Користувач:Kavalate/Чернетка

Віталій Градюк

Отець Віталій (Володимир) Градюк (*16 липня 1872, Кристинопіль ( Україна) – З0 серпня 1961, Львів (Україна) – священник Чину Святого Василія Великого, церковний діяч, настоятель кількох монастирів у Галичині, перший радник, економ, прокуратор і протоігумен Провінції ЧСВВ в Україні.

Життєпис

Віталій Градюк народився 16 липня 1872 р. в Кристинополі (Червоноград), поблизу міста Сокаля. Середню освіту здобував у гімназії в м. Сокаль.

Прихід до монастиря                     

16 вересня 1890 р. – після 4-го гімназійного класу Віталій Градюк розпочав новіціят Отців Василіян у Добромилі, який проводили Отці Єзуїти. Вже тоді визначався особливою лю­бов'ю до молитви та скрупульозністю в духовних вправах. Там опанував теорію церковної музики, добре читав церковні ноти, став провідником церковного хору, залишившись ним і під час подальшого  навчання.

Складання обітів і навчання

Перші монаші обіти Віталій Градюк склав 4 серпня 1892 р. і після них далі залишився в До­бромилі для закінчення гімназійних і риторичних студій. Філософію закінчив у Лаврівському монастирі, а 18 серпня 1895 р. склав довічні обіти і поїхав до Кристинопільського монастиря  на студії богослов’я під проводом ОО. Єзуїтів. Ієрейські свячення прийняв 28 серпня 1898 р., а згодом знову поїхав на завер­шення студій до Кракова.

Праця в монастирі

Після повернення із навчання о. Віталій помагав при парафії Церкви Серця Христового у Жовкві, а 1901 р. став ігуменом Лаврівського монастиря. Там розпочав будову нового монастиря, оскільки той був дуже старий, невигідний і такий малий, що не міг помістити всіх студентів.  Отець Віталій тут проявив себе як адміністратор. Він використав те, що Лаврівський монастир мав великі ліси, і, продавши кільканадцять гектарів лісу, заснував тартак, який різав дерево на дошки, а дошки продавав. Залучивши достатню кількість коштів, розпочав будову одноповерхового монастиря. Через кілька років будівництво було завершено.

1905 р. о. Віталія затверджено ігуменом удруге. А  1909 р. о. Віталія перенесено на ігумена до Жовківського монастиря, де він упоряд­кував фільварок та взявся до внутрішнього влаштування великої церкви, збудованої о. О. Бурдяком, яка всередині була майже по­рожня.

Перша світова війна та перший арешт

Перша світова війна 1914 р. припинила працю о. Віталія. Оскільки він, тоді ігумен монастиря ОО. Василіян у Жовкві, був визначною особистістю, росіяни 1915 р. його заарештували й вивезли на Сибір.  Під час заслання о. Віталій одного разу так тяжко захворів, що прийняв останні Святі Тайни і готувався до смерті, але подолав хворобу. Коли ж у Росії вибухнула революція 1917 р., всі засланці дістали право повернення до своїх країн. Здійснивши одномісячну подорож, о. Віталій прибув  до Львова на початку 1918 р.

Після короткого відпочинку поїхав до Крехова, де став ігуменом монастиря та очолив новіціат. Крехівський монастир був зруйнований, ограблений і мав усього кількох старих і хворих ченців, оскільки новиків і молодших ченців вивезено до концентраційного табору у Домб'ї. Отець Віталій розпочав відновлювати руїни. Через короткий час відреставрував монастир і церкву, тому, коли новики вернулися з Домб'я, мали все потрібне для дальшого ве­дення новіціятського випробування і студій. Тоді почали приймати й нових кандидатів на новіціят.

Після українсько-польської війни в Галичині чернеча капітула 1920 р. вибрала протоігуменом Галицької Провінції о. Атанасія Калиша, а о. В. Градюка - його заступником, тобто протоконсультором, одночасно ж і прокуратором Провінції. Він за­мешкував у Львові, бо о. протоігумен Калиш поїхав на довшу візитацію заморських провінцій. Як заступник протоігумена полагоджував усі протоігуменські справи, а в неділі й свята помагав у церкві св. Ону­фрія. Але тільки слухав сповіді, бо проповідником не був. За все своє життя виголосив лиш одну проповідь, яка ввійшла у василіянське прислів'я: «Про духовного шкідника», тобто про згіршення. Одначе й тієї проповіді не закінчив, бо мав невідому проблему із горлом: під час публічних виступів у нього виникали судоми у горлі, що не дозволяли йому говорити.

Діяльність о. Віталія у Галицькій провінції

Після смерті протоігумена о. Калиша, коли капітула в Добромилі вибрала першим Архимандритом оновленого Чину о. Д. Ткачука, про­тоігуменом Галицької Провінції став о. Стефан Решетило, а о. Віталій став знову протоконсультором, і у 1931 р. також ігуменом у Жовкві. Протягом кількох років він розбудував Жовківський мона­стир та друкарню. Одночасно о. Віталій доручив розмалювання просторої церкви Христового Серця профе­сорові Юліянові Буцманюкові, який протягом вісьмох років її оздобив по-мистицькому в візантійсько-українському стилі.

1935 р. о. С. Решетило уступив з протоігуменства, а Жов­ківська капітула того ж року обрала протоігуменом о. Віталія Градюка вже в похилому віці на 63 році життя.

Діяльність під час Другої світової війни та другий арешт

Лише раз спромігся о. Віталій відвідати як протоігумен всі монастирі, як у 1939 р. вибухнула друга світова війна. Першу більшовицьку окупацію 1939-41 р. о. Віталій із значними труднощами пережив у Львові. Коли Галичину було прилучено до Генерального Губернаторства і поїзди почали курсувати майже нормально, о. прото­ігумен Віталій вибрався на візитацію василіянських осередків за Сяном. Василіяни отримали тоді три парафії на Лемків­щині: в Боську, Вороблику Королівськім і в Чистигорбі. Отець Віталій відвідав їх і дав потрібні розпорядження.

Коли в травні 1945 р. заарештували всіх  владик УГКЦ, тоді закрито василіянський монастир у Львові, монахів розігнано, а протоігумена о. Віталія вивезено вдруге на заслання на Сибір у Красноярський край. Він зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим та єп. Миколаєм Чарнецьким у таборі Печора і був разом з ним на етапі з Печори в Інту.  О. Віталій перебував по різних таборах, але був такий хворий, що пере­важно лежав у таборових шпиталях.

Йосип Сліпий згадує про о. Віталія :

«Привезли на Печору і отця-протоігумена В. Градюка та ще кількох наших священиків. Я бачив, що нас, католицьких єрархів і священиків, привезли там на загибель. Кілька разів лікарка відсувала етап, на який хотіли і мене вислати, але вкінці ніщо не помогло, їй тільки начальство обіцяло, що повезуть мене “санітарним вагоном”, а це була брехня і обман. Нас трьох: мене, єпископа Чарнецького і отця Градюка кинено на етап з найгіршими бандитами. Малий бандит Володя з великим ножем зі своїми помічниками ограбив нас всіх дочиста, впрочім, не без відома конвоя і вищої влади. Щастя, що живих нас висадили в Інті, а бандити поїхали далі. На Інті нас висадили на якійсь стації задалеко, і то висаджували в ході поїзда, а отець-протоігумен Градюк був би тоді забився, як був би я його не підтримав».

«Десь по шести місяцях я довідався потайки, що будуть вивозити політичних вязнів з Полярії…отця Градюка оставляли на місці задля недуги»

Останні роки життя

Після 14 років терпінь у таборах  1958 року майже мертвого о. Віталія привезли до Львова, до рідного брата Богдана. Там він вже з ліжка не вставав і помер 30 серпня 1961 р. Похований на Личаківському кладовищі.

«Отець Градюк - це чернець глибокого духа молитви і чернечих чеснот, батьківський настоятель, добрий адміністратор, а передусім знаменитий економ, що багато причинився до налагодження економії Чину, зруйнованого першою світовою війною. Але в першу чергу о. Градюк - це ісповідник віри, що відбув два довгі й важкj заслання на Сибір, а залишився вірний Христові, Його св. Церкві і Чинові св. Василія Великого» - згадує про о. Віталія о. Назарко Іриней-Іван, ЧСВВ