуються майже щороку.Також вивчала пам'ятку експедицiя пiд керiвництвом С. Пивоварова та Л. Михайлини у 2000 - 2001 та 2003 - 2004 роках. Новi знахiдки в тому числi нумiзматичний матерiал, дали змогу датувати городище 60-70 рр XIV ст. На центральнiй площi городища знайшли рештки дерев'яних споруд. Пам'ятка унiкальна, бо тут крiм добре збереженого культурного шару XIV ст., виявлено матерiали пiзньопалеолiтичного часу, нашарування трипiльської та Луки - Райковецької культур i XVII ст. Пiд час розкопок у товщі грунту було багато керамiки, виробів з кiстки та металу. Цiкавою знахiдкою є так звана "громова стрiла" , яка пов'язується з культом Перуна i використовувалися як оберег та лiкувальний засіб. Паралельно з Городищем не менш вiдомою є штучна кам'яна жертовна криниця язичницького святилища - Турецька криниця. За переказами ще у сиву давнину, коли наш край скинув турецьке ярмо , земля горiла пiд ногами у чужоземних загарбникiв. Утiкаючи, вони не встигли вивезти все награбоване золото. Тож прорубали в скелi над Днiстром глибокий колодязь i там за важкими залiзними дверима заховали свої скарби. Не один смiливець прагнув дiстатись до них. Але марно. Тiльки розпочнуть копати, як зривається дужий вiтер i викидає їх з криницi. Такi цiкавi iсторii розповiдають мiсцевi жителi. Результати дослiджень iсторикiв перевершили всi сподiвання. На мисi над Днiстром було виявлено залишки язичницького храму стародавнiх слов'ян. У центрi культового примiщення стояв дерев'яний iдол-покровитель. Бiля пiднiжжя храму - колодязь для проведення ритуальних обрядiв. Навколо споруди по всьому периметру мису колись горiли культовi вогнi. Легенда ж про "турецьке золото" заховане в скелi може бути цiлком правдивою. Оскільки турки на основi cвоїх карт стверджують, що на заходi України є захованi їхніми предками скарби. Є легенда, що колись село було подiлене на частини-вулицi (назви яких збереглися i до сьогоднi): Хмелева, Корчовка, Городище, Суха Поляна. Через невизначеність назви люди iз сусiднiх населених пунктів називали його "Лiс". Одного разу сільчани зiбрались на раду i вирiшили, що треба об'єднати територію спільною назвою.Тут було багато лип, однiй з яких виповнилось бiльше ста рокiв. Тому люди і вирішили назвати саме Зелена Липа. З iсторичних джерел вiдомо, що Зелена Липа - рештки лiтописного мiста Хмелiв, обороних валiв давньослав'янських городищь. Старожил Михайло Пелепецький розповiдає, що тут керували спочатку румуни, а потім росіяни. "Хмелевем" село назвали румуни, а коли прийшла росiйська влада, його офіційно переіменували в "Зелену Липу". Чимало старожил згадує про Велику Вітчизняну війну, хоча за його словама війна оминула територію цього населного пункту. Особливим випадком вважає зустріч з двома німцями, літак яких збили в с.Горошова (по інший бік Дністра). Переночувавши німці запитували в нього, як добратись до Чернівців і за інформацію пригостили шоколадом. Смак "німецьких" солодощів надовго залишився в пам'яті Михайла Васильовича. Одним із засновників села був фермер Павло Бучок. Він з Перебиківців, придбав тут землю і поселився зі своєю сім'єю. Майстер на всi руки, власноруч зiбрав вітряний млин, до якого приходили молоти борошно люди навіть з навколишніх сіл. Утримував 10 коней, а також корів,овець, свиней. Обробляв землю, виростив чималий сад. З часом господарство почало приносити непоганi прибутки. Мешканцi навколишнiх сiл побачивши красу лiсiв i родючiсть землi, почали переселятися сюди, розбудовуватись. У радянську добу був створений колгосп імені Суворова на чолі з Іваном Бородачем. Люди мали змогу працювати, заробляти гроші. Молочні продукти везли возом на клішківецький ринок. Із розвитком села виникла потреба в освiтньо-культурному закладі. Селяни самотужки, без будь-якої підтримки влади, збудували дерев'яну школу. Пізніше все ж таки з допомогою влади спорудили школу з цегли, будинок культури. Вчителі переважно були не з місцевих, тож їм надавалось житло. Звичайно і ця школа не "дожила" до наших часів, побудували третю - з дитсадком (1989р). Школа, як тоді так нині залишилася чотирирічною. Діти продовжують навчання в Перебиківецькій ЗОШ І-ІІІст. Зазвичай школярів довозять, але інколи доводиться самотужки долати 7 км. до закладу освіти. Добре, що в Зеленолипській школі працюють досвідчені, турботливі вчителі, які закладають в учнях фундамент знань і прищеплюють любов до рідного краю. Це Оксана Пелепецька, Орися Воронюк. Вони враховують особливості кожної дитини. Євгенія Похолок - педагог і директор школи. Усе своє життя віддала вчителюванню в нашому селі. Щоденно добираючись з Перебиківців до Зеленої Липи, вірила, що її праця потрібна людям.Варто згадати кочегара і прибиральника Іване Беренштейна, який понад 40 років пропрацював у школі, розповідав малим, цікаві історії і дбав, щоб у приміщені було тепло і затишно. В будинку культури організовувалась хата-читальня, проводились різні масові заходи, зустрічі, танці. Не можна сказати,що в селі були професійні музиканти, але наші "самоучки" своєю грою могли дістатись глибин душі і не залишити байдужим жодного слухача. На жаль перегляди кінофільмів, підтримка різними заходами культурних традицій українського народу, залишилась лише в пам'яті. Клуб закрили... Колись у житловому будинку організували бібліотеку. Вона часто змінювала адресу проживання. Нині її ромістили в новозбудованій школі. За період її діяльності в ній пропрацювало більше 30-ти людей. Зараз бібліотекарем працює чуйна жінка, психолог Марія Бондар. Стаж роботи вагомий - 35 років творчої, духовної роботи присвяченій людям. Багато разів порушувалось питання про закриття бібліотеки, і навіть школи, але завжди знаходились люди, котрі обстоювали збереження в селі "скарбниці мудрості". Завдяки їм бібліотека, школа і ФАП функціонують дотепер. Здавна в селі жінки займалися рукоділлям. Яскраві квіти і нереальні фігури творили ткалі на налавниках, килим, а вишивальниці - на подушках та рушниках. Вироби везли на ринок, і це на той час був непоганий заробіток. Майже в кожній хаті стояв ткацький верстат, працювати на ньому вміли як дорослі так і малі. Нині немає великого попиту на такі вироби. Але є люди для яких рукоділля - то наче святе, і його секрети передаються з покоління в покоління. Вишивання - справа життя для Валентини Бучок. Скромна, порядна, з багатою на добро і любов душею, виготовила сотні вишивок. В кожному хрестику відчувається тепло рук і любов, яку не передаш словами. Валентина Бучок - "Мати-героїня", виховала 6 дітей. У всі часи сільчани займалися сільським господарством. Вирощували овочі і фрукти, хоча є і винятки. А Іван Бучок каже, що у нього в генах підприємливість- від діда. Той був неспокійної вдачі, трудолюбивий. Саме на дідовому обійсті відкрив Іван Васильович відкрив цех з розливу мінеральної води. Ще в радянські часи Одеський інститут курортології визнав воду з місцевого джерела як лікувальну. З 1992 року цим почала займатися фірма "Алеко" в якої І. Бучок викупив усе обладнання, маючи намір працювати самостійно. Але підприємство діяло без ліцензії на користування надрами. Щоб отримати цей документ треба не тільки витратити чимало часу, збираючи різні довідки, дозволи, роблячи проекти, а й заплатити чималу суму. На жаль, цех у 1998 році перестав функціонувати . Але І. Бучок вірить, що у майбутньому з конвеєра вийде ще не одну пляшку цілющої, джерельної води. МПП "Зелена Липа" директором якого він є дотепер, працює в багатьох напрямках: садівництво (у власності підприємства 20 га саду), овочівництво, роздрібна торгівля продовольчими товарами, поромні переправи, бджільництво. Підприємство веде переговори із зарубіжними інвесторами про вирощування "чистих" плодів, без обробки хімікатами. Село Зелена Липа входить до складу Перебиківецької сільської ради. Населення - близько 450 людей. Орган місцевого самоврядування піклується про селян. Здається, була неможливою газифікація села, але завдяки наполегливості сільського голови Віктора Дроня Перебиківці і Зелена Липа отримують газ уже більше двох років. Також потрібно віддати належне попередньому голові Лідії Церковнюк, яка зробила чималий внесок у розвиток сіл, завжди дослухалась до думки людей і не була байдужа до чужої біди. За допомогою місцевої влади та спільними зусиллями жителів зведено православний храм, і щороку в день його освячення, 8 листопада, сільчани відзначають "День села". У Зеленій Липі є ще багато див і чудес, про які можна дізнатися, лише побувавши в цій дивовижній місцевості. Люди тут завжди славились своєю добротою і щирістю. Завжди раді гостям. З приємністю розкажуть про найкращі місця в селі поділяться легендами. Щороку біля річки організовуються літні табори відпочинку. Сюди приїжджають люди з різних куточків України. Тут можна не лише відпочити, а й збагатитися внутрішньо. Автор: Лілія Бучок бібліограф Краєзнавчого відділу, Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка