Користувач:JumorTM/Ілюшин Олексій Андрійович
Біогафія
ред.Художник Олексій Андрійович Ілюшин (23 березня 1926р. - 4 червня 2014р.)
Майстер яскравих пейзажів і жанрових картин, графік, автор продуманої композиції, визнаний, але абсолютно вільний від забобонів і суспільних стереотипів. Індивідуал і нонконформіст в одній особі, йому вдалося не втратити себе в мистецтві й привернути увагу глядача до своєї творчості... Це все про нього – художника Олексія Андрійовича Ілюшина.
Суперечливі відомості про нього викликали безліч запитань, на які не було відповідей. Інформація, викладена у відомій енциклопедії «Сучасна Україна», надавалася з більшими чи меншими змінами в різних інтернет-джерелах, грішила неточністю даних. Серйозних мистецтвознавчих статей, так само, як і повної біографії, немає.
Ілюшин Олексій Андрійович народився в Городищі, передмісті Бєжиці, Брянської області, 23 березня 1926 року в сім’ї робітників. У 1934 році передмістя Городище, Бежичі, Бордовичі, Чайковичі увійшли у межі міста, що зробило Бєжицю найбільшим за площею містом тодішньої Західної області. У 1956 році відбулося об’єднання міст Брянська і Бєжиці. Мабуть, з цієї причини ми маємо розбіжності у визначенні місця народження художника.
Батьківщина художника – це неозорий простір, вільна безмежна широчінь до самого горизонту. Правобережжя Десни поблизу Брянська – височинне, порізане ярами, лівобережжя – полога хвиляста низина з численними гривами чагарників, луками та старицями, переповненими рибою. У цю мальовничу дивовижність залізним конем вривається промислова інфраструктура. Краса міста, краса безформності, скромний, але ґрунтовний провінційний модерн. Глибоке почуття любові до своєї малої батьківщини наповнило полотна художника виразними подробицями і деталями невигадливого побуту простих людей, традицій, свят, бід і радощів робочого селища.
Батьки художника – Андрій Савелійович і Ксенія Тихонівна – прості трударі. В особовому листку обліку кадрів він сам позначив своє соціальне походження – з робітників. Проте рідні зуміли зростити в душі сина творче зерно. Ще малим Олексій з батьками переїхав у Донецьк, тут пішов до школи, відвідував художню студію при Палаці піонерів.
У повоєнний час майбутній художник п’ять років був на службі в армії. Ночами, після важких вояцьких буднів, хлопець подумки брав до рук пензля і в уяві з’являлися пейзажі тихої Десни, яри, пагорби, копиці, дерев’яні мости. Після демобілізації, повернувшись в Донецьк, працював художником у «Союзторгрекламі», художником-декоратором у Донецькому оперному театрі. На той час він був єдиним годувальником у родині. Коли батьки пішли з життя, зважився на важливий крок – переїхав до Одеси і вступив до Одеського державного художнього училища ім. М.Б. Грекова, де пройшов хорошу професійну підготовку, що ґрунтувалась на традиціях південноросійської школи живопису.
Його викладачами були відомі в Україні та далеко за її межами одеські художники, члени Національної Спілки художників України, учасники обласних, регіональних, всеукраїнських та міжнародних виставок, конкурсів, симпозіумів та фестивалів В.П. Соколов, В.Г. Путейко, І.Д. Логвин, чиї роботи зберігаються в музеях та приватних колекціях багатьох країн світу. З теплом і любов’ю Ілюшин згадував своїх педагогів, які розвинули в ньому майстерність використання яскравих кольорів і разом з тим тонке відчуття простору, чистоту світлоповітряного середовища. І нині дивує своєрідністю виконання дипломний ескіз картини Ілюшина «Зварювальники», який мав схвальний відгук К.М. Ломикіна.
Після закінчення училища О.А. Ілюшин почав працювати на Одеському художньо-виробничому комбінаті. Художник завзято працював над створенням картин, присвячених історії будівництва Іллічівського, Одеського портів, порту «Південний». Неодноразово він здійснював творчі мандрівки по країні, звідки привозив цікавий матеріал для подальшої роботи. Вирушав у творчі відрядження на Урал, Далекий Схід, Чукотку, працював на Беринговому морі, в портах Находки, на полярних станціях, бував на будівництві дороги Тайшет – Абакан. Результатом творчих пошуків і наполегливої праці Ілюшина стала низка прекрасних картин, які взяли участь в обласних, республіканських та зарубіжних художніх виставках. Його роботи представлені в музеях і приватних колекціях, але частину з них він дбайливо зберігав у своїй майстерні. Олексій Андрійович Ілюшин помер 4 червня 2014 року в Одесі.
Картини художника
ред.У картинах художника відчувається незалежність, винахідливість, прагнення завжди мати власну думку, самостійність. Замість портретів передовиків виробництва, будівництв п’ятирічок – зображення простої праці селян, замість неосяжних просторів батьківщини – барви власного світосприйняття. Жодних угод з власним творчим даром, ніяких компромісів. Просто це було інше мистецтво, за канонами соцреалізму Ілюшин не писав. У його роботах відсутня заполітизованість і надривного пафосу. Вони дещо іронічні, тактовні й камерні. Навіть у експресивних творах художника форма – пластична, а фарби – м’які, без різких контрастів. Прагнучи до заповітного реалізму, інтуїтивно поєднуючи стилістичні прийоми фонізму і експресіонізму, Ілюшин подарував глядачеві багатогранність вражень, нові лінії та ритміку. У щоденникових записах він зазначає: «Потрібно писати, як рок. Відійти від натури». У своїх творчих пошуках Ілюшин поступово наблизився до основ нонконформізму. Адже художник, який має хоч крапельку душі, не може не стати нонконформістом. Художник Ілюшин належав до покоління майстрів. Що заважало йому стати таким само відомим, як його сучасники (Фредин, Павлюк, Тодоров)? Те, що він пізно отримав професійну освіту? Скромність? Радше таке: як і будь-який талановитий майстер, він відповідав за свої твори, що не були замовлені часом, художник варіював нескінченну кількість разів теми, намагаючись знайти певний ідеальний модуль. Шукав ідеальне рішення – і в нього це не завжди виходило. Життя Олексія Ілюшина – це драма самотнього художника, який ні на що не звертав уваги, безкінечно прагнув ідеалу внутрішнього розуміння модуля. Для нього не важлива була тема, передусім важливо створити ідеальну роботу. Майстерності, ймовірно, не вистачало, але завзятості, працьовитості було з надлишком. Багато хто з художників згадує, що вони не завжди розуміли його, не відразу оцінили, відгукувалися про нього невтішно: недовірливий, потайний, неконтактний, майже ні з ким із колег-сучасників не спілкувався. Олексій Ілюшин не був колективний, не мав кола однодумців, він був самотній, відсторонений, ні з ким себе не зіставляв. Популярність сучасників – його не обходила. Більшість з названих людей отримали і шану, і звання... Він просто жив... Широке визнання його ще попереду.
ТВОРЧІ ПОШУКИ ОЛЕКСІЯ ІЛЮШИНА
ред.В одному з альбомів для нарисів одеський художник Олексій Ілюшин написав таку фразу: «Мистецтво не може залишатися байдужим до нових явищ життя». Творчість Ілюшина ніколи не була безпристрасна, одноманітна. Все своє життя художник був у постійному пошуку образотворчої мови, яка змогла б донести до глядачів його особисті враження і переживання. Репродукції робіт, представлені в цьому альбомі, розкривають усю палітру шукань, знахідок і втрат, характерних для творчого шляху кожного художника.
Неофіційне мистецтво в СРСР, перші паростки якого з’явилися ще в 50-і роки ХХ століття, знайшло своє продовження в 60–80-х. Художники Південної Пальміри, як і москвичі, проводили свої «парканні» й «квартирні» виставки. І хоча багато хто з шістдесятників були змушені емігрувати, Олексій Ілюшин, пройшовши усі етапи одеського нонконформізму, до останнього дня залишався в Одесі, що стала для нього рідним містом.
Майбутній художник народився у березні 1926 року в місті Бєжиці, Брянської області, підлітком пережив війну 1941–1945 рр. Пристрасть до малювання привела Олексія Ілюшина до Одеси, в художнє училище, де його педагогами з живопису і рисунка стали В. Соколов, В. Путейко, І. Логвин.
В. Путейко та І. Логвин, випускники Харківського художньо-промислового інституту, розширили горизонти костандієвської школи. Їх уявлення про нові можливості живопису стали відкриттям для студентів, серед яких був і Олексій Ілюшин.
Закінчення Одеського художнього училища у 1961 році збіглося з початком відлиги у політичному і культурному житті країни. З перших днів самостійного професійного життя Олексій Ілюшин багато працює, пише, їздить по країні. Створене Ілюшиним на початку 60-х років характеризується як реалізм. Серед робіт того часу збереглися пейзажі й жанрові композиції молодого художника, що цілком відповідають манері реалістичного радянського живопису 50–60-х років. Тематика також не вирізнялася особливою оригінальністю: відлуння минулої війни, творча праця будівельників соціалізму, пейзажі портової Одеси.
Спочатку в пейзажах художника була відсутня сюжетна зав’язка. Навіть там, де були зображені фігурки людей, художник ніби розчиняв їх у природі, передаючи спокійний душевний настрій. Його захоплювала первісна краса сільської природи, нескінченність полів, експресія оголених осінніх дерев і неозоре небо. У ранніх пейзажах О. Ілюшина панує неймовірний спокій. Це відчуття передається не лише м’яким колоритом, а й усією композиційною побудовою творів. Небо і земля зливаються в полотнах десь далеко на лінії горизонту, безкінечність якої порушують високі силуети копиць сіна, голих дерев, поодиноких будинків... Вже в 70-і роки в пейзажах художника відбувається певна зміна щодо активізації дії. У пейзажі з озером і двома фігурками людей, які пускають човник, смарагдовий простір пагорбів пожвавлює дзеркальна гладь води, а яскраво-помаранчеві плями фігур врівноважують усю композицію, надаючи їй романтично-інтимного характеру.
Саме в ці роки одеські художники андеграунду виявляють високу активність. Для Олексія Ілюшина мистецтво колег не відразу стає близьким, але з часом пошуки індивідуального стилю дають змогу експонуватися не лише на офіційних виставках, художник бере участь у так званих квартирних показах, до яких долучалися усі охочі, а вернісажі збирали численних глядачів. Коли мова заходить про другий одеський авангард, ім’я Олексія Ілюшина згадується не одразу. Набагато частіше і фахівці, і любителі називають Валентина Хруща, Олега Соколова, Станіслава Сичова, Людмилу Ястреб, з легкої руки якої рух отримав назву «нонконформізм».
Сьогодні багатьом важко уявити, що художників критикували за манеру, в якій були написані пейзажі або натюрморти, що під забороною було все – від імпресіонізму до авангарду, а про такі течії, як сюрреалізм або абсурдизм, мало знали навіть фахівці, і від «парканної виставки» 1967 року нас відокремлює майже півстоліття.
Одеський нонконформізм – це фактично все, що не вписувалося в межі соцреалізму. На відміну від московського, ленінградського і навіть київського, він не був таким вже заполітизованим. Можливо тому, що космополітичні погляди приморських художників менше критикувалися, ніж подібні спроби столичних митців.
Олексія Ілюшина можна сміливо вважати одним з представників одеського нонконформізму, адже його творчість йшла врозріз із загальними поняттями про радянський живопис. Не дивно, що стати членом Спілки художників СРСР він зміг лише у 1987 році, коли до розпаду Радянського Союзу лишалося кілька років, а всюдисуща рука компартії трохи послабила залізні обійми.
Про життя Олексія Ілюшина відомо не дуже багато, його складний характер не заохочував до тривалих розмов на особисті теми. Багато з тих, хто знав його, емігрували ще в 70-і роки. Після смерті художника залишилася досить велика творча спадщина, яка дає змогу простежити весь шлях його як живописця і графіка.
Сьогодні для нас цінні творчі пошуки художника, адже ми відчуваємо прірву між західним і радянським мистецтвом ХХ століття, тягар табу, накладеного радянською владою на все, що було поза межами загальної концепції. А роботи Олексія Ілюшина, без сумніву, до неї не належали.
Саме тому в щоденнику художника можна прочитати рядки, що свідчать про непросту життєву ситуацію: «З 1985 року я не маю жодної копійки заробітку (працюю над картинами в майстерні), доведений до повного матеріального озлидніння». Попри труднощі, художник не припиняє роботу ні на день. Щоденник художника та його роботи засвідчують чималу географію творчості Олексія Ілюшина від Чукотки до Середньої Азії: «Все життя я працюю творчо (з 1961 р.) з незначними паузами, щоб заробити на фарби і хліб. Сімнадцять років без перерви. Бував у будинках творчості, працював з різними художниками, малював на полярних станціях, на будовах країни, місяцями писав з палуби судна, часом перебуваючи у важких і небезпечних умовах. Писав, коли народжувалися порти „Східний”, „Ілічівськ”, „Південний”, будувалася дорога Ташкент – Абакан». Ілюшин мріяв побувати на БАМі. Після мандрівки на Чукотку він представив свої роботи на Республіканській виставці, за кілька місяців – на закордонній у Марселі, портовому місті, яке так нагадує Одесу. Були й інші виставки – персональні та групові, участь у них Олексія Ілюшина засвідчують каталоги різних років, публікації та репродукції в журналах. Одна з найбільш значних виставок – персональна. Вона проходила в Київському музеї західного та східного мистецтва, де були представлені живописні та графічні твори художника.
Живопис Ілюшина початку 80-х років
ред.Живопис Ілюшина початку 80-х років позбавлений поверхової сюжетної цікавості, він оповідний за характером та ритмічною виразністю, а іноді по-своєму драматичний. У альбомах – сотні нарисів, ескізів майбутніх композицій, виконаних олівцем, кульковою ручкою, фломастером. Деякі з них стали картинами, інші залишилися у задумах художника, не втілившись на полотні. Пейзаж посідає у творчості художника головне місце. Сільський і міський, пейзаж-етюд і пейзаж-картина, написані за уявою в майстерні. Можливо, саме так після серії пленерних етюдів, довгих місяців наодинці з полотном народилися епічні розповіді про землю і сільську працю. Чудово розуміючи, що автор жив і творив у часи розквіту соцреалізму, все ж важко серйозно сприймати подібне оспівування хліборобської праці, хоча в його картинах немає і натяку на іронію. Власну працю він також порівнював із сільською: «Наче селянин, щодня терпляче йду на свою ниву і працюю. Робіт накопичилося багато...» Картини Ілюшина, що оповідають про селянську працю, не абстраговані, а обумовлені глибокими враженнями від реального життя. Але всі ці трактори, сівалки, комбайни – символи щасливого колгоспного життя – занадто гіпертрофовані, вони пригнічують людей, відсувають їх на задній план композиції.
І все ж стилістичні прийоми символізму виявилися не лише доступними Ілюшину, а й органічними для його художньої мови. Колгоспниці й колгоспники в статуарних позах нагадують горезвісні гіпсові скульптури з парків відпочинку будь-якого радянського міста. У центрі однієї з композицій, посеред борозен, що губляться вдалечині, панує трактор – господар і володар полів.
Інакше побудовані картини, де пейзажі є своєрідною декорацією для побутової сцени. У декоративній, ритмічно організованій роботі Ілюшина «Картопля» дія відбувається просто перед глядачем – як на авансцені. Передній план і пейзажний фон композиційно майже не пов’язані, але для автора це логічно неподільний, єдиний світ, де три акценти – колірний, змістовий і композиційний – створюють структуру розповіді. Образи землеробів знеособлені, риси обличчя немов стерті щоденною важкою працею.
До цієї серії належить також робота «Трактористи». Надуманість побудови композиції, похмурість образів, створених за допомогою експресивних ліній і обрису центральної фігури, що повернута до глядача спиною, відверта символіка вирізняють це полотно з-поміж інших «сільськогосподарських» картин. Два сині трактори написані з більшою любов’ю і деталізацією, ніж знеособлені фігури людей.
В середині 80-х років стилістична своєрідність живопису Ілюшина проявилася у виразності лінійних конструкцій – у спокійних тонах та великих площинних колірних плямах. Їхня ритмічна чіткість надає роботам художника тогочасної стриманості й небагатослівності.
Ще одна улюблена тема творчості Ілюшина – копиці. Пейзажів із зображенням копиць свіжого сіна, торішньої соломи, великих і маленьких, над річкою, в полі, взимку, літнього дня або осіннього вечора величезна кількість. Автор відчував до цієї теми не менше зацікавлення, ніж Моне. На його полотнах то легкі, майже невагомі лілові стоги, то важкі, немов вирізані з каменю темно-коричневі брили, відображення яких застигло в озері або річці. Авторська манера коливається від пленерного етюду до майже абстракції.
Дуже часто в роботах Ілюшина зображені птахи – величезні й дивні. Вони всюди: над копицями, на промерзлому зимовому полі, над річкою, морем. Птахи слугують то композиційною точкою, то перетворюються на загадкових, мало не зловорожих вісників тривоги.
Про це свідчить, зокрема, композиція з дівчинкою в білосніжній сукні з пишним букетом червоних троянд, яка сидить на спині вола. Повна відсутність рис обличчя цієї дивної істоти, дороги, що розходяться в різні боки, улюблені художником похмурі птахи, фіолетово-коричневий колорит занурюють глядача в сюрреалістичний світ автора. Величезний блідий диск чи то місяця, чи то призахідного сонця освітлює всю сцену. Подібно Мунку, Ілюшин міг би сказати: «Сонце сідало. Небо раптом стало криваво-червоним, і я відчув вибух меланхолії, гнітючого болю під серцем... і я почув нескінченний крик, що пронизує природу». У ескізному альбомі ця дивна композиція має назву «Весна», однак вона не стає від цього більш мажорною та оптимістичною.
Хоч до якого жанру звертався б художник, всі його твори пройняті глибокими переживаннями. Ілюшин, як природжений живописець, посилюючи чи послаблюючи тональні співвідношення сірого, вохристого, створює нескінченне багатство колірних нюансів, моделюючи різні предметні характеристики. Ось, здавалося б, проста композиція, що обирається багатьма художниками, – голі поля, над ними безкрає небо і зграя птахів. Але митець переживає цей сюжет по-своєму: «Небо, земля, хмари й птахи! Писати треба, як рок! Піти від натури (інтерпретувати). Чуєш, як грає гітара? Одна лише гітара – а музика! Яке багатство, багатше за оркестр!»
Олексій Ілюшин створює серію пейзажів і жанрових сцен, наснажений творчістю західноукраїнських художників. Таким чином визначається новий етап його творчості. Він створює яскраві, декоративні композиції, де колорит карпатських сіл перенесено на землі Чернігівщини, а якщо точніше – Седнева. Це своєрідний мікс, створений уявою автора: селяни в червоних шароварах, вишиванках, хутряних чорних шапках, воли, хати з солом’яними стріхами, червоні півні, написані легко, акварельно. У зимовому пейзажі з цієї ж серії величезне помаранчеве сонце висить над засніженою рожевою дорогою, блакитними дахами будинків і темно-синім силуетом лісу. Коні (а їх написано багато у всіх підвладних художнику стилях) на цих роботах виглядають так, немов ожилі глиняні або дерев’яні фігурки, зроблені руками народних майстрів. Над цією сільською ідилією – з колодязем і маківками церков – з’являються силуети літаків, пофарбованих у яскраво-червоні, лілові або рожеві кольори. Вибір провідної теми у Ілюшина визначає композицію картини. Вона може бути замкнутою, як у пейзажі з возом, де центром є дорога до церкви, що йде вглиб села, або фрагментарною, як у пейзажі з кіньми в яскравих попонах. Але всі елементи зображення, всі предметні реалії з’єднуються в щільну, пастозну, барвисту масу – своєрідний будівельний матеріал, з якого виростають дерева, зводяться будинки.
Усі пейзажі кінця 80-х років написані в пастозній манері, іноді автор просто видавлює фарби прямо на полотно, вкладаючи їх мастихіном або широким пензлем. За суворою чіткістю ліній, скрупульозним опрацюванням форми, стриманою сіро-вохристою гамою колірних поєднань відчувається аналітичне начало творчості митця, спроба відійти від звичної манери малювання.
Дерева, сніг на роботах митця стають об’ємними, майже живими, але не натуралістичними. Нове ставлення до живопису, що проявилося в картині «Дерева», знайшло продовження в кількох сільських пейзажах, написаних в притлумленій колірній гамі з тією ж прихованою потужністю. Несподівано Ілюшин ніби повернувся до часів своїх ранніх постакадемічних робіт. Можливо, художник відчув необхідність більш близького контакту з натурою.
Майже завжди в пейзажах митця присутня виразна пляма на тьмяному сірому тлі або криволінійний обрис даху на противагу прямокутним будинкам. Свою натуру він навчився бачити, розрізняючи ледь помітні відтінки, точно передаючи динаміку колірних переходів. Нерідко до приглушених сіро-коричневих тонів додані соковиті й чисті зелені, червоні, блакитні плями, оживляючи спокійний колорит.
Художник перетворює одноманітні предметні форми, елементарні за своєю структурою, вміло варіюючи ними, поєднуючи з примхливим малюнком гілок дерев, наповнюючи дрібними деталями. Простір у його роботах залишається реальним, з чітко визначеними кордонами. Він ґрунтовно опрацьовує передній план, прагнучи наблизити зображення впритул до глядача, щоб заволодіти його увагою, сконцентрувавши погляд на одному, виразно написаному об’єкті – даху будинку, баштовому крані, стіні будівлі, як у сільському пейзажі з перевернутим човном і яскраво-синьою прибудовою.
До 1990-х років творчість Олексія Ілюшина зазнала чимало метаморфоз, і все більше стали проглядатися риси, притаманні всім одеським нонконформістам. Його манера і своєрідний колорит полотен так само впізнавані, але на полотнах, що зображують морський порт, помітні спроби авторських експериментів. Це вже не натуралістичні пейзажі або ідилічні жанрові картинки. На одеських пейзажах Ілюшина зображено калейдоскопічно розмаїті картини міста. Художник створює мотиви, керуючись своїми уподобаннями і симпатіями, а іноді – суто сентиментальними почуттями («Сни»). У його пейзажах вгадуються складні стосунки митця з дійсністю, світом соціальним. Вихоплений ніби випадково фрагмент міста трансформується у Ілюшина в цілісний сюжет. Сприймаючи урбаністичний пейзаж як істоту, він звертається до нього як портретист. У будь-якому мотиві глядач миттєво може визначити головну тему – будівлю, вулицю, площу, помічає їх особливість і неповторність. У місті, зображеному Ілюшиним, майже немає людей, лише іноді вони з’являються як темні нечіткі плями. Місто художника 90-х років – безлюдне, але все в ньому нагадує про присутність мешканців: білизна, що сохне на мотузках, пришвартовані човни, антени на дахах, дим із заводських і пароплавних труб. Майже геометричні композиції ніби накреслені на полотні, де крізь масиви архітектурних споруд проглядається тло, а лінеарність стає головним творчим інструментом, відсуваючи живописні прийоми на задній план. Попри формальність зображеного, лимонне море виглядає абсолютно живим і нескінченним, готовим будь-якої миті поглинути будинки, портові крани, підхопити і понести суденця, що стоять на рейді.
Цей світ художник представив з усією індивідуальною та матеріальною конкретністю проявів. Деякі композиції чітко фрагментарні. Місто, що стало рідним для художника, представлене з погляду людини, яка перебуває всередині нього, контактує з ним і бачить лише невелику його частинку – порт або вулицю. Від пастозності робіт 70-х і 80-х років не лишається й сліду. Поверх неоново-жовтих, фіолетових тонів автор накладає напівпрозорий чорний, лесирує, продряпує, подекуди проходиться мастихіном, створюючи необхідну фактуру. Спалахи кольору виникають в найнесподіваніших місцях, але не заважають розглядати картину в цілому.
Кілька композицій ню змушують поглянути на творчість художника по-новому: контрастне поєднання кольорів відповідає чіткості силуетів зображених фігур. Завдяки цьому виникає експресія, що підсилює сприйняття картин. Серед робіт Олексія Ілюшина, представлених в альбомі, є й портрети, їх не багато і вони практично всі – етюдні. А от оминути «Натюрморт з кавуном» неможливо. Він приваблює своєю іграшковою яскравістю, строкатістю й пастозністю живопису, що посилює мажорний настрій роботи. Поза увагою глядача не може лишитись полотно, де віртуозно поєднані святково-синє море, небо, спалахи контрастних плям: букет квітів, фрукти, птахи, тінь від вази, сонячний диск. Все ритмічно організовано, сповнено мальовничих чар. Художник сміливо використав для необхідного колірного ефекту імприматуру. Всі складові натюрморту зображені в ірреальному середовищі – море та захід сонця над ним написані експресивно та яскраво. А натуральна достовірність предметів – фруктів і квітів – ніби протиставляється швидкоплинності часу. Наприкінці 80-х років художник особливо гостро відчуває свою незахищеність: «Беру участь у виставках, є роботи – опубліковані й закуплені. Але постає сумне запитання: яким же чином вступають до Спілки (Спілка художників СРСР)? Адже мені теж зрозуміло, хто ким є». Членом Спілки художників Ілюшин став лише в 1987 році. Попри всі негаразди, художник працював плідно, доки йому вистачало життєвих сил.
Розглядаючи роботи Олексія Ілюшина, розумієш всю неоднозначність його особистості, творчі сумніви, що діаметрально змінювали погляди художника в той чи інший період. Але можна впевнено казати про глибоку обдарованість цього майстра, його великий внутрішній потенціал, видатну особистість митця. У творчості Олексія Ілюшина талановито поєднано життєвий досвід, власну філософію та бачення світу з різними мистецьким впливами. В останні роки життя він розмірковував про свою долю і призначення художника: «Все моє життя – чесна творча робота над власною темою. Це не виконання стереотипів, компілятивних „весіль”, де людина не стільки працює творчо, скільки заробляє. Мистецтво – не спорт...»
Надзвичайною рисою творчості митця є те, що до його робіт, незалежно від манери їх написання, хочеться повертатися знову і знову, аби розгадати ідеї автора, таємницю образів, символів, вивчати деталі, надихнутися оптимістичним колоритом. Картини Олексія Ілюшина 70–90-х років у своєму загалі виглядають сучасно і яскраво. Перш ніж стати нонконформістом Ілюшин пройшов довгий шлях, велику життєву школу, і тим цінніший для глядача є результат цього досвіду.
Посилення
ред.- Директором Одеського художнього музею Абрамовим Віталієм Олексійовичем була проведена робота: написана і видана стаття про художника О. Ілюшина.
- Оленою Щокіною, кандидатом культурології, доцентом кафедри культурології та мистецтвознавства Гуманітарного факультету Одеського Національного Політехнічного Університету була написана також стаття про художника, котра опублікована.
- Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука підняв питання про безпідставно забуте ім'я художника О. Ілюшина. В зв'язку з чим під керівництвом помічника ректора Юлія Полтавської (мистецтвознавець), була проведена дослідницька робота та видана монографія про життя та творчість художника.
- Національною спілкою художників України була проведена виставка робіт художника - "Крок назустріч" в період з 26 листопада по 6 грудня 2015 р.
- Групою поціновувачів творчость художника видано каталог робіт Олексія Ілюшина, що вміщує в себе наукові статті про життя та творчість художника (трьома мовами), а також репродукції робіт художника.
- Інформаційний ресурс artinvestment.ru неодноразово згадував О. Ілюшина.
- На сайті Вікіпедії є стаття "Неофициальное искусство СССР", в якій згадується Ілюшин.
- У журналі "Антиквар" ( № 7 - 8 (91) Липень - Серпень 2015) надрукована стаття про безпідставно забуте ім'я О. Ілюшина.
- В Національному художньому музеї України Юлія Ваганова (заступник генерального директора з виставкової роботи та міжнародної співпраці) веде наукову роботу про життя, творчість та творчий доробок художника.
- Та інші посилання
Категорія:Культура Одеси Категорія:Художники XX століття Категорія:Українські художники Категорія:Другий одеський авангард Категорія:Одеські історики Категорія:Померли в Одесі Категорія:Випускники Одеського художнього училища Категорія:Художники Одеси