Вікіпедія

Користувач:KHMELNYTSKYIA/Чернетка/14

< Користувач:KHMELNYTSKYIA‎ | Чернетка

Шарль Домері, також знаний як Ка́роль До́меж (фр. Charles Domery; пол. Karol Domerz[1]; близько 1778[2], «Беньче»[3][К 1], Річ Посполита — після 1800) — польський солдат на пруській, а відтак французькій службі, що зискав славу завдяки вдивовижу ненажерливому шалу.

13-річним підлітком він зголосився у прусське військо, але з початком війни першої коаліції переметнувся до французької революційної армії. Впродовж усієї служби й подальшого британського полону Домері вирізнявся патологічною невситимістю: за рік дисклокації своєї частини під Парижем він піймав і з'їв 174 кішки. Пристрасть до м'ясної їжі була сильнішою за тягу до рослинної, але при браку альтернативного провіанту юнак міг щоденно споживати від 1,8 до 2,3 кг трави. Як наслідок, коли Домері брав участь у висадці французького військово-морського десанту в Ірландії, то спробував поласувати ногою матроса, відірваною під час битви гарматним ядром.

У лютому 1799 року, вкупі з іншими вояками, що знаходилися на борту захопленого британцями судна, був інтернований у таборі для французьких полонених на околиці Ліверпуля. Домері ошелешив начальство табору неприборкуваним апетитом: попри виділений йому десятикратний пайок, він продовжував страждати від постійного болісного голоду. Перебуваючи у в'язниці, Шарль з'їв кота, щонайменше 20 щурів, котрі забрели у камеру; регулярно наминав свічки. Про випадок Домері довідались у британській Комісії з медичного піклування за військовополоненими. За присутності членів цієї комісії над Шарлем поставили дослід з метою перевірки його фізіологічних можливостей. Протягом експерименту він за один день спожив 7,3 кг сирого яловичого вим'я, сирої яловичини та воскових свічок і все це запив чотирма пляшками портера — без жодного потягу до випорожнення, сечовипускання чи блювання.

Зовнішність і поведінка

ред.

Незвичайний апетит Домері вперше дався взнаки у 13-літньому віці[2]. За твердженням юнака, восьмеро його братів, теж солдатів за професією, страждали подібним розладом[4]. Батько так само був охочий добре попоїсти, надто напівсирим м'ясом, проте за давністю подій Шарль вагався з відповіддю, скільки саме. Єдиною хворобою, що вразила на пам'яті Домері родину, була натуральна віспа, всі члени сімейства успішно здолали недугу[5].

Незважаючи на екстравагантний раціон і явну неприродність харчової поведінки, Домері, за описами лікарів, був нормальної статури[4], заввишки 6 футів 3 дюйми (або 191 см)[1][6], з довгим каштановим волоссям і сірими очами[3], гладкою шкірою[5] і «приємною зовнішністю»[3]. Тюремні медики не запримітили ніяких ознак розумового розладу, але константували повну неграмотність, що було доволі поширеним явищем як для тієї доби. Співслуживці також вважали Домері цілком притомним[4][7]. Відзначалось, що попри величезні масштаби поглинаного їстива він ніколи не скаржився на нудоту[8], за винятком тих випадків, коли вгодовувався надміром смаженого або вареного м'яса[7]. Фізикальний огляд не виявив в організмі жодних хворобливих симтомів: очі були «живими й рухливими», язик — чистим[6], частота пульсу становила в середньому 84 удари за хвилину, температура тіла також не дозволяла робити висновок про яку-небудь істотну патологію[5]. В період служби у французькій армії він — усупереч виявленим ознакам м'язової дистрофії — без яких би то негативних наслідків витримував одноденні маршові походи на відстань до 14 льє[К 2].

Було зауважено, що одразу після того, як Домері лягав спати, зазвичай близько восьми годин вечора, у нього зчинялось профузне потовиділення. Через годину або дві він засинав, але близько першої ночі неочікувано прокидався з почуттям гострого голоду, незалежно від кількості з'їденого перед цим. У такому стані Шарль був ладен поживитись чим завгодно, що тільки втрапить під руку, а якщо ніякого харчу не знаходив, курив тютюн[3]. Удруге він засинав близько двох годин ночі й знову пробуджувався поміж 05:00 і 06:00 в рясному поті. Щойно Домері підводився з постелі, потовиділення спинялося — до наступного прийому їжі[5].

Військова служба

ред.
 
Облога Тьйонвіля 5—6 вересня 1792. Хромолітографія кінця XVIII століття.

У вересні 1792 Кароль Домеж, що роком раніше завербувався у прусську армію, взяв участь в облозі Тьйонвіля, — епізоді війни першої коаліції європейський монархій проти революційної Франції. Армія герцога Брауншвейгського потерпала від нестачі продовольства, тоді як становище Домежа було поготів нестерпним. Коли ж терпець увірвався, він покинув розташування своєї частини, проник в оточене місто й здався командиру гарнізона. Французький воєначальник почастував перебіжчика великою динею, яку той негайно з'їв разом зі шкіркою. Надалі командир звелів виділити Домежу розмаїтий асортимент продуктів і питва. Солдат без зволікання набив шлунок всім запропонованим[7].

Невдовзі Домеж, він же Домері, зголосився до французького війська[7]. Нові товариші по зброї були приголомшені незвичними гастрономічними схильностями і невситимим апетитом. Попри подвійний пайок і додаткові харчі, що він мав змогу купувати за вояцьку платню, Домері не покидало почуття гострого болісного голоду. Загалом він віддавав перевагу м'ясній їжі перед рослинною, але за відсутності іншого провіанту щоденно наминав по 4—5 фунтів (від 1,8 до 2,3 кг) трави[2][10]. За свідченням п. Пікарда (фр. M. Picard) — співслуживця Домері, інтернованого разом з ним у Ліверпулі,

За один рік [Домері] зжер 174 кішки (без шкур), живими й мертвими; говорить, що його кілька разів при їх поїданні роздирали протилежні почуття [удовольствия и боли], расплачиваясь за страдания своих жертв исцарапанными руками и лицом. Иногда он умерщвлял их, прежде чем съесть — но если был слишком голоден, не утруждал себя исполнением сего гуманного долга. Собаки и крысы равно страдали от его безжалостных челюстей; и когда угрызения голода бывали особенно невыносимы, внутренности животных, без всякого разбора, также становились его пищей[2].

За улюблену страву правила яловича печінка, але не з меншим апетитом він пролигав будь-яке інше м'ясне їство, причому радше сире, ніж приготоване[4]. Перебуваючи на лінійному кораблі «Ош[en]», який транспортував французький військово-морський десант до Ірландії[11], одному матросу у битві відірвало ногу гарматним ядром. Домері схопив відірвану кінцівку й заходився нею ласувати, допоки інший член екіпажу не відібрав і не викинув її в море[10][12][К 3].

Полон

ред.
 
Британський лінійний корабель «Донегол[en]», колишній французький «Ош» — судно, на якому був схоплений в полон Шарль Домері. Фрагмент картини Ніколаса Покока «Атака Дакворта при Сан-Домінго 6 лютого 1806 року» (англ. Duckworth’s Action off San Domingo, 6 February 1806, 1808)

В жовтні 1798 року ексадра британського військово-морського флоту, яку очолював сер Джон Борлез Воррен, захопила «Ош» біля узбережжя Ірландії[11]. Всі, хто був на борту, були інтерновані у таборі для військовополонених неподалік Ліверпуля[1][14]. Британські коновоїри, приголомшені апетитом Домері, спершу перевели його на подвійний пайок[4]. Цього виявилось замало: добову норму раціону довелося збільшити, поки вона не стала десятикратною[12]. Принагідно зазначити, що станом на кінець XVIII століття стандартний добовий раціон французького полоненого складав 26 унцій (740 г) хліба, півфунта (230 г) овочей й 2 унції (57 г) вершкового масла або 6 унцій (170 г) сиру[15].

Попри вжиті заходи, Домері позоставався голодним. Він часто канючив їжу в інших в'язнів, якось поживився тюремною кішкою, поласував щонайменше 2 десятками щурів, пійманими у своїй камері[1], а також кількома здихлими котами й пацюками, що їх приносили вартові, аби навіч переконатися в його гастрономічних можливостях[16]. Окрім того, Домері без усякої шкоди для себе втраював ліки, потайки викидувані пацієнтами табірного лазарету, й тюремні воскові свічки — коли ж запаси пива вичерпувались, він запивав і те, й інше звичайною водою[12] (в умовах військового часу й загалом низького санітарно-гігієнічного стану кінця XVIII ст. ризик підхопити інфекцію, що передається через питтєву воду, був настільки значний, що її вживання наполегливо не рекомендувалось; натомість армійцям видавали слабоалкогольні напої: розбавлений ром й світле пиво, а також чай і каву, що вимагали обов'язкового кип'ятіння переж вжитком[17]).

Експеримент

ред.
Запал, з яким він атакує свою яловичину, коли шлунок не наповнений вщерть, нагадує зажерливість голодного вовка, що відриває і ковтає куски з собачою жадобою. Якщо горло пересихає від тривалої роботи, він змащує його, згризаючи зубами жир зі свічок (одну свечу он обычно приканчивает в три приёма), после чего скатывает фитильную нить шариком и отправляет его следом, не разжёвывая. Он способен, при отсутствии выбора, перейти на картофель и репу, пожирая и то и другое в огромных количествах; но по собственной воле никогда не станет есть ни хлеб, ни овощи[6].

Начальник табору доповів про незвичайного арештанта у Sick and Hurt Commissioners — британську комісію, відповідальну за медецинське обслуговування на військово-морських силах й покликану опікуватися добробутом військовополонених. Представники комісії, доктор Дж. Джонстон (англ. J. Johnston) і член Единбургського королівського медичного коледжу доктор Томас Кокрейн (англ. Thomas Cochrane) замислили експеримент для того, щоб з'ясувати місткість шлункового тракту і здатність до засвоєння незвичайних харчових субстанцій[4][8]. 

О 4:00 ранку 17 (за іншими даними — 7[11]) вересня 1799 року в присутності доктора Джонстона, адмірала Сміта Чайлда[en] з сином, повіреного Форстера (англ. Forster) і «кількох шанованих джентльменів»[8] Домері пробудили й накормили 4 фунтами (1,8 кг) сирого яловичого вим'я. Піддослідний не став зволікати[10]. О пів на десяту ранку Домері дістав 5 фунтів (2,3 кг) сирої яловичини, 12 великих воскових свічок загальною вагою 1 фунт (453 г) і пляшку портера[1][8]. О 13:00 прийшла черга третьої порції: 5 фунтів (2,3 кг) яловичини, фунт (453 г) свічок й 3 великі пляшки портера[10]. За весь час експерименту Шарль ні разу не відчув потягу до випорожнення, сечовипускання чи блювання; при цьому пульс піддослідного залишався рівним, температура шкіри — незмінною. Повідомлялось, що після вороття в камеру Домері перебував в «особливо бодрому настрої», танцював, викурив трубку й випив ще одну пляшку портера[8].

Епілог

ред.

Етіологія неприборкуваного апетиту невідома. Збереглись документально завірені свідчення про кількох його сучасників, що страждали такою ж формою поліфагії, але ніхто, за винятком Таррара, після смерті не удостоївся паталогоанатомічного огляду. На переконання шведсько-британського ревматолога й історика медецини Яна Бондесона[en], розлад Домері могло обумовити пошкодження мигдалеподібного тіла чи ядра гіпоталамуса; встановлено, що подібна травма здатна викликати поліфагію у піддослідних тварин[18]. Іншою причиною розвитку патологічного апетиту на тлі швидкої втрати ваги міг стати гіпертиреоїдизм, підвищена активність щитоподібної залози[19].

Свідчень з приводу того, що сталося з Домері й іншими вояками з «Оша» по закінченню строку інтернування, не збереглося. Невідомо, чи він вернувся до Франції або Польщі, чи позостався у Ліверпулі. Заметка в № 23 российского журнала «Вестник Европы» за 1807 год, сообщающая о Домери как о «чудесном обжоре», живущем в Лионе и «удивляющем весь город»[20], — почти дословный пересказ отчёта доктора Дж. Джонстона (1799), опубликованного в № 3 британского «Медико-физического журнала» (англ. Medical and Physical Journal) за 1800 год[21] и втором томе сборника занимательных биографий Дж. Г. Уилсона «Эксцентрическое зеркало…» (1807)[22] — географически и хронологически недостоверна.

Обстоятельства, связанные с необычной болезнью Домері, вновь привлекли внимание британской общественности в 1852 году — после того, как заинтересовавшийся его случаем Чарльз Диккенс написал:

Зараз, на мою думку, така людина, публічно обідаючи на сцені Друрі-Лейн, привернула б більшу глядацьку увагу, ніж звиклий трагік, що переминає словесну жуйку замість здорової яловичини[1].

Коментарі

ред.
  1. ↑ Докладна дата народження Домері невідома. На допиті у ліверпульському таборі для інтернованих французьких полонених він повідомив, що йому двадцять один. Місцем народження у протоколі допиту (як й всіх пізніших джерелах) значиться Benche, однак у Польщі немає міста з такою назвою. Ймовірно, «Беньче» — помилкова транскрипція зі слів Домері.
  2. ↑ Размер льё — дометрической французской единицы[en] измерения расстояния — варьировался от ≈3,248 км («старинное льё») до ≈4,678 км («тарифное льё»)[9]. Соответственно, 14 льё составляют от ≈45,5 до ≈65,5 км.
  3. ↑ Основной источник сведений о поведении и рационе Домери в период французской службы — свидетельства французских военнопленных, интернированных вместе с Домери — не может считаться вполне достоверным. Тем не менее, в свете поведения Домери в плену, врачи сочли показания сослуживцев Домери правдивыми[13].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е Dickens, 1852, с. 547.
  2. ↑ а б в г Wilson, 1807, с. 26.
  3. ↑ а б в г Wilson, 1807, с. 30.
  4. ↑ а б в г д е Bondeson, 2006, с. 303.
  5. ↑ а б в г Wilson, 1807, с. 31.
  6. ↑ а б в Wilson, 1807, с. 29.
  7. ↑ а б в г Wilson, 1807, с. 32.
  8. ↑ а б в г д Wilson, 1807, с. 28.
  9. ↑ (en) Шаблон:Публикация
  10. ↑ а б в г Bondeson, 2000, с. 273.
  11. ↑ а б в Nicholson, 1819, с. [20].
  12. ↑ а б в Wilson, 1807, с. 27.
  13. ↑ Wilson, 1807, с. 25.
  14. ↑ Bondeson, 2000, с. 302.
  15. ↑ (en) Шаблон:Публикация
  16. ↑ Bondeson, 2001.
  17. ↑ (en) Шаблон:Публикация
  18. ↑ Bondeson, 2006, с. 313.
  19. ↑ Гипертиреоз. Empendium. Портал для врачей. Процитовано 11 квітня 2020.
  20. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою VE не вказано текст
  21. ↑ Bondeson, 2000, с. 295.
  22. ↑ Wilson, 1807, с. 24—33.

Література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:KHMELNYTSKYIA/Чернетка/14&oldid=38102576